Постанова № 18213830, 05.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2011 № 42/332

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Корсакової Г.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1. за довіреністю

від відповідача:ОСОБА_2 за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» на рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року (підписано 24.01.2011р.)

по справі№ 42/332 (суддя Паламар П.І.)

за позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система», м. Київ

до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», м. Київ

про стягнення 126033,96 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Гарант-Система» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення 126033,96 грн., в тому числі 123616,60 грн. основного боргу, 287,10 грн. інфляційних втрат, 345,44 грн. 3% річних та 1784,82 грн. пені.

Заявою № 01/1317 від 28 жовтня 2010 р. позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 123616,60 грн. основного боргу, 3871,98 грн. інфляційних втрат, 3254,67 грн. пені, 629,12 грн. 3% річних, посилаючись на збільшення періоду прострочення сплати належних на його користь грошових сум.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №06-21/016 від 10.02.2009р. та Ковер-ноти №05-24/000300-21 від 14.08.2009р. в частині сплати страхового відшкодування у встановлений договором строк.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2011р. у справі №42/332 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011р., прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011р. прийняте з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції, що конкретний договір перестрахування (ковер-нот) був укладений після страхового випадку не відповідає обставинам справи і не ґрунтується на доказах, наявних в матеріалах справи. При цьому, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не взяті до уваги докази, які свідчать про настання ДТП із застрахованим автомобілем 12.11.2009р., а саме: довідка з місця ДТП, протокол про адміністративне правопорушення, пояснення водія Добрянського Є.І., схема місця ДТП, постанова Подільського районного суду міста Києва від 16.12.2009р. Крім того, скаржник наголошує, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11.05.2010р. у справі №2-2778/2010 (за позовом ОСОБА_4 до ПрАТ „СК „Гарант-Система” про стягнення страхового відшкодування за договором страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р.) спростовані доводи про невідповідність характеру пошкоджень автомобіля та характеру ДТП від 12.11.2009р., про що зазначалось у висновку спеціаліста Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №9-1 від 28.01.2010р. Скаржник також зазначає, що при укладенні оригінального договору страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р. позивачем дотримані вимоги чинного законодавства та умови передбачені у договорі та ковер-ноті, що були укладені між позивачем та відповідачем.

На підставі апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» на рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року у справі №42/332, згідно ст. 98 ГПК України Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 28.02.2011р. порушено апеляційне провадження.

Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року у справі №42/332 залишити без змін. Відповідач зазначає, що експертні висновки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області №2685/2 від 01.04.2009р., №4501/2 від 30.05.2009р. підтверджують факт страхування позивачем суттєво пошкодженого автомобіля на момент укладення 15.06.2009р. договору страхування з ОСОБА_4, що відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про страхування» свідчить про нікчемність зазначеного договору, оскільки страховий випадок мав місце до укладення договору страхування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2011р. апеляційне провадження у справі № 42/332 було зупинене до набрання законної сили судовим рішення по справі № 51/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» до Приватного акціонерного товариства «Срахова компанія «Гарант-Система» про визнання недійсною ковер-ноти № №05-24/000300-21 від 14.08.2009р.

Ухвалою від 29.06.2011р. апеляційне провадження у справі № 42/332 поновлено.

Під час апеляційного провадження представник відповідача заявив клопотання про проведення транспортної трасологічної експертизи, обґрунтовуючи необхідність проведення експертного дослідження тим, що експертом може бути встановлено ідентичність пошкоджень, отриманих застрахованим автомобілем в ДТП 12.11.2009р. та наявних на автомобілі 30.05.2009р., тобто ще до укладення договору страхування з позивачем.

Заявлене відповідачем клопотання, судова колегія залишила без задоволення, оскільки згідно з ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України передумовою для призначення і проведення судової експертизи є наявність питань, які виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення страхового відшкодування та штрафних санкцій в звязку з невиконанням відповідачем умов договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №06-21/016 від 10.02.2009р. та Ковер-ноти №05-24/000300-21 від 14.08.2009р. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини ДТП 12.11.2009р. та характер пошкоджень, отриманих застрахованим транспортним засобом, досліджувались під час розгляду інших справ, зокрема, Подільським районним судом м.Києва по справі №3-8925 про притягнення ОСОБА_3. до адміністративної відповідальності та справі №2-2778/2010 за позовом ОСОБА_4 про стягнення з ПрАТ „СК „Гарант-Система” страхового відшкодування за договором страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р., а також Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області по справі №2-2295/2010 за позовом ПАТ „Страхова компанія „Гарант-Система” до ОСОБА_3. про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не вбачає наявність обставин, які б зумовлювали необхідність призначення по справі судової експертизи.

