Постанова № 18242712, 07.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2011 № 47/153

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Нєсвєтову Н.М.

суддів: Корсакової Г.В.

Кондес Л.О.

при секретарі:

за участю представників:

прокуратури: не зявився;

позивача: не зявився;

відповідача: ОСОБА_1. за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпро - парксервіс» Дніпровської районної в місті Києві ради

на рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2011р.

у справі № 47/153 (суддя Станік С.Р.)

за позовом Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Комунального підприємства «Дніпро - парксервіс» Дніпровської районної в місті Києві ради

про зобовязання звільнити земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2011р. у справі №47/153 задоволено позов Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства «Дніпро - парксервіс» Дніпровської районної в місті Києві ради про зобовязання звільнити земельну ділянку.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2011р. у справі №47/153 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, з посиланням на неповне зясування обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що визначаючи Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтранспарксервіс» єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту, Київська міська рада у пункті 4 Рішення №930/1591 від 26.06.2007р. вирішила вважати таким, що втратив чинність абзац 2, 3 пункту 3 свого рішення №216/1090 від 27.11.2003 без зазначення правових підстав скасування.

Також, відповідач стверджує, у Постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2010р. у справі №6/385 єдиним оператором в Дніпровському районі міста Києва з надання платних послуг по відстою та зберіганню транспортних засобів на автостоянках визнано Комунальне підприємство «Дніпро - парксервіс» Дніпровської районної в місті Києві ради, всі інші оператори позбавлені такого права.

В зазначеній постанові суд дійшов висновку, що Рішення №930/1591 від 26.06.2007р. в частині слід вважати таким, що втратив чинність абзаців 2-го та 3-го пункту 3 рішення №216/1090 від 27.11.2003, суперечить Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції оцінив докази по справ всупереч Рекомендацій Вищого господарського суду України від 02.02.2011р. №04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства».

Київська міська рада у відзиві просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2011р. у справі №47/153 залишити без змін.

Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва відзив на апеляційну скаргу до суду не подав.

Ухвалою від 24.06.2011р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 17.08.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/13 від 16.08.2011р. до складу колегії суддів замість судді Кондес Л.О. введено суддю Коршун Н.М.

Ухвалою від 17.08.2011р. розгляд справи відкладено на 07.09.2011р., в звязку з неявкою представника позивача.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/8 від 06.09.2011р. до складу колегії суддів замість судді Коршун Н.М. введено суддю Кондес Л.О.

В судове засідання 07.09.2011р. зявився представник відповідача, представник прокуратури та позивача не зявилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення №№06533790, 0656100, 01620664 від 26.08.2011р.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце його розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. 3 п. 3.6 Розяснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р., №01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштові відправлення з ухвалою Київського апеляційного суду по справі №47/153 були направлені сторонам за адресами, вказаними у позовній заяві та апеляційні скарзі

Підтвердженням надсилання сторонам названих ухвал суду є відповідні відмітки на зворотньому боці цих ухвал.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи №47/153 учасники судового процесу були повідомлені своєчасно та належним чином.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у засіданні суду апеляційної інстанції не була визнана обовязковою, судова колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2011р. за наявними у справі матеріалами без участі представників прокуратури та позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне.

Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до відповідача про зобовязання останнього звільнити земельну ділянку площею близько 0, 26 га, розташовану на вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурор вірно визначив Київську міську раду в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду.

В обгрунтування поданого в інтересах держави позову прокурор наголошує на тому, що відповідачем здійснюється використання земельної ділянки площею 0, 26 га, яка знаходиться за адресою: вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва під розміщення автомобільної стоянки без відповідних документів, що посвідчують право власності або користування чи оренди земельної ділянки, що суперечить ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України, що на думку прокурора є підставами для зобовязання відповідача звільнити спірну земельну ділянку, повернути її Київській міській раді та привести її у придатний стан.

Так, прокурор зазначає, що перевіркою встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку, площею близько 0, 26 га. під розміщення автомобільної стоянки.

На момент перевірки за вищевказаною адресою встановлено облаштування відкритої автостоянки на земельній ділянці площею 0,26 га., яка огороджена парканом, розміщено вагончик охорони, наявні всі ознаки використання майданчика для паркування автомобілів, без отримання документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою.

Прокурор стверджує, що у відповідача відсутні документи, які підтверджують право власності, користування або оренди земельної ділянки.

Таким чином, прокурор у позові посилається на порушення відповідачем ст. ст. 9, 116,125, 126 Земельного кодексу України, а отже відповідач займає спірну земельну ділянку без належним чином оформлених документів.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про зобовязання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею близько 0,26 га, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва, виходячи з наступного.

Так, прокурор у позові просив суд винести рішення, яким зобовязати Комунальне підприємств «Дніпро - парксервіс» Дніпровської районної в місті Києві ради звільнити земельну ділянку площею близько 0,26 га., розташовану на вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан, з посиланням на ст. ст. 9, 116, 125, 126 Земельного кодексу України, без посилання на норму ст. 212 Земельного Кодексу України, яка передбачає повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Слід зазначити, що позов це спірна вимога однієї сторони до іншої, яка випливає з матеріально правового відношення, заснованого на юридичних фактах, і подана до господарського суду для розгляду та вирішення у визначеному законом порядку.

Фактичною підставою позову є юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача, правовою підставою позову - є посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предметом позову виступає конкретна матеріально правова вимога позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально правового відношення і з приводу якої суд повинен прийняти рішення по справі.

Згідно до ч. 2 п.п. 4,5 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог; виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також, доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Частиною 1 п.3 статтею 84 ГПК України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Так, ч. 1 п. 2 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Крім цього, у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» (із змінами та доповненнями станом на 27.03.2009р.) на запитання, чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог, дається така відповідь. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина четверта статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обовязок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Також, відповідно п.п. 4.1.1. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. № 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства», у питанні про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на неї не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних обєктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку, тощо.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначає, що відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 0, 26 га за адресою: вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва під розміщення автомобільної стоянки без відповідних правовстановлюючих документів, які повинні бути видані відповідним органом місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), та за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, а отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 0, 26 га за адресою: вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобовязання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

Проте, суд вийшов за межі позовних вимог, фактично змінивши позовні вимоги прокурора на власний розсуд, що є порушенням ст. 82, 83, 84 ГПК України.

Таким чином, висновки суду, про те, що відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 0, 26 га за адресою: вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва під розміщення автомобільної стоянки без відповідних правовстановлюючих документів, які повинні бути видані відповідним органом місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), та за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, а отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 0, 26 га за адресою: вул. Вершигори, 9 у Дніпровському районі міста Києва, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобовязання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан, не відповідають обставинам справи.

Як вбачається з позову, прокурор звернувся з позовом, в якому просив суд винести рішення, яким зобовязати відповідача звільнити спірну земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан з посиланням на ст. ст. 9, 116, 125, 126 Земельного кодексу, що прирівнюється до самовільного зайняття земельної ділянки, передбачене ст. 212 Земельного кодексу України, однак прокурор, не послався на норму ст. 212 Земельного Кодексу України, яка передбачає повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Таким чином, суд першої інстанції з власної ініціативи змінив предмет позову, визначивши спірну земельну ділянку як самовільно зайняту.

Колегія, також зазначає, що згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судові рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким; резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог із зазначенням, зокрема, які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити.

Згідно ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2011 року у справі №47/153 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові, оскільки висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 України ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпро - парксервіс» Дніпровської районної в місті Києві ради на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2011р. у справі №47/153 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2011р. у справі №47/153 скасувати та відмовити в позові повністю.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883143) на користь Комунального підприємства «Дніпро - парксервіс» Дніпровської районної в місті Києві ради (02094, м. Київ, бул. Праці, 1/1, код 32959821) 85, 00 грн. (вісімдесят пять) грн. 00 коп. - держмита за подання позову, 236 грн. (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 42,50 грн. (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

3. Матеріали справи №47/153 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяНєсвєтова Н.М.

СуддіКорсакова Г.В.

Кондес Л.О.

19.09.11 (відправлено)