Постанова № 18213822, 07.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2011 № 16/104

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів:

при секретарі:

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 представник за довіреністю № 3444-ню від 06.12.2010

ОСОБА_2 представник за довіреністю № 144-ню від 17.01.2011

від відповідачаОСОБА_3 представник за довіреністю № 157 від 21.6.2011

ОСОБА_4 представник за довіреністю № 156 від 21.06.2011

ОСОБА_5 представник за довіреністю № 169 від 23.12.2010

ОСОБА_6 представник за довіреністю № 110 від 06.05.2011

від третьої особи:не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуВідкритого акціонерного товариства „Київ Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту”

на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2010

у справі № 16/104 (суддя Ярмак О. М.)

за позовомДержавного територіально галузевого обєднання „Південно західна залізниця”

до Відкритого акціонерного товариства „Київ Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту”

третя особаВідкрите акціонерне товариство „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго” в особі Трипільської ТЕС

простягнення 894 189,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення 894 189,12 грн. плати за користування вагонами за період з 01.10.2009 по 15.10.2009 згідно договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 7323057 від 18.01.2007 та договору про експлуатацію залізничної підїзної колії № 1778 від 01.08.2003 року.

12.05.2010 року позивач звернувся до суду з заявою від 07.05.2011 року № 1/226-НЮ (а.с. 118-119 т. 2) якою зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача за спірний період 872 359,32 грн.

Як вбачається, у протоколі судового засідання від 18.05.2010 року у справі № 16/104 судом зазначено, що вказана заява до суду надійшла, проте по суті заява судом не розглянута.

Враховуючи, що за правилами ст. 22 ГПК України позивач до прийняття рішення по справі має право, в тому числі, зменшити розмір позовних вимог, колегією суддів розглядаються майнові вимоги позивача до відповідача згідно заяви від 07.05.2011 року № 1/226-НЮ у розмірі 872 359,32 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2010, повний текст якого підписаний 27.08.2010, позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем на підставі договорів №1778 від 01.08.2010 та №7323057 від 18.01.2007 послуг по перевезенню вантажів у період з 01.10.2009 по 15.10.2009 на заявлену до стягнення суму, в той час як відповідач зазначені послуги не оплатив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2010 у справі № 16/104 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні спірного рішення не врахував той факт, що затримка вагонів, стягнення плати за користування якими є предметом даного позову, сталась внаслідок зайнятості фронтів вивантаження Трипильської ТЕС, про що зазначено самим позивачем в наявних в матеріалах справи перевізних документах, а тому, відповідач, в даному випадку, не може вважатися вантажовласником, який повинен нести відповідальність за затримку вагонів, а отже, стягнення плати за користування спірними вагонами з відповідача є безпідставним.

Ухвалою від 07.10.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Пашкіна С. А., Синиця О. Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київ Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду апеляційної скарги відповідач звернувся з клопотанням про призначення судовоекономічної експертизи, додавши перелік питань серед яких, в тому числі, питання щодо належності розрахунків заборгованості, наданих позивачем в обґрунтування майнових вимог.

12.01.2011 до відділу документального забезпечення суду надійшло клопотання третьої особи про призначення експертизи.

На часткове задоволення зазначених клопотань ухвалою від 12.01.2011 призначено судову економічну експертизу на вирішення якої поставлені питання щодо обсягів наданих позивачем відповідачу послуг та наявності документально підтвердженої заборгованості останнього за них. Відповідача зобовязано забезпечити оплату експертизи.

06.07.2011 року до відділу документального забезпечення суду надійшов лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2269/11-19 від 07.06.2011 року, в якому зазначено, що в звязку із неоплатою вартості проведення експертизи, виконання ухвали суду від 12.01.2011 року по справі № 16/104 не видається за можливе, а матеріали справи № 16/104 повертаються до суду.

Ухвалою від 18.08.2011 року апеляційне провадження у справі № 16/104 поновлено.

Розпорядженням голови суду № 0123/1/45 від 05.09.2011 справу № 16/104 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Калатай Н.Ф., суддів Баранця О.М., Синиці О.Ф.

В судовому засіданні 07.09.2011 позивач звернувся до суду з клопотаннями про призначення судової експертизи, яка не була проведена через неоплату її відповідачем, гарантувавши оплату, та про залучення співвідповідачем у справі ПАТ „Центренерго”.