В судовому засіданні 17.08.2011р. представник відповідача подав клопотання, в якому просив зупинити провадження у справі та надіслати матеріали справи №42/332 до Подільського РУ ГУ МВС України для детального розгляду та проведення слідства по кримінальній справі №57-2525 порушеної за фактом страхового шахрайства (для звірки слідчим шляхом проведення криміналістичної трасологічної експертизи ідентичності пошкоджень на застрахованому автомобілі, що були наявні на автомобілі до укладення договору страхування та після настання страхового випадку, тощо).

Судова колегія не вбачає підстав для зупинення провадження у справі та надіслання матеріалів справи до слідчих органів з наведених відповідачем мотивів.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 лютого 2009 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система» та Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія» був укладений договір про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №06-21/016.

Згідно з п.1.1 Договору предметом договору є основоположні та загальні умови перестрахування та ретроцесії ризиків, що взаємно передаються та приймаються сторонами на факультативній (необовязковій) основі, а також основні взаємні права і обовязки сторін, повязані з передачею та прийняттям ризиків перестрахування або ретроцесію.

Відповідно до п.1.2. Договору кожна із сторін Договору на добровільній основі передає іншій стороні в перестрахування та приймає від іншої сторони в перестрахування страховий ризик на умовах чинного законодавства України, даного Договору та конкретного договору перестрахування (ковер-ноти), який в подальшому іменується Конкретний договір перестрахування, і укладається сторонами на умовах, визначених в Договорі.

Згідно з п.1.3 Договору під передачею ризику в перестрахування в рамках договору розуміється страхування однією стороною (перестрахувальник), що передає ризик, частини своїх зобовязань за договором первинного страхування або вхідного перестрахування у другої сторони (перестраховик), яка цей ризик приймає.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що на підставі та на умовах договору сторони укладають конкретні договори перестрахування, які укладаються у формі ковер-нот. Кожний конкретний договір перестрахування укладається на умовах Договору, якщо інше прямо не зазначено в ньому. Конкретний договір перестрахування, укладений сторонами в рамках Договору, не залежить від умов будь-якого іншого Конкретного Договору перестрахування.

Згідно з п.2.7 Договору підписуючи Конкретний договір перестрахування, перестраховик однозначно і беззаперечно погоджується з тим, що всі умови, викладені в такому договорі вважаються такими, що повністю задовольнили перестраховика, і були для нього цілком достатніми для визначення ступеня ризику по Конкретному договору перестрахування, а умови, що не викладені в підписаному Конкретному договорі перестрахування, повністю відповідають умовам договору страхування та Правилам страхування страховика, що уклав договір страхування.

Строк дії договору відповідно до умов п. 11.1 Договору встановлений з моменту його підписання сторонами та діє протягом необмеженого строку до завершення всіх розрахунків між сторонами за Договором.

15 червня 2009 р. між ОСОБА_4 та позивачем було укладено договір №05-16/000300 страхування наземного транспорту, а саме належного на праві власності ОСОБА_4 автомобіля Range Rover 4.4, д.н. НОМЕР_1 вартістю 700700 грн., із встановленою франчизою 0% при ДТП, з правом керування автомобілем будь-якою особою, яка на законних підставах керує застрахованим транспортним засобом, із встановленим порядком сплати страхового платежу - одноразово у повному обсязі.

Згідно з умовами договору страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р. (п.п.1, 3) відповідачем застраховано майнові інтереси ОСОБА_4, що не суперечать закону і повязані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме транспортним засобом (легковий універсал чорного кольору „Range Rover” 4.4, номер кузову НОМЕР_2, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1), вартість якого складає 700700,00 грн.

У зв'язку з необхідністю перестрахування ризиків, застрахованих позивачем за вищевказаним договором страхування № 05-16/000300, 14 серпня 2009р. між позивачем та відповідачем був укладений ковер-нот №05-24/000300-21 до договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії № 06-21/016 від 10.02.2009р.

Відповідно до умов п. 17 ковер-ноти частка відповідальності перестраховика складає 21,41 % страхової суми, що становить 150000 грн.

12.11.2009р. о 03 год. 50 хв. у м. Києві на Новій кільцевій дорозі сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю застрахованого відповідачем автомобіля „Range Rover” (номер кузову НОМЕР_2, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3.

