Ухвала суду № 1824045, 03.04.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий по 1-ій інст. Березяк Н.Є.                                                                            Справа № 22-а-165/08

Господарський суд Львівської обл. (№ 5/592-3/82А)                                                        Рядок статзвіту № 40

Доповідач: Шавель Р.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ                   УКРАЇНИ

03 квітня 2008 року                                                                                                  м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді     Шавеля Р.М.,

суддів                          Олендера І.Я. та Заверухи О.Б.,

при секретарі –             Кучер Г.Я.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

пред-ка позивача -        Котягіна А.С., довіреність від 01.03.2007р.,

пред-ка відповідача -    Коня А.В., довіреність № 11018/10-010 від 16.05.2007р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова на постанову господарського суду Львівської обл. від 30.05.2007р. у справі за позовом Приватного підприємства /ПП/ “Інвестсервіс Плюс” до Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Шевченківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:o:p>/o:p>

07.03.2007р. позивач ПП “Інвестсервіс Плюс”звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить скасувати винесене ДПІ у Шевченківському районі м.Львові податкове повідомлення-рішення № 0000592300/04420 від 23.02.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 3049981 грн. 38 коп., в тому числі 1524990 грн. 69 коп. основного платежу та 1524990 грн. 69 коп. штрафних санкцій (а.с.5-7).

Постановою господарського суду Львівської обл. від 30.05.2007р. заявлений позов задоволений, скасовано винесене ДПІ у Шевченківському районі м.Львові податкове повідомлення-рішення № 0000592300/04420 від 23.02.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 3049981 грн. 38 коп., в тому числі 1524990 грн. 69 коп. основного платежу та 1524990 грн. 69 коп. штрафних санкцій (а.с.100-103).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив відповідач ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, який покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити.

Апелянт вказує, що в ході проведення перевірки позивача було з’ясовано, що прихід побутової техніки, яку згідно бухгалтерських документів підприємство отримувало від ТзОВ «Корнеол», здійснювався від підприємств, що мають ознаки фіктивності.

Також встановлено, що розрахунки між контрагентами за одержаний протягом перевіреного періоду товар не проведені, тобто сплата ПДВ позивачем не відбулася. Актом обстеження від 22.01.2007р. зафіксовано факт відсутності в орендованих позивачем приміщеннях будь-якої техніки чи інших товарно-матеріальних цінностей /ТМЦ/, які згідно документації придбавалися позивачем. За таких обставин у ПП “Інвестсервіс Плюс” не виникає права на податковий кредит при придбанні товарів у ТзОВ «Корнеол», через що в порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем зайво включено до складу податкового кредиту ПДВ по придбаних ТМЦ 1523645 грн. 86 коп.

Окрім цього, судом під час розгляду справи не встановлено факту використання придбаних позивачем товарів у своїй господарській діяльності.

Вказує, що обов’язковою умовою виникнення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування є фактичне надходженні податку до Державного бюджету України від продавця, якщо суму податку було сплачено покупцем постачальнику, і отриману від покупця суму податку сплачено постачальником до бюджету, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

Наведений висновок випливає із суті поняття податку, його основної функції – формування доходів Державного бюджету України, а також поняття платника податку як особи, яка згідно Закону України “Про податок на додану вартість” зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Таким чином, оскільки факт декларування податкових зобов’язань з ПДВ та факт сплати ПДВ в бюджет будь-якими контрагентами на будь-якому ланцюгу операцій з купівлі-продажу техніки не підтверджений, формування позивачем податкового кредиту за фактом придбання такої слід вважати неправомірним.

Також господарським судом не вказані мотиви скасування податкового повідомлення-рішення в частині придбання послуг, пов’язаних з використанням Інтернету відповідно до договору про надання послуг доступу до мережі Інтернет, укладеного 17.05.2006р. з ПП «Спектр технологій». Вказані послуги надавалися за адресами, де позивач не орендує і не має у власності жодних приміщень, також підприємство не має основних засобів, в тому числі й комп’ютерної техніки (а.с.107-108).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги та заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається :

* або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

* або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

            У відповідності до п.п.7.4.1. цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

            Не підлягають включенню до складу податкового кредиту згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 26.12.2006р. – 12.02.2007р. ДПІ в Шевченківському районі м.Львова проведено планову документальну перевірку ПП «Інвествервіс Плюс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 07.10.2005р. по 30.09.2006р., по результатам якої складено Акт перевірки № 283/380/33753701 від 19.02.2007р. (а.с.10-30).