Представники відповідача проти заявлених клопотань заперечили, пояснивши суду, що заперечень проти розрахунку боргу, наданого позивачем, на даний час не мають, а враховуючи, що питання, що їх ставив суд на вирішення експертів, стосувалися саме розміру боргу відповідача перед позивачем, проведення зазначеної експертизи відповідач вважає недоцільним..

З огляду на зазначені обставини, колегією суддів у задоволенні клопотання про проведення експертизи відмовлено.

У задоволенні клопотання про залучення ПАТ „Центренерго” співвідповідачем у справі колегією суддів також відмовлено, оскільки підставою для стягнення з цієї особи заявленої у позові суми боргу позивач зазначає укладений з нею договір, що, фактично, є зміною предмету позову, право на що, за правилами ст. 22 ГПК України, позивач має лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача, що при наявності правових підстав і належних документальних доказів для такого, він не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом до ПАТ „Центренерго” у встановленому ГПК України порядку.

Під час розгляду справи представники відповідача та третьої особи апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представники позивача проти задоволення скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а спірне рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, з урахуванням правил ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.08.2003 позивач - Державне територіально-галузеве обєднання „Південно-Західна залізниця” як Залізниця (далі Залізниця) та ВАТ „Промислове підприємство залізничного транспорту „Трипілля” (нині Відкрите акціонерне товариство „КиївДніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту”, відповідач) як Вантажовласник (далі Товариство) уклали договір №1778 на експлуатацію залізничної підїзної колії при станції Трипілля-Дніпровське Залізниці (далі Договір № 1778), предметом якого є експлуатація підїзної колії Товариства, що через стрілки № 20, 61 примикає до станції ТрипілляДніпровське Залізниці, яка обслуговується власним локомотивом Товариства (т. 1 а.с. 16-17).

18.01.2007 позивач та відповідач уклали договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надання залізницею послуги № 7323057 (далі Договір № 7323057), предметом якого є надання позивачем, відповідачу, як вантажовласнику, послуг, повязаних з перевезенням та проведенням розрахунків за ці послуги (т.1 а.с.14-15).

З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що протягом спірного періоду з 1 по 15 жовтня 2009 року договори №№ 1778 та 7323057 діяли.

Згідно пп. 2.2.1 Договору № 7323057 для централізованих розрахунків Залізниця відкриває Товариству рахунок, з якого, згідно пп. 2.2.6 цього ж договору, на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), списує плату, в тому числі за користування вагонами і контейнерами.

Згідно п. 2.2.3 Договору № 7323057 Залізниця здійснює розрахунки з Товариством за перевезення вантажів та надані послуги згідно з діючими тарифами, веде облік нарахованих і сплачених сум та надає Товариству відповідні розрахункові документи через єдиний технологічний центр по обробці перевізних документів Залізниці (далі ЄТехПД).

Згідно пп. 2.4.2 Договору № 7323057 Товариство зобовязано здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткових послуг шляхом перерахування коштів на рахунок ЄТехПД.

В обґрунтування заявлених майнових вимог Залізниця посилається на те, що з 1 по 15 жовтня 2009 року на підставі укладених договорів №№ 1778, 7323057 надавала Товариству послуги по перевезенню вантажів, що внаслідок затримки вагонів з вини Товариства, за час затримки вагонів та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласнику Залізницею було нараховано до стягнення з Товариства плати за користування вагонами за час їх затримки по підходах до станції призначення та на станції призначення Трипілля-Дніпрвське в сумі 782 359,32 грн., про що було відображено на особовому коді 7323057 ЄТехПД Товариства, але списання вищезазначеної суми не відбулося через порушення Товариством зобовязання, передбаченого пп. 2.4.2 Договору № 7323057, в частині здійснення своєчасної попередньої оплати за надані позивачем послуги шляхом перерахування коштів на рахунок ЄТехПД Залізниці.

Станом дату звернення Залізниці до суду заборгованість Товариством не сплачена.

Детально нарахування плати за користування вагонами Залізницею викладене у Розрахунку до позовної заяви згідно переліку накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами, складених на підставі памяток про користування вагонами з урахуванням оформлених працівниками Залізниці актів загальної форми ГУ-23 та актів про затримку вагонів ГУ-23а.

На думку Залізниці, саме на Товариство умовами укладених договорів та вимогами законодавства покладений обовязок оплатити користування вагонами за час їх затримки за період з 1 по 15 жовтня 2009 року в сумі 782359,32 грн.

