Ухвала суду № 18204865, 30.08.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9998/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" серпня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі:

за участю:Федорової Г.Г.,

Беспалова О.О., Губської О.А.,

Петриченко Ю.П.,

представника апелянта Єненко М.С.,

представника позивача Плипенка А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2011 року по справі за адміністративним позовом Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Акціонерний комерційний банк «Трансбанк»(далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 07.12.2009 року № 0001164310/0 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 24997,11 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 12498,55 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2011 року адміністративний позов Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 07.12.2009 року № 0001164310/0 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 24997,11 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 12498,55 грн., усього 37495,66 грн.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 30.09.2010 року № 242 та від 28.10.2009 року № 271 виданих Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків, службовими особами відповідача в період з 30.09.2009 року по 10.11.2009 року була проведена планова виїзна перевірка АКБ «Трансбанк»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року.

В ході проведенні перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.5, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4, пп. 5.4.6, пп. 5.4.8, пп. 5.4.10 п. 5.4, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.2.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.1, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп. 8.4.1 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.1, пп. 12.2.2 п. 12.2, пп. 12.4.1 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704; ст. ст. 203, 220, 654, ч. 2 ст. 793, п. 4.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 99745,42 грн.;

- пп. 7.6.1, пп. 7.6.2 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем було завищено збиток від операцій акціями та іншими корпоративними правами: 2208 рік на суму 106451,40 грн.

- п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 7254,96 грн.;

- п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», в частині несвоєчасного виконання доручень клієнтів щодо сплати податків, зборів (обовязкових платежів) до бюджету;

- п. 5.1. розділу V рішення Київської міської ради від 18.03.2004 року № 81/1291 «Про затвердження Положення про комунальний податок у м. Києві»у частині несвоєчасної сплати комунального податку за І квартал 2009 року в сумі 3,62 грн.;

- ч. 2 ст. 14 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 року в частині не подання податкового розрахунку земельного податку та ч. 1 ст. 15 цього Закону в частині не сплати земельного податку в сумі 36462,69 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 24.11.2009 року № 546/43-10/16293211 (т. 1 а.с. 128-258), на підставі якого Спеціалізованою ДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків було винесено податкове повідомлення-рішення від 07.12.2009 року № 0001164310/0 за яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток банківських організацій в розмірі 149716,13 грн., в тому числі: за основним платежем 99745,42 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 49970,70 грн. (т. 1 а.с. 69).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатом розгляду первинної скарги позивача, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків було винесено рішення від 11.02.2010 року № 1427/10/25-022 про часткове задоволення скарги позивача та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.12.2009 року № 0001164310/0 в частині основного платежу в сумі 10613,05 грн. та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с. 46-57).

За результатом розгляду повторної скарги позивача, ДПА у м. Києві винесено рішення від 15.04.2010 року № 2056/10/25-114, за яким скаргу позивачу було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення СДПІум.Києві по роботі з великими платниками податків від 07.12.2009 року № 0001164310/0 з урахуванням рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 11.02.2010 року № 1427/10/25-022 без змін (т. 1 а.с. 24-30).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Підпунктом 5.3.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що ПДВ, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник ПДВ, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються ПДВ та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абз. 4 пп. 7.4.1 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до абз. 2 пп. 7.4.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»створена неоднозначна можливість трактування порядку формування податкового кредиту платником ПДВ при придбанні легкового автомобіля. Крім цього, Законом України «Про податок на додану вартість»створена також і неоднозначна можливість трактування порядку відображення в податковому обліку сум ПДВ, нарахованих (сплачених) при придбанні легкового автомобіля, якщо платником не буде сформовано податковий кредит при здійсненні даної операції.

Тобто, згідно з абз. 2 пп. 7.4.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»та пп. 5.3.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми ПДВ, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом, проте згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»цього робити не можна, оскільки придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування.

Відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.1 с. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 21841-ІІІ, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому, враховуючи вищевикладене відповідач, здійснюючи перевірку позивача мав застосувати положення пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнений від оподаткування, або не є обєктом оподаткування таким податком, придбані позивачем автомобілі відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР, відноситься до 2 групи основних фондів, підлягає амортизації та використовується позивачем в діяльності, що не є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтом не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в постанові від 17 лютого 2011 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2011 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Суддя:

Суддя: Г.Г. Федорова

О.О. Беспалов

О.А. Губська

Повний текст ухвали складено та підписано 05.09.11р.