ДТП сталась внаслідок порушення водієм Добрянським І.Є. п.12.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 16.12.2009р. по справі №3-8925 ОСОБА_3. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнено до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП (штраф в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Листом від 13.11.2009р. вих.№05/1934 позивач повідомив відповідача про страхову подію.

ОСОБА_4 звернулась до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування у звязку з настанням страхового випадку (ДТП), однак позивач відмовив у виплаті, посилаючись на те, що страхувальник повідомив недостовірні відомості про ДТП.

ОСОБА_4 звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовом до позивача про стягнення суми страхового відшкодування. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11.05.2010р. по справі №2-2778/2010 позов ОСОБА_4 задоволено частково, присуджено до стягнення з позивача на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 576654,36 грн.

Сума страхового відшкодування була виплачена позивачем на користь страхувальника в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №1378 від 16.08.2010р., №1427 від 26.08.2010р., №1428 від 27.08.2010р. та №1470 від 06.09.2010р.

Позивач листом від 13.08.2010р..№05/1010 направив відповідачу вимогу про виплату страхового відшкодування в розмірі 123616,60 грн. відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування за Ковер-нотом №05-24/000300-21 від 14.08.2009р. згідно акту про страховий випадок №05-17/338 від 12.08.2010р.

Відповідно до п. 22.4 Ковер-ноти №05-24/000300-21 був передбачений касовий збиток, встановлений у розмірі 50000 грн., але в будь-якому разі не більше власного утримання перестрахувальника. В свою чергу, згідно з п. 7.5. Договору № 06-21/016 в разі, коли Ковер-нотом передбачено касовий збиток, то перестраховик сплачує частину страхового відшкодування, відповідно до своєї долі відповідальності та умов Конкретного договору перестрахування протягом 5 ти банківських днів після надання перестрахувальником всіх документів, що підтверджують настання страхового випадку.

Пакет документів з вимогою щодо виплати страхового відшкодування відповідачем отриманий 16.08.2010р., що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідач, у встановлений строк з дня отримання вказаної вимоги, не здійснив відповідних виплат на користь позивача, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відмовляючи позивачу від сплати відшкодування з перестрахування відповідач посилався на те, що при укладенні оригінального договору страхування №05-16/000300 позивачем огляд та фотографування транспортного засобу „Range Rover” 4.4, номер кузову НОМЕР_2, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 не проводився, внаслідок чого було застраховано суттєво пошкоджений автомобіль, а відповідно до п.4.9. Договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №06-21/016 перестраховик не несе відповідальності по збитках, що виникли в результаті страхового випадку, який наступив до підписання конкретного договору перестрахування.

Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог мотивував своє рішення тим, що конкретний договір перестрахування (ковер-нот) №05-24/000300-21 від 14.08.2009р. між сторонами у справі був укладений після страхового випадку з застрахованим автомобілем, а тому, з огляду на приписи ч.2 ст. 29 Закону України «Про страхування», ч. 2 ст. 215 ЦК України, договір з підстав якого заявлено позов, є нікчемним та не породжує взаємних прав та обовязків.

Судова колегія з таким висновком суду не погоджується та вважає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України “Про страхування” визначено, що страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору

В ст. 16 Закону України “Про страхування” зазначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Згідно зі ст. 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обовязків перед страхувальником.

У відповідності до ст. 12 Закону України „Про страхування” перестрахуванням є страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до п. 7.1 Договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №06-21/016 при настанні страхового випадку, передбаченого договором страхування і конкретним договором перестрахування, перестраховик виплачує перестрахувальнику (або за дорученням перестрахувальника страхувальнику або вигодонабувачу) частину страхового відшкодування, що відповідає його частці (обсягу) відповідальності за конкретним договором перестрахування, протягом 10 (десяти) банківських днів після одержання від перестрахувальника передбачених договором документів.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачена відповідальність перестраховика, під якою розуміється обовязок перестраховика при настанні страхового випадку по договору страхування здійснити страхову виплату в частині та на умовах, викладених Конкретним договором перестрахування. Відповідальність перестраховика по Конкретному договору перестрахування, якщо він згоден прийняти запропонований ризик, починається з дня його підписання, якщо в конкретному договорі перестрахування не передбачений інший термін початку відповідальності перестраховика або особлива умова стосовно початку відповідальності.

Підстави для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування передбачені ст. 991 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України «Про страхування».

Відповідно до приписів ст. 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Аналогічні приписи містяться і в ст. 26 Закону України «Про страхування».

