Постанова № 18213857, 15.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2011 № 33/134

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Вербицької О.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників:позивача: ОСОБА_1. представник за довіреністю № 97 від 28.02.2011 року;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери"

на рішеннягосподарського суду міста Києва

від20.06.2011 року

у справі№ 33/134 (суддя Мудрий С.М.)

за позовомАкціонерного комерційного банку "Трансбанк"

1.доТовариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрєвадельпроект-747"

простягнення заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року у справі № 33/134 за позовом Акціонерного комерційного банку "Трансбанк" (далі позивач, АКБ "Трансбанк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери" (далі відповідач 1, ТОВ "Консалтингова компанія "Партнери"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрєвадельпроект-747" (далі відповідач 2, ТОВ "Дрєвадельпроект-747") про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ "Консалтингова компанія "Партнери" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення частково та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог про стягнення пені за порушення строку погашення суми кредиту та про стягнення штрафу.

В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2011 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 15 хв. 15.09.2011 року.

14.09.2011 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого АКБ "Трансбанк" просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

15.09.2011 року в судове засідання в апеляційній інстанції з'явився лише представник позивача. Представники відповідача в судове засідання не зявилися, були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, що підтверджується реєстром відправленої кореспонденції Київського апеляційного господарського суду та повідомленням про вручення поштового відправлення кореспонденції суду, проте про причини неявки суд не повідомили.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України та виходячи з того, що явка не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обовязком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 15.09.2011 року за відсутності вказаних представників.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ "Консалтингова компанія "Партнери" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи,18.04.2008 року між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрєвадельпроект-747" (позичальник) було укладено кредитний договір № 2234 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, що був змінений додатковою угодою № 2 від 27.06.2008 року, відповідно до цього договору і на його умовах кредитор надає позичальнику грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії лімітом 24500000,00 грн. на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в цьому договорі.

Позичальник зобовязався повернути наданий кредит, сплатити нараховані проценти, а також виконати інші зобовязання, викладені нижче в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1 договору кредит надається на строк до 17.04.2009 року (включно).

Пунктом 2.4. договору сторони погодили, що кредитор після укладення цього договору відкриває рахунок по обліку заборгованості позичальника по наданому кредиту, на якому обліковується залишок заборгованості за кредитом, що підлягає поверненню позичальником, а також рахунок для обліку процентів, нарахованих за користування кредитом.

У відповідності з абз. 1 п. 3.1 договору, що був змінений додатковою угодою № 2 від 27.06.2008 року, за користування кредитом позичальник сплачує кредитору 22% процентів річних за використану частину кредитних коштів та 0,01% процентів річних на невикористану частину кредитних коштів.

Розмір процентів, визначений в п. 3.1 договору, є базовим і може бути змінений (зменшений або збільшений) сторонами в порядку і на умовах, встановлених цим договором (абз. 2 п. 3.1).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що проценти нараховуються кредитором щомісяця, починаючи з дня надання кредиту, і до дня остаточного погашення кредиту на залишок суми заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та фактичної кількості днів у році.

Відповідно до п. 4.1.2. договору, виконання зобовязань позичальника за цим договором забезпечуватиметься заставою акцій простих іменних емітента ВАТ "Телеканал "Тоніс" узгодженою вартістю 11138000,00 гривень.

Згідно п. 5.1. договору позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів, нарахованих за користування кредитом у строки (терміни), які визначаються п. 2.1., 3.2. цього договору шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів на рахунок № 37394302003492 в АКБ "Транс банк", МФО 300089.

За кожний день невиконання зобовязань по сплаті процентів, нарахованих за користування кредитом, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплачених у термін процентів за кожний календарний день прострочення виконання (п. 9.3 договору).

Відповідно до п. 9.4. кредитного договору, у випадку несвоєчасного погашення кредиту позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної суми заборгованості за кредитом за кожний календарний день прострочення виконання.

Сторонами договору були підписані додаток № 1 документи про фінансовий стан і діяльність позичальника та додаткові угоди, а саме, додаткова угода № 1 від 26.06.2008 року, додаткова угода № 2 від 27.06.2008 року, додаткова угода № 3 від 22.08.2008 року, додаткова угода № 4 від 29.08.2008 року, додаткова угода № 5 від 31.10.2008 року, додаткова угода № 5/1 від 28.11.2008 року, додаткова угода № 6 від 31.12.2008 року, додаткова угода № 7 від 30.01.2009 року.

У забезпечення виконання зобов'язань відповідача 2 за кредитним договором між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір застави цінних паперів № 2234/2 від 26.08.2008 року (далі договір застави).

Згідно з п. 1.1. договору застави цінних паперів № 2234/2 від 26.08.2008 року предметом застави є цінні папери, а саме, акції прості іменні ВАТ "Телеканал "Тоніс" у кількості 1000000 штук, номінальною вартістю пакету 1000000 гривень, оціночною вартістю одиниці цінних паперів 111,38 гривень, оціночною вартістю пакету цінних паперів 111138000,00 грн.

Заставодержатель набуває права стягнення боргу за рахунок предмета застави, у випадку, якщо в момент настання терміну виконання позичальником основного зобовязання, воно не буде виконане або буде виконане неналежним чином (п. 5.2. договору застави).