Товариство вважає вимоги Залізниці безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону та не підтверджуються належними документальними доказами.

Суд першої інстанції погодився з доводами Залізниці і задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Згідно абзацу 1 ст. 119 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 06.04.98 № 457 (далі Статут залізниць України), за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата.

Згідно п. 7 Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 № 113, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458, в редакції на дату виникнення спірних відносин (далі Правила користування вагонами), час користування вагонами на залізничних під'їзних коліях, що обслуговуються локомотивами власників колій, обчислюється з моменту їх передавання на передавальних коліях.

Згідно ч. 2 ст. 76 Статуту залізниць України час знаходження вагонів на залізничних під'їзних коліях, що обслуговуються їх локомотивами, визначається з моменту передачі вагонів на передавальних коліях.

Як вбачається з умов Договору № 1778 (п.6, п.9), подача Залізницею вагонів для підїзної колії Товариства і приймання Залізницею цих вагонів при повернені з підїзної колії має відбуватися на 4, 3, 5, 7, 9 коліях станції Трипілля-Дніпровське, що примикає до підїзної колії Товариства.

Пунктом 16 Договору № 1778 сторонами погоджено, що плату за користування вагонами Товариство як власник колії сплачує Залізниці згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами.

Отже, згідно умов укладеного сторонами договору та вимог чинного законодавства Товариство має платити Залізниці за користування вагонами лише за час перебування їх на його підїзній колії.

В той же час, згідно абзацу 2 ст. 119 Статуту залізниць України плата за користування вагонами вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Згідно п. 12 Правил користування вагонами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

Пунктом 2 Правил користування вагонами встановлено, що вантажовласниками, які за користування вагонами і контейнерами мають вносити плату, вважаються вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Тобто, окрім передбаченого Договором № 1778 та чинним законодавством обовязку оплачувати користування вагонами під час їх знаходження на належній йому підїзній колії, на Товариство, як на таке, що віднесене до категорії „Вантажовласник”, може бути покладений обовязок вносити плату за користування вагонами за час їх затримки на станціях призначення або на підходах до неї в очікуванні подання під вивантаження, але з причин, що залежать від Товариства та за наявності його вини у цій затримці.

Як вбачається з матеріалів справи, Залізниця вимагає стягнення з Товариства боргу в сумі 782 359,32 грн. за користування вагонами за час їх затримки по підходах до станції призначення та на станції призначення, для чого причини затримки вагонів мають залежати від Товариства і його вина в цих затримках має бути доведеною, і це є обовязковою передумовою покладення відповідальності за затримку вагонів у цих випадках саме на Товариство.

Згідно п.п. 3, 4 Правил користування вагонами облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23; Відомості плати за користування вагонам складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.

Згідно п. 8 Правил користування вагонами, акт загальної форми ГУ-23 складається у разі затримки вагонів на станції призначення з причин, які залежать від вантажовласника, і підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Акт про затримку вагонів форми ГУ-23а, згідно п. 10 Правил користування вагонами, складається у випадку затримки вагонів на підходах до станції призначення.

Як вбачається з додатків 3, 6 до Правил користування вагонами, де наведено форми актів ГУ-23 та ГУ-23а, акти, крім іншого, засвідчують особу вантажовласника та обставини, що стали підставою для складання акта.

З долучених Залізницею до матеріалів справи копій Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а вбачається, що затримка вагонів відбулася через їх неприйняття вантажовласником - Трипільською ТЕС, яку слід повідомити про затримку вагонів.

Тобто, згідно Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а Товариство не є вантажовласником, з вини якого сталася затримка вагонів і який зобовязаний оплатити користування цими вагонами за час їх затримки, визначений цими Актами.

Як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи актів загальної форми ГУ-23, обставиною, що викликала складання цих актів, є „Затримка вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини клієнта. Вагони простоюють на коліях станції в очікуванні звільнення вантажного фронту Трипільської ТЕС”.

Враховуючи, що Товариству не належать вантажні фронти Трипільської ТЕС і воно не може нести відповідальність за те, що через їх зайнятість простоюють вагони Залізниці, Товариство не може вважатися вантажовласником, з вини якого сталася затримка спірних вагонів, зафіксована долученими Залізницею до матеріалів справи актами форми ГУ-23 та ГУ-23а, і який має платити за користування цими вагонами за час їх затримки.