На підставі вищевказаного Акту перевірки відповідачем після процедури оскарження в кінцевому результаті винесено податкове повідомлення-рішення № 0000592300/04420 від 23.02.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 3049981 грн. 38 коп., в тому числі 1524990 грн. 69 коп. основного платежу та 1524990 грн. 69 коп. штрафних санкцій (а.с.9).

Із змісту складеного Акта перевірки слідує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту ПДВ в сумі 1523645 грн. 86 коп., оскільки протягом квітня-вересня 2006 року підприємство придбало побутову техніку на загальну суму ПДВ 1523645 грн. 86 коп. у ТзОВ «Корнеол», яке в свою чергу отримало її від ТзОВ «Торговельна фірма /ТФ/ «Вудмакс», свідоцтво платника ПДВ якої анульоване.

Також безпідставно включено до податкового кредиту позивачем суму ПДВ 1344 грн. 83 коп. по відносинах з придбання послуг доступу до мережі Інтернет, які отримані в рамках виконання договору про надання послуг доступу до мережі Інтернет, укладеного 17.05.2006р. з ПП «Спектр технологій», що не пов’язані з господарською діяльністю позивача.

З матеріалів справи слідує, що постановою господарського суду Львівської обл. від 10.01.2007р. по справі № 6/213-29/315 ТзОВ «Корнеол» визнано банкрутом (а.с.34).

Рішенням Солом’янського районного суду м.Києва від 12.12.2006р. визнано недійсним статут (з моменту реєстрації), свідоцтво про державну реєстрацію (з моменту реєстрації) та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ «Компанія Селіон» (з моменту внесення до реєстру платників податку) (а.с.36).

Відповідно до Акту № 228/1511 від 29.12.2006р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ДПІ у Шевченківському районі м.Києва анульована реєстрація платника податку на додану вартість ТзОВ «ТФ «Вудмакс» (а.с.37).

Аналізуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивач на підставі пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після отримання податкових накладних ТзОВ «Корнеол», які засвідчують факт придбання платником податку товарів.

Представлені позивачем податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним законодавством, чого не було виявлено під час проведення перевірки податковим органом.

При проведенні перевірки відповідачем також не встановлено факту неправомірного формування валових витрат в жодному із періодів, що підлягали перевірці, в тому числі й за квітень-вересень 2006 року, коли позивачем віднесені до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, які отримані від ТзОВ «Корнеол». Звідси, на підставі пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» висновки про завищення податкового кредиту, які наведені в Акті перевірки, не можна вважати обґрунтованими.

Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов’язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування такого кредиту і має документальне підтвердження його розміру.

Із змісту Акта перевірки вбачається, що однією із підстав зменшення ПП «Інвестсервіс Плюс» податкового кредиту та донарахування податкових зобов’язань стала та обставина, що по рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки із вітчизняними постачальниками» по контрагенту ТзОВ «Корнеол» станом на 01.10.2006р. рахувалась кредиторська заборгованість позивача, тобто сплата ПДВ за отриманий товар не відбувалась.

Однак, такий факт не свідчить про відсутність у позивача права на податковий кредит.

Відповідно до п.4.5. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв’язку із визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв’язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов’язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов’язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов’язань при збільшенні суми компенсації продавцю. Ознаки безнадійної заборгованості визначені п.1.25 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Жодним із наведених ознак кредиторська заборгованість позивача перед ТзОВ «Корнеол» не відповідає, а тому за наявності підтвердженого згідно пп.7.4.1, пп.7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» права на податковий кредит, у позивача відсутні правові підстави для коригування податкового кредиту. Також в Акті перевірки податковим органом не наведено жодних обґрунтованих аргументів, які б підтверджували, що такі розрахунки не будуть проведені.