Відповідно до п. 3.4.2. Договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №06-21/016 перестраховик має право відмовити у здійсненні своєї частки страхової виплати або зменшити її, якщо перестрахувальник: приховав від перестраховика наявність відомих йому обставин, що безпосередньо та безперечно впливають на ступінь страхового ризику по Конкретному договору перестрахування та по договору первинного страхування; приховав від перестраховика умови договору страхування, зміну термінів і обсягів відповідальності; не виконав або неналежним чином виконав зобовязання, взяті на себе відповідно до Договору та Конкретного договору перестрахування; відмовив або перешкодив участі представника перестраховика в розслідуванні причин і обставин страхового випадку по договору страхування, якщо бажання такої участі було викладено в письмові формі.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про страхування” добровільним страхуванням є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 17 Закону України “Про страхування” правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

В розділі 3 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 05.11.2007р., затверджені Головою правління Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Гарант-Система” наведено порядок укладання договору страхування. Зокрема, згідно з п.п.3.3, 3.5 названих Правил договір страхування укладається за умови обовязкового огляду транспортного засобу та перевірки інформації, що внесена у заяву на страхування або надана страхувальником іншим чином. Договір страхування укладається у письмовій формі. Факт укладання договору може посвідчуватися свідоцтвом (полісом, сертифікат), що є однією із форм договору страхування.

Відповідно до пп.9.2, 9.3 Правил при укладання договору страхування страхувальник зобовязаний надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Страховик має право провести огляд транспортного засобу перед укладенням договору страхування.

Відповідач стверджує, що при укладенні договору страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р. позивачем не проводився огляд та фотографування транспортного засобу „Range Rover”, номер кузову НОМЕР_2, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок чого було застраховано суттєво пошкоджений автомобіль. При цьому, відповідач наголошує на тому, що пошкодження, отримані автомобілем в результаті ДТП 12.11.2009р., збігаються з пошкодженнями, отриманими автомобілем в попередньому ДТП, які були наявні станом на 30.05.2009р., тобто ще до укладання договору страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р., що підтверджується висновками спеціаліста №9/1 від 28.01.2010р., №2685/2 від 01.04.2009р. та №4501/2 від 30.05.2009р. з фотододатками.

З огляду на вищевикладені твердження відповідача, колегія суддів зазначає, що ні положеннями чинного законодавства, ані Правилами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 05.11.2007р., не передбачено обовязку страховика фотографування обєкту страхування перед укладанням відповідного договору.

В матеріалах справи наявна копія рішення Подільського районного суду міста Києва від 11.05.2010р. по справі №2-2778/2010 за позовом ОСОБА_4 до позивача про стягнення страхового відшкодування за договором страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р. З названого судового рішення вбачається, що Подільським районним судом міста Києва встановлено факт настання ДТП 12.11.2009р. за участю застрахованого позивачем транспортного засобу, а також спростовано посилання позивача на повідомлення ОСОБА_4 неправдивих відомостей про ДТП з посиланням на постанову Подільського районного суду м. Києва від 16.12.2009р., за якою водія застрахованого автомобіля ОСОБА_3. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, що в силу вимог ст. 61 ЦПК України не потребувало доведення при розгляді цивільної справи №2-2778/2010.

Відносно посилання відповідача на те, що відповідно до звіту №201665 від 09.06.2009р. автомобіль був перестрахований ним за завищеною ринковою вартістю, судова колегія зазначає наступне.

Під час розгляду цивільної справи №2-2778/2010 про стягнення з позивача страхового відшкодування Подільським районним судом міста Києва досліджувався висновок спеціаліста автотоварознавця №2112-4 від 16.12.2009р., згідно з яким вартість застрахованого позивачем автомобіля станом на день ДТП (12.11.2009р.) до пошкодження становила 657214,56 грн. (3-й аркуш рішення Подільського районного суду міста Києва від 11.05.2010р. по справі №2-2778/2010). За основу розрахунку страхового відшкодування, яке підлягало сплаті позивачем на користь ОСОБА_4 було прийнято відомості, наведені саме у висновку спеціаліста автотоварознавця №2112-4 від 16.12.2009р., що спростовує твердження відповідача про те, що на дату страхування ринкова вартість автомобіля складала лише 133 372,86 грн.

Таким чином, під час розгляду вищезгаданої цивільної справи Подільським районним судом міста Києва досліджувались як обставини ДТП, так і характер пошкоджень, отриманих застрахованим транспортним засобом. За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що відмова позивача у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_4 у звязку з настанням страхового випадку, а саме ДТП, яке мало місце 12.11.2009р., є безпідставною, оскільки зібрані у цивільній справі №2-2778/2010 докази свідчать про те, що у ОСОБА_4 виникло право на отримання страхового відшкодування, а у позивача обовязок по його виплаті.