В той же час, сторонами не заперечується той факт, що вантажоодержувачем вантажу у спірних вагонах на той момент було Відкрите акціонерне товариство „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго” в особі Трипільська ТЕС.

Проте, посилання Залізниці на п.п. 2.7, 3.7 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій (статті 12, 64 - 77 Статуту), що їх затверджено наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 875/5096, до уваги прийняті бути не можуть з огляду на наступне.

Згідно п. 2.7 зазначених Правил для під'їзних колій, які обслуговуються власними локомотивами, порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються безпосередньо між контрагентом і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія, без участі залізниці. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія;

Згідно п. 3.7, у разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках розрахунки за подачу та забирання вагонів, користування вагонами проводяться залізницею безпосередньо з підприємством промислового залізничного транспорту.

З зазначених правових норм вбачається, що підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія, несе відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом за умови, якщо контрагент має у межах залізничної під'їзної колії цього підприємства свої склади або колії, які до неї примикають, і правовідносини між власником залізничної під'їзної колії та цим контрагентом щодо обслуговування останнього врегульовані укладеним між ними договором.

З матеріалів справи не вбачається, що Відкрите акціонерне товариство „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго” в особі Трипільської ТЕС може вважатися контрагентом Товариства в розумінні п.п. 2.7, 3.7 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, оскільки докази наявності в цієї особи у межах залізничної під'їзної колії Товариства своїх складів або колії, які до неї примикають, а також укладеного безпосередньо з Товариством договору на обслуговування у справі відсутні.

До того ж, згідно п. 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці.

У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.

Як вбачається з матеріалів справи, всі без виключення відомості плати за користування вагонами підписані представниками Товариства із запереченнями щодо безпідставного нарахування плати за користування вагонами по актах затримки.

З 9-ти накопичувальних карток лише 2 - № 1210696 за 12.10.2009 на суму 16,00 грн. та № 13101699 за 13.10.2009 на суму 21,50 грн. підписані представниками Товариства без заперечень, решта 7 із запереченнями щодо безпідставного нарахування плати за користування вагонами по актах затримки.

Матеріали справи містять Довідку про сплату Товариством коштів на ЄТехПД по Трипільській філії за період з 01.10.2009 по 15.10.2009 від 19.04.2010 № 950 (а.с.35-36 т.2), з якої вбачається, що за спірний період Товариство за договором № 7323057 сплатило Залізниці 179359,36 грн., і Залізницею не доведено, що до цих платежів не входять вище визначені суми 16,00 грн. та 21,50 грн.

Залізниця наполягає на тому, що заперечення Товариства на відомостях плати за користування вагонами та на накопичувальних картках є не обґрунтованими, не поважними і не дають підстав не нараховувати Залізницею плату за користування вагонами Товариству згідно Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст.119-126 Статуту залізниць України).

Проте, зазначені твердження не підтверджуються наявними в матеріалах справи документальними доказами і не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки Товариство мало правові підстави для відповідних заперечень.

Факт передачі представникам Товариства згідно Книги здачі вантажних документів ППЖТ (а.с.19-28 т.1) відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток, згідно даних яких визначено розмір заявленого до стягнення боргу, на що посилається Залізниця, не свідчить про те, що причини їх складання залежали саме від Товариства і саме воно винне у затримці вагонів протягом спірного періоду.

Отже, позивачем не доведено, що затримка вагонів протягом спірного періоду з 1 по 15 жовтеня 2009 року відбувалася з причин, які залежать від Товариства і з його вини, а відтак, нарахування в даному випадку плати за користування вагонами відповідачу не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Позивачем належним чином не доведене порушення його прав з боку відповідача, а обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином не доведені

З огляду на зазначені обставини, в задоволенні позову слід відмовити.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позову.

Згідно розяснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне зясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2010 у справі № 16/104 підлягає скасуванню, в задоволенні позову відмовляється повністю. Судові витрати за подачу позову покладаються на позивача.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати відповідача за її подачу покладаються на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „КиївДніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2010 у справі № 16/104 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2010 у справі №16/104 скасувати.

3. В задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання „Південнозахідна Залізниця” (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, ідентифікаційний код 04713033) на користь Відкритого акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” (02092, вул. Алма-Атинська, 37, ідентифікаційний код 04737111) витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 4470 (чотири тисячі чотириста сімдесят) грн. 95 коп.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 16/104.

Головуючий суддя

Судді