Оскільки вимога про відшкодування 1523645 грн. 86 коп. ПДВ на розрахунковий рахунок позивачем у податкових деклараціях за квітень-вересень 2006 року не декларувалась, то факт непроведення розрахунків по розглядуваним господарським операціям не може слугувати обставиною для підтвердження висновків про неправомірність формування податкового кредиту у зазначених податкових періодах.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій, він обґрунтовано відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які не визнала податкова інспекція; продавці були внесені до Єдиного державного реєстру, а також мали свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТзОВ «Корнеол», яке було безпосереднім продавцем побутової техніки для позивача, не було анульоване й на час розгляду справи судом першої інстанції.

За таких обставин покупець не може нести відповідальності як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

При цьому господарським судом дана правильна правова оцінка постанові господарського суду Львівської обл. від 10.01.2007р. по справі № 6/213-29/315 про банкрутство ТзОВ «Корнеол» та листу ВПМ УПМ ДПА у Львівській обл. № 1350 від 03.03.2007р. про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст.218 КК України, оскільки доказом у даному випадку може бути лише вирок суду, яким буде встановлено факт фіктивного підприємництва.

Також вірно вказано судом першої інстанції й на те, що представлені відповідачем документи в підтвердження фіктивності підприємств, стосуються продавців товару, а не позивача.

У частині тверджень апелянта про те, що ПП «Інвестсервіс Плюс» в порушення вимог пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно включило до податкового кредиту суму ПДВ за отримані послуги по використанню Інтернету, що не пов’язані з господарською діяльністю позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу товарів (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 вказаного Закону).

Таким чином, до складу валових витрат включаються витрати, які сплачені (нараховані) платником податків протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Як слідує із тверджень позивача, відповідно до укладеного договору на використання Інтернету позивач отримував відповідну інформацію, яка використовувалась ним для ведення господарської діяльності, що не спростовано відповідачем.

Відсутність у позивача приміщень за адресами отримання послуг Інтернету та відсутність основних засобів, в тому числі комп’ютерної техніки, не вказує на те, що отримані згідно умов договору, укладеного 17.05.2006р. з ПП «Спектр технологій», послуги Інтернету не використовувалися в господарській діяльності підприємства.

Таким чином, віднесення позивачем до складу валових витрат витрат, пов’язаних з використанням Інтернету, обґрунтовується ст.41 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої мета використання Інтернету полягає в інформаційному задоволенні потреб підприємства інформаційною продукцію.

Звідси, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати, пов’язані із отриманням послуг інформаційного характеру, як такі, що пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Отже, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення ПП «Інвестсервіс Плюс», яке отримало належно оформлені податкові накладні, сум до податкового кредиту, визначені у податкових деклараціях з ПДВ за квітень-вересень 2006р.

            Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платників податків, за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків від такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

            Між тим, відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення застосував до позивача фінансові санкції у розмірі, більшому ніж 50 відсотків, що не відповідає встановленому Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» максимальному розміру штрафної санкції.

            Колегія суддів також підкреслює, що не може бути доказом неправомірності формування податкового кредиту й факт невиявлення 21.01.2007р. у складському приміщенні позивача по вул.Дж.Вашингтона, 8 у м.Львові придбаних товарів. Відсутність товарів може бути підставою для висновку про заниження об’єкта оподаткування і у зв’язку з цим – податкових зобов’язань з податку на додану вартість, якого Акт перевірки позивача не містить, оскільки не охоплює періоду під час якого виявлено відсутність таких товарів.

            Згідно з вимогами ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

В порушення даної норми закону відповідач не надав суду належних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття ним податкового повідомлення-рішення № 0000592300/04420 від 23.02.2007р.

            Таким чином, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається правомірність віднесення спірних сум до складу податкового кредиту; порушення позивачем податкового законодавства, визначені у вказаному Акті перевірки, є необґрунтованими і такими, що не відповідають дійсності; тому відповідальність до позивача не застосовується, а спірні податкові повідомлення-рішення мають бути визнані нечинними.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова на постанову господарського суду Львівської обл. від 30.05.2007р. залишити без задоволення, а вказану постанову господарського суду – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання  ухвалою законної сили.

Головуючий:                                                                                                   Шавель Р.М.

Судді:                                                                                                            Олендер І.Я.

Заверуха О.Б.