Відповідно до ч.4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Загалом, обставини ДТП, яке мало місце 12.11.2009р., неодноразово досліджувались судами під час розгляду адміністративної справи №3-8925 про притягнення ОСОБА_3. до адміністративної відповідальності та цивільних справ №2-2778/2010 за позовом ОСОБА_4 про стягнення з ПрАТ „СК „Гарант-Система” страхового відшкодування за договором страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р., №2-2295/2010 за позовом ПАТ „Страхова компанія „Гарант-Система” до ОСОБА_3. про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.

Отже, вищеперерахованими судовими рішеннями було встановлено факт настання ДТП 12.11.2009р., вартість транспортного засобу на час ДТП, вартість відновлювального ремонту, наявність підстав для виплати позивачем страхового відшкодування ОСОБА_4 за договором страхування №05-16/000300 від 15.06.2009р. у звязку з настанням страхового випадку.

Згідно з ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2011р. по справі №51/20, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р., відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» про визнання недійсною Ковер-ноти №05-24/000300-21 від 14.08.2009р.

Вищевикладеним спростовуються твердження відповідача про укладення договору страхування від 15 червня 2009 р. №05-16/000300 після настання страхового випадку та про те, що позивачем було застраховано пошкоджений автомобіль за завищеною ринковою вартістю.

З огляду на зазначене, висновок місцевого господарського суду, що конкретний договір перестрахування (ковер-нот) №05-24/000300-21 від 14.08.2009р. між сторонами у справі був укладений після страхового випадку з застрахованим автомобілем, судова колегія вважає таким, що не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, нікчемним є правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Згідно зі ст. 998 Цивільного кодексу України договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про страхування» договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Договір страхування є нікчемним у випадках, встановлених ст. 981 Цивільного кодексу України ( у разі недодержання письмової форми договору страхування), ст. 989 Цивільного кодексу України ( якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що обєкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним).

Визнання договору недійсним може здійснюватись виключно у судовому порядку.

Отже, законом не передбачена нікчемність договору страхування в разі його укладення після настання страхового випадку. Такий договір може бути визнаний недійсним виключно в судовому порядку.

Таким чином, з огляду на встановлене вище, висновок місцевого господарського суду про те, що договір перестрахування є нікчемним, оскільки укладений після настання страхового випадку, не відповідає фактичним обставинам справи та наведеним вимогам закону.

Враховуючи вищевикладене, із встановлених обставин справи і зібраних у ній доказів вбачається відсутність правових підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування з перестрахування.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по виплаті страхового відшкодування у сумі 123616,60 грн. підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем не надано.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 123616,60 грн. страхового відшкодування є доведеними, обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 3254,67 грн. пені за період з 26.08.2010р. по 26.10.2010р., 3871,98 грн. інфляційних втрат за період з 26.08.2010р. по 01.10.2010р. та 629,93 грн. 3% річних за період з 26.08.2010р. по 26.10.2010р. за несвоєчасне виконання відповідачем зобовязань по виплаті страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення відповідачем виконання грошових зобовязань підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.12.2 Договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №06-21/016, якщо сторонами не були дотримані терміни проведення розрахунків по сплаті страхового відшкодування, та інше не було передбачено умовами договору та конкретним договором перестрахування, то сторона, що допустила порушення термінів розрахунків, сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення цих термінів, за кожний день прострочення.

З огляду на зазначене, оскільки наданий позивачем розрахунок пені відповідає обставинам справи , умовам договору та вимогам закону, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення 3254,67 грн. пені підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат з урахуванням Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного суду України від 03.04.97р. № 62-97р., колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 3584,88 грн.

Щодо наданого позивачем розрахунку майнових вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 629,93 грн., та такий є вірним, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011р. підлягає скасуванню, в звязку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції приймає по справі нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» на рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року у справі № 42/332 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року у справі № 42/332 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,77, ідентифікаційний код 31725819) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська,10/5, літера А, ідентифікаційни код 31725819) 123616,60 грн. страхового відшкодування, 3254,67 грн. пені, 3584,88 грн. інфляційних втрат, 629,93 грн. 3% річних, 1310,86 грн. державного мита та 235,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,77, ідентифікаційний код 31725819) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська,10/5, літера А, ідентифікаційни код 31725819) 655,43 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 42/332 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді