Ухвала суду № 18253658, 08.09.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19106/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" вересня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.

при секретарі судового засідання Герасимчук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Трансфорвардінг Лімітед АГ»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Закрите акціонерне товариство «Трансфорвардінг Лімітед АГ»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000232303/1 від 23.05.2005 року, яким визначено зобовязання з податку на прибуток у сумі 288760 грн. та №0000222303/1 від 23.05.2005 року, яким позивачу донараховано зобовязання зі сплати податку на додану вартість у сумі 3507277 грн.

Справа розглядалася в судах неодноразово.

Постановою Господарського суду м. Києва від 18.11.2005 р., що була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2006 року, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2006 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

За результатами перегляду за винятковими обставинами Верховним Судом України Ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р. скасовано постанову Господарського суду м. Києва від 18.11.2005 р., ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.01 2006 р. та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.12.2006 р. та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року по справі №16/135 (2-а-7296/08) у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.11.2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року по справі №16/135 (2-а-7296/08) скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва проводилась комплексна документальна перевірка закритого акціонерного товариства «Трансфорвардінг Лімітед АГ»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 23.07.1999 по 01.10.2004, за результатами якої складено Акт № 19/23-0311/30405199 від 15.03.05 р.

Перевіркою встановлено порушення п.п.6.2.4 п.6.2 ст. 6, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі даного Акта ДПІ у Соломянському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000232303/0 від 15.03.2005 р., яким позивачу визначилося податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 297590,00 грн. та № 0000222323/0 від 15.03.2005 р., яким позивачу визначилося податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3510054,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги ДПІ у Соломянському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000232303/1 від 23.05.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 288760,00 грн. та № 0000222323/0 від 23.05.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3507277,00 грн., що за результатами подальшого оскарження були залишені без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.05.2005 року № 0000222303/1, яким позивачу визначено податкове зобовязання зі сплати податку на додану вартість у сумі 3 507277 грн., було прийнято у звязку з тим, що позивач надає транспортно-експедиційні послуги, а не послуги з перевезення і, на думку відповідача, не має права на підставі вимог підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № 168/97) застосовувати нульову ставку.

Судом встановлено, що з вантажовласниками (замовниками) позивачем були укладені договори на виконання транспортно-експедиційного обслуговування та договори доручення, серед контрагентів за якими були резиденти та нерезиденти України.

Задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 23.05.2005 року № 0000222303/1, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»за нульовою ставкою оподатковуються транспортні послуги, до яких входять як послуги з перевезення, так і транспортно-експедиторські послуги, які надавалися позивачем в межах укладених договорів на виконання транспортно-експедиційного обслуговування та договорів-доручень з вантажовласниками на здійснення організації перевезення вантажів за митну територію України.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»визначено, що: транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Таким чином, транспортно-експедиційні послуги відносяться до транспортних послуг, що згідно з пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»оподатковуються за нульовою ставкою.

При цьому необхідно враховувати, що при оподаткуванні податком на додану вартість за нульовою ставкою транспортних послуг визначальним є місце споживання зазначених транспортних послуг, яке у даному випадку знаходилось за межами митної території України, що підтверджується наявними у справі цивільно-правовими договорами.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 23.05.2005 року № 0000222303/1 винесене відповідачем незаконно, а тому підлягає скасуванню.

Розглядаючи законність податкового повідомлення рішення № 0000232303/1 від 23.05.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 288760,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Підпунктом 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року№ 334/94-ВР визначено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно.

З договорів позивача з контрагентами на виконання транспортно-експедиційного обслуговування та договорів доручення з вантажовласниками на здійснення організації перевезення вантажів, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що право власності на грошові кошти, отримані від контрагентів, позивач не набував.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення № 0000232303/1 від 23.05.2005 р. не відповідає вимогам законодавства, у звязку з чим підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що уточнюючі розрахунки були подані позивачем 28.10.2004 р., тобто після початку планової перевірки, колегією суддів не приймаються до уваги, у звязку з наступним.

Відповідно до ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В матеріалах справи не містися доказів повідомлення податковим органом платника податків за десять днів до проведення перевірки про проведення планової перевірки відповідно до вимог ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», у звязку з чим проведення перевірки не може вважатися законним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді