Постанова № 18213954, 06.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2011 № 16/217

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Скрипка І.М.

суддів:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. - дов. № 6 від 04.01.2011р.;

від відповідача:не зявились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська

екологічна страхова компанія»

на рішення

Господарського суду міста Києва

від31.05.2011 року

у справі№ 16/217 (суддя Ярмак О.М.)

за позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (позивач)

доПриватного акціонерного товариства «Українська

екологічна страхова компанія» (вiдповiдач)

провідшкодування збитків у розмірі 14539,88 грн.

В судовому засіданні 06.09.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2011 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» 13375,37 грн. відшкодування, 137,85 грн. витрат по сплаті державного мита та 217,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2011 року скасувати та припинити провадження по справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, в полісі ВС/3119444 зазначено, що він розповсюджує свою дію лише на ОСОБА_2., тоді як особою, винною у скоєнні ДТП 03.04.2010 року згідно постанови суду визнано ОСОБА_3, що працює водієм «Буковинського транспортного центру».

Крім цього, відповідач зазначає, що законодавством не передбачено право регресу за договором обовязкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування. На думку відповідача, законом чітко передбачено, що регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 року було прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2011 р.

До апеляційної скарги відповідачем подано докази зміни організаційно-правової форми Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» на Приватне акціонерне товариство «Українська екологічна страхова компанія», а саме - належним чином засвідчені копії Свідоцтва серії А01 №769757 про державну реєстрацію юридичної особи та Довідки АБ №150181 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до ст.25 ГПК України у зв”язку зі зміною організаційно-правової форми відповідача колегією суддів здійснено зміну найменування відповідача в справі № 16/217 з Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» на Приватне акціонерне товариство «Українська екологічна страхова компанія».

Представники відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 06.09.2011 р. не з”явились, будучи повідомлені належним чином про день та місце розгляду апеляційної скарги, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відповідності до ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами та без участі представників відповідача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення підлягає зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2010 р. на автодорозі Київ-Чоп сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля “МАН” д.н. НОМЕР_1, що належить ТОВ “Буковинський транспортний центр” під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля “Мітсубіші”, д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4., внаслідок чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 05 травня 2010 року у справі № 3-258/2010 р. встановлено, що 03.04.2010р. ОСОБА_3, керуючи автомобілем “МАН”, д.н. НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Київ-Чоп, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем “Мітсубіші”, д.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4., внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження, чим порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України, а тому ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Автомобіль “Мітсубіші”, д.н. НОМЕР_2, на момент ДТП був застрахований у ПАТ “СК “УНІКА” за Договором добровільного комплексного страхування транспортного засобу № 011092/4002/0000120 від 26.08.2009 р., терміном дії з 27.08.2009р. по 26.08.2010р.

Позивач на підставі страхового акту № 00041986 від 30.04.2010р., Наказу № 6756 від 06.05.2010 року та Звіту № 6461 від 22.04.2010 р. виплатив ОСОБА_4. страхове відшкодування в розмірі 19 163,52 грн. (за вирахуванням франшизи 500,00 грн. та витрат страхувальника на оплату вартості Довідки ДАІ у розмірі 83,00 грн.), що підтверджується видатковим касовим ордером № 000641 від 14.05.2010 р. (а.с. 16).

Згідно з положеннями статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, винний у вчиненні ДТП ОСОБА_3 працює водієм ТОВ “Буковинський транспортний центр”, що встановлено постановою суду від 05.05.2010 р. (а.с. 10) та на момент ДТП, перебуваючи з ТОВ “Буковинський транспортний центр” у трудових відносинах, виконував свої трудові обовязки, а отже на ТОВ “Буковинський транспортний центр” покладено обов”язок відшкодувати шкоду, заподіяну своїм працівником.

Однак, з матеріалів справи та пояснень представника позивача також вбачається, що між відповідачем Приватним акціонерним товариством «Українська екологічна страхова компанія» та ТОВ “Буковинський транспортний центр” було укладено Договір (поліс) №ВС/3119444 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідачем була застрахована цивільно-правова відповідальність ТОВ “Буковинський транспортний центр” по забезпеченому транспортному засобу “МАН”, д.н. НОМЕР_1. Строк дії полісу з 26.04.2009р. до 25.04.2010р.

Згідно даного полісу передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 25500, 00 грн. та передбачено франшизу в розмірі 510 грн. (сума, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих).

Оскільки зазначений поліс відноситься до 3-го типу, то за ним у відповідності до п. 15.3 ст.15 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” застрахована відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі.

Оскільки відповідачем не доведено, що дія полісу №ВС/3119444 розповсюджується лише на ОСОБА_2., а відповідно до умов Полісу застрахована цивільно-правова відповідальність юридичної особи ТОВ “Буковинський транспортний центр” по забезпеченому транспортному засобу “МАН”, д.н. НОМЕР_1, з вини водія якого сталася ДТП, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № 011092/4002/0000120 від 26.08.2009 р. перейшло право вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008 року у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ “Страхова компанія “Крона” до АТ “Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4526, 80 грн.

Відповідно до Звіту № 6461 від 22.04.2010 р. (а.с. 11-13) матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля “Мітсубіші”, д.н. НОМЕР_2, в результаті його пошкодження, складає 13 885,37 грн.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Полісом № ВС/3119444 передбачено розмір франшизи у сумі 510,00 грн.

15.11.2010 р. з метою врегулювання даного питання в досудовому порядку, позивач направив на адресу відповідача заяву № 869/3/2010-11/ИР (а.с.17) про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, яка залишена відповідачем без відповіді.

З урахуванням матеріалів справи в їх сукупності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” 13 375,37 грн. виплаченого страхового відшкодування (з врахуванням франшизи в сумі 510,00 грн., передбаченої Полісом №ВС/3119444).

Отже, судом першої інстанції під час прийняття рішення, що оскаржується, було правильно застосовані положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем у даній справі.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача 654,51 грн. пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобовязаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу на підставі ст.27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України виплаченого страхового відшкодування, отже, між сторонами у справі відсутні договірні зобовязання.

Оскільки спеціальними законами, які застосовуються до даних правовідносин Законом України “Про страхування” та Законом України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірних відносин між сторонами немає, відповідно відсутні і правові підстави для стягнення пені в сумі 654,51 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає нарахування штрафних санкцій за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, а не страховій компанії, яка має право регресного позову до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.

Згідно зі ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, колегія суддів зазначає, що підстав для припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК України немає, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги були спростовані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що свідчить про повне зясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати у справі вірно покладені місцевим господарським судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже, при стягненні 13 375,37 грн. виплаченого страхового відшкодування, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 133,75 грн. державного мита, а не 137,85 грн., як помилково зазначив суд в резолютивній частині рішення, а отже в цій частині рішення підлягає зміні.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду м.Києва від 31.05.2011 року у справi № 16/217, підлягає зміні у відповідності до п. 4 ч. 1 ст.103 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 25, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Здійснити зміну найменування відповідача у справі № 16/217 з Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» на Приватне акціонерне товариство «Українська екологічна страхова компанія».

2. Апеляційну скаргу ПрАТ «Українська екологічна страхова компанія» залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2011 року у справi № 16/217 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5-б, код ЄДРПОУ 30729278) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533) 13375,37 грн. страхового відшкодування, 133,75 грн. витрат по сплаті державного мита та 217,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.»

4. Матеріали справи № 16/217 повернути до Господарського суду м. Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 12.09.2011 р.

Головуючий суддя

Судді

15.09.11 (відправлено)