Позивач на виконання умов договору надав відповідачеві 2 кредит, що підтверджується копією банківської виписки по особовому рахунку з 01.04.2008 року по 11.04.2011 року та копіями меморіальних ордерів № TR.33681.2 від 18.04.2008 р. на суму 8000000,00 грн., № TR.33681.1 від 21.04.2008 р. на суму 7000000,00 грн., № TR.33681.1 від 22.04.2008 р. на суму 7000000,00 грн., № TR.33681.1 від 23.04.2008 р. на суму 300000,00 грн., № TR.33681.1 від 24.04.2008 р. на суму 6 100000,00 грн., № TR.33681.1 від 25.04.2008 р. на суму 575 000,00 грн., № TR.33681.1 від 14.05.2008 р. на суму 1385000,00 грн., № TR.33681.1 від 15.05.2008 р. на суму 800000,00 грн., № TR.33681.1 від 20.05.2008 р. на суму 340000,00 грн., № TR.33681.1 від 21.05.2008 р. на суму 1 016400,00 грн., № TR.33681.1 від 22.05.2008 р. на суму 300000,00 грн., № TR.33681.1 від 29.05.2008 р. на суму 7000,00 грн., № TR.33681.1 від 30.05.2008 р. на суму 652 200,00 грн., № TR.33681.3 від 30.05.2008 р. на суму 711 200,00 грн., № TR.33681.2 від 27.06.2008 р. на суму 2 500000,00 грн., № TR.33681.1 від 03.07.2008 р. на суму 158 600,00 грн., № TR.33681.1 від 09.07.2008 р. на суму 111 400,00 грн., № TR.33681.1 від 08.08.2008 р. на суму 10000,00 грн., № TR.33681.1 від 28.08.2008 р. на суму 180000,00 грн., № TR.33681.2 від 29.08.2008 р. на суму 1568 438,00 грн., № TR.33681.1 від 02.09.2008 р. на суму 9000,00 грн., № TR.33681.1 від 04.09.2008 р. на суму 370000,00 грн., № TR.33681.1 від 05.09.2008 р. на суму 500000,00 грн., № TR.33681.1 від 10.09.2008 р. на суму 1020000,00 грн., № TR.33681.1 від 18.09.2008 р. на суму 1 889000,00 грн., № TR.33681.1 від 25.09.2008 р. на суму 229000,00 грн., № TR.33681.1 від 29.09.2008 р. на суму 13000,00 грн., № TR.33681.2 від 30.09.2008 р. на суму 253000,00 грн., № TR.33681.1 від 09.10.2008 р. на суму 550000,00 грн.

Станом на 04.04.2011 року заборгованість відповідача 2 по кредиту становить 24400000,00 грн., заборгованість по сплаті процентів становить 12989533,32 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є господарський договір.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Як визначено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів сплати боргу відповідачем 2, колегія суддів відзначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2 24400000,00 грн. основної заборгованості за кредитним договором, заборгованості за процентами в розмірі 12989533,32 грн. підлягають задоволенню.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем нараховано пеню за несвоєчасне погашення кредиту у сумі 9092774,06 грн. за період з 21.04.2009 року по 04.04.2011 року, а також пеню за несвоєчасне погашення процентів у сумі 2704513,02 грн. з 03.03.2009 року по 04.04.2011 року.

Відповідно до п. 9.8. кредитного договору за невиконання своїх обовязків передбачених п. 8.2.1.-8.2.13., 8.2.15., 8.2.16. цього договору позичальник за вимогою кредитора зобовязується сплатити штраф у розмірі 25 процентів від суми, зазначеної в п. 1.1. цього договору за кожен випадок відповідно порушення.

Крім того, позивачем нараховано штраф у розмірі 6125000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції відповідач просив застосувати позовну давність в частині нарахування пені та штрафу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 ст. 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з висновком місцевого господарського суду про застосування строку позовної давності, а також погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови в частині стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту у сумі 9092774,06 грн. з 21.04.2009 року по 04.04.2011 року, стягнення пені за несвоєчасне погашення процентів у сумі 2533418,71 грн. з 03.03.2009 року по 03.03.2011 року, стягнення штрафу у сумі 6125000,00 грн. та задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасне погашення процентів лише за період з 04.03.2011 року по 04.04.2011 року в розмірі 171094,31 грн.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 1 Закону України "Про заставу" застава це спосіб забезпечення зобовязань, якщо інше не встановлено законом.

У забезпечення виконання зобов'язань відповідача 2 за кредитним договором було укладено договір застави цінних паперів № 2234/2 від 26.08.2008 року між позивачем та відповідачем 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше вставлено законом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 592 ЦК України у випадках встановлених договором заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобовязання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави.

Згідно статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

При солідарному виконанні господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до статей 572, 589, 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави є правом кредитора. Тому позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з відповідачів солідарно, в тому числі за рахунок звернення стягнення на предмет застави.

Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки відповідач 2 не виконав взяті на себе зобовязання за кредитним договором, а відповідач 1 взяв на себе зобовязання, відповідно до договору застави, забезпечити виконання зобовязань по кредитному договору, таким чином, позовні вимоги щодо солідарного стягнення з боржників є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції, ТОВ "Консалтингова компанія "Партнери" не доведено вимоги апеляційної скарги, отже, вона не підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно зясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення у справі, судовою колегією не встановлено.

Судові витрати, повязані з розглядом справи в господарському суді апеляційної інстанції, стягуються відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року у справі № 33/134 за позовом Акціонерного комерційного банку "Трансбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрєвадельпроект-747" про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери" без задоволення.

Справу № 33/134 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя

Судді