Постанова № 18213844, 14.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2011 № 53/288

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Лосєва А.М.

суддів:

при секретарі:

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1. - дов. №13/2 від 13.01.2011р.;

відповідача: ОСОБА_2. - дов. №131 від 19.08.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства «Укрекоресурси»)

на Рішення Господарського суду міста Києва

від 18.07.2011р.

у справі№53/288 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна”

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства «Укрекоресурси»)

про стягнення 3 033,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна” (далі позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „ДК Укрекоресурси” Кабінету Міністрів України збитків в порядку регресу в розмірі 3 033,20 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до ст. ст. 993, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування застрахованій ним особі, перейшло право вимоги про стягнення збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) водієм, який керував належним відповідачу транспортним засобом.

В процесі судового розгляду позивач просив суд здійснити заміну відповідача по справі у зв'язку зі зміною назви останнього з Відкритого акціонерного товариства «ДК Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України на Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси»).

Господарським судом міста Києва було задоволено клопотання позивача та здійснено заміну відповідача по справі.

З урахуванням зміни назви відповідача, позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути саме з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства «Укрекоресурси») (далі відповідач) шкоду в порядку регресу в сумі 3 033,20 грн.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2011р. у справі № 53/288 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3033,20 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2011р. у справі №53/288 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- рішення суду по адміністративній справі (Постанова Нахімовського районного суду м. Севастополя по справі №3-3043/08 від 18.04.2008р.) немає приюдиційного значення для господарської справи згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України;

- розрахунки системи «Аудатекс» №8003 від 03.03.2008p. були складені на автомобіль марки «Nissan» модель АLMERA , тоді як відповідач є власником автомобіля марки «Nissan» модель TIIDA;

- акт виконаних ремонтних робіт не містить дати складання, а тому останній повинен критично оцінюватись судом;

- відповідачем не була отримана схема ДТП;

- в процесі судового розгляду позивач подав заяву про заміну сторони по справі у зв'язку зі зміною назви відповідача. Місцевий господарський суд, здійснивши заміну первісного відповідача належним відповідачем, порушив вимоги ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не розпочав розгляд справи заново та прийняв рішення, яким задовольнив позов;

- позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.09.2011р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Остапенка О.М.

В судовому засіданні 14.09.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2011р. у справі №53/288 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 14.09.2011р. представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, посилаючись на їх необґрунтованість, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19.02.2008р. на пр. Перемоги в м. Севастополі сталась ДТП за участю автомобіля «МАЗ 5337» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), власником якого є відповідач, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Nissan» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), власником якого є ОСОБА_4., під керуванням ОСОБА_5 (довідка про ДТП том справи 1, аркуші справи 22-23).

Згідно з Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя у справі №3-3043/08 від 18.04.2008р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи 1, аркуш справи 24).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль «Nissan» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), який був застрахований у позивача на підставі договору №620521141 (том справи 1, аркуші справи 15-19).

Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Nissan» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) становить 3 905,66 грн., що підтверджується звітом автотоварознавчого дослідження №8003 від 03.03.2008p. та ремонтною калькуляцією, в яких зазначений перелік робіт, необхідних для відновлення пошкоджених деталей та характеристики відновлювальних робіт (том справи 1, аркуші справи 25-47).

Відповідно до страхового акту №372 від 25.04.2008., розрахунку страхового відшкодування (том справи 1, аркуш справи 48) позивач визнав нанесення майнової шкоди страхувальнику внаслідок ДТП страховим випадком та виплатив на його користь 3 033,20 грн., про що свідчить платіжне доручення №869 від 21.05.2008р. (том справи 1, аркуш справи 50).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, а саме до відповідача.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що власником транспортного засобу, яким було спричинено ДТП та нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача, є відповідач. Вина водія ОСОБА_3 встановлена Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя у справі №3-3043/08 від 18.04.2008р.

Як уже зазначалось вище, відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №620521141, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Посилання відповідача на те, що позивачем було пропущено законодавчо встановлений строк позовної давності для звернення до суду не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виплатив страхове відшкодування своєму страхувальнику 21.05.2008р. (платіжне доручення №869 від 21.05.2008р. том справи 1, аркуш справи 50). Позовну заяву позивач направив до Господарського суду міста Києва 20.05.2011р., про що свідчить відбиток календарного штампу відділення поштового звязку на конверті, в якому надійшов позов (том справи 1, аркуш справи 62).

Таким чином, позивач реалізував право на судовий захист своїх прав в межах строку позовної давності.

Твердження відповідача про невідповідність моделі транспортного засобу, який спричинив ДТП, не може бути прийнято судом до уваги з наступних підстав.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, при здійсненні оцінки вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Nissan» модель TIIDA, (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), у зв'язку із відсутністю у програмному комплексі AudaPen/AudaStation на момент складання калькуляції моделі «Nissan» TIIDA, калькуляція відновлювального ремонту була складена відповідно до найближчого аналогу - «Nissan» ALMERA відповідно із рекомендаціями Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (п.7.12 Методики). Прийнятий аналог є найбільш близьким до досліджуваного автомобіля за своїми технічними характеристиками, розмірами та типом кузова (том справи 1, аркуш справи - 73).

Посилання на відсутність в Акті виконаних ремонтних робіт дати його складання також є необґрунтованим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що дата оцінки автомобіля «Nissan» модель TIIDA (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) - 19.02.2008p., дата складання та завершення експертизи - 03.03.2008p., a дата виконання ремонтно-відновлювальних робіт - 10.03.2008р. Звіт №8003 від 03.03.2008р., Акт виконаних ремонтно-відновлювальних робіт, рахунок №1 та калькуляція відновлювального ремонту Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_6. містять всі необхідні реквізити, зокрема, дати, підписи і печатки.

Відносно твердження відповідача про те, що Постанова Нахімовського районного суду м. Севастополя у справі №3-3043/08 від 18.04.2008р., згідно з якою водія ОСОБА_3, що керував транспортним засобом відповідача, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнено до адміністративної відповідальності не має приюдиційного характеру для даної справи в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Вищевказаною Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя у справі №3-3043/08 від 18.04.2008р. встановлено вину водія, який керував транспортним засобом, належним відповідачу на праві власності, а також те, що дії саме цього водія (порушення вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України) спричинили настання ДТП, внаслідок якої страхувальник позивача зазнав матеріальних збитків. Виплативши своєму страхувальнику страхове відшкодування, позивач набув право регресної вимоги до відповідача.

Належних та допустимих доказів на підтвердження скасування чи зміни Постанови Нахімовського районного суду м. Севастополя у справі №3-3043/08 від 18.04.2008р. ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Згідно з ч.1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини, встановлені в Постанові Нахімовського районного суду м. Севастополя у справі №3-3043/08 від 18.04.2008р. мають суттєве значення для вирішення спору у господарській справі №53/288, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що вказана постанова правомірно прийнята Господарським судом міста Києва як належний доказ по даній справі, який, зокрема, підтверджує факт настання ДТП та встановлює винуватця ДТП.

Зважаючи на те, що відповідач не задовольнив претензію позивача та не сплатив завдану внаслідок ДТП майнову шкоду, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Твердження про порушення місцевим господарським судом ст. 25 Господарського процесуального кодексу України також не заслуговують на увагу, оскільки в своєму клопотанні №2206 від 18.07.2011р. позивач уточнював найменування і адресу відповідача, у звязку з чим просив Господарський суд міста Києва змінити саме найменування відповідача з Відкритого акціонерного товариства «ДК Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України на Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси»), а також адресу (місцезнаходження) відповідача.

Тобто, як вірно зазначає позивач, заміни неналежного відповідача належним не було. До того ж, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ідентифікаційний код відповідача ані на момент звернення з позовом до суду, ані під час розгляду справи не змінювався (20077743), що свідчить про те, що ліквідація чи реорганізація відповідача не здійснювалась.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним зясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у звязку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У звязку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства «Укрекоресурси») залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2011р. у справі №53/288 без змін.

2. Матеріали справи №53/288 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя

Судді

19.09.11 (відправлено)