Ухвала суду № 18203620, 06.09.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11954/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" вересня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Гончар Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" (ВАТ) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" (ВАТ) до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2009 року позивач Публічне акціонерне товариство «Український банк реконструкції та розвитку» (ВАТ) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування рішень, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000052210/0 від 24.02.2009, № 0000052210/1 від 30.04.2009, № 0000052210/2 від 15.07.2009, прийняті ДПІ у Подільському районі міста Києва.

25.11.2009 позивач звернувся до суду з клопотанням про уточнення позовних вимог, з урахуванням чого просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000052210/0 від 24.02.2009, № 0000052210/1 від 30.04.2009, № 0000052210/2 від 15.07.2009, № 0000052210/3 від 23.09.2009, прийняті ДПІ у Подільському районі міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 червня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 червня 2010 року без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 7.6.1 з урахуванням пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, пп. 8.2.2 п. 8.2, п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відповідачем податкові повідомлення-рішення складені на підставі та в межах повноважень, наданих йому законом, а тому підстав для скасування останніх відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, 10.02.2009 р. за результатами планової виїзної перевірки ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) ДПІ у Подільському районі міста Києва було складено Акт № 8/22-10/26520688 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 7.6.1 з урахуванням пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, пп. 8.2.2 п. 8.2, п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

24.02.2009 р. на підставі Акту перевірки відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону України були винесено податкове повідомлення-рішення № 0000052210/0, яким у звязку з порушенням пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 7.6.1 з урахуванням пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, пп. 8.2.2 п. 8.2, п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 240 058, 00 грн., в тому числі штрафні санкції 123205,00 грн.

За результатами оскарження зазначеного повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва, ДПА у м Києві та ДПА України податкове повідомлення-рішення №0000052210/0 від 24.02.2009 було залишене без змін, а ДПІ у Подільському районі м. Києва винесено податкові повідомлення-рішення № 0000052210/1 від 30.04.2009 р., № 0000052210/2 від 15.07.2009 р., № 0000052210/3 від 23.09.2009 р.

Підставою для висновку ДПІ у Подільському районі міста Києва про порушення ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) вимог пп. 7.6.1, пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стало не віднесення позивачем до складу валового доходу коштів у розмірі 454 000 грн., що були отримані як різниця між ціною придбання та продажу облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс».

З матеріалів справи вбачається, що 05.07.2007 р. між ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) та ТОВ «ІБК «Адоніс», від імені та за дорученням якого діяло ТОВ «Фінансист», було укладено договір № Д-03/2007; ВА-28-07/ЕА-027-05, за яким ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) купило у ТОВ «ІБК «Адоніс»облігації номінальною вартістю 429,25 грн. на загальну суму 7 994 000 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 05.07.2007 р. № Д-04/2007, укладеного між ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) та ТОВ «ІБК «Адоніс», вищезазначені облігації були продані ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) на користь ТОВ «ІБК «Адоніс», при цьому їх вартість з урахуванням додаткового договору № Д-04/2007 від 15.11.2007 р. склала вже 8 448 000,00 грн.

Зазначена операція у бухгалтерському обліку була відображена наступним чином: д-т рах. 3541 «Дебіторська заборгованість за розрахунками з цінними паперами для банку», к-т рах. 3641 «Кредиторська заборгованість за розрахунками з цінними паперами для банку».

Відповідно до п. 8 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»розміщення емітентом власних цінних паперів не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами, а згідно з ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником. Таким чином, сторонами у вказаних правовідносинах є емітент та первинний власник, при цьому переходу права власності не відбувається, а здійснюється лише первинне набуття права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»емітентом є юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

Пунктом 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що операції з придбання облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс»банком є прямою інвестицією, а не здійсненням витрат на придбання таких облігацій в розумінні пп. 7.6.3 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що під терміном витрати слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості.

Згідно з п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції, викладеної в Листах ДПА України № 101/2/15-1110 від 11.03.2004 року та № 3335/6/12-0216 від 21.04.2003 року, операція з первинного випуску цінних паперів не є операцією з торгівлі цінними паперами і підприємства учасники такої емісії не мають підстав для відображення в податковому обліку витрат по випуску та одержанню цінних паперів і лише в момент здійснення продажу, придбаного у емітента цінного паперу, підприємство має право на відображення втрат повязаних із придбанням такого цінного паперу та доходів від його продажу.

А тому, висновок суду першої інстанції та ДПІ у Подільському районі м.Києва щодо порушення ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) вимог пп. 7.6.1 з урахуванням пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок не віднесення ним до складу валового доходу коштів у розмірі 454 000 грн., що були отримані як різниця між ціною придбання та продажу облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс»є правомірним та обгрунтованим.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат у 1-му кварталі 2007 року суми резерву, створеного під основну суму за борговими цінними паперами у розмірі 1079 906,22 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Протоколу засідання кредитного комітету від 03.04.2007 р. № 2007/15 ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) за результатами оцінки фінансового стану емітента на 01.01.2007 р. для ТОВ „Гра-відео ЛТД" було визначено наявність ризику цінних паперів-векселів, з огляду на що було сформовано станом на 01.01.2007 р. резерв в податковому обліку під операціями з векселями на продаж у розмірі 1 079 906,22 грн., що були віднесені до складу валових витрат товариства.

Згідно з пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

У підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Зі змісту наведеного положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та дозволеного овердрафту.

У підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону також передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.

За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним.

Витрати на страхування ризиків від знецінення цінних паперів, тобто тих активів, які не мають фіксованої дохідності та не є обєктом дебіторської заборгованості, не підпадають під дію зазначеного положення Закону.

Таким чином, включення позивачем до складу валових витрат сум страхового резерву для відшкодування своїх можливих втрат банку від знецінення цінних паперів, за якими немає дебіторської заборгованості, також є неправомірним.

Підставою для висновку ДПІ у Подільському районі м. Києва про порушення ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку»(ВАТ) вимог пп.8.2.2 п.8.2 п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стало завищення суми амортизації за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р. на загальну суму 15 269 грн. внаслідок віднесення позивачем блоку комунікаційного з'єднання до 2 групи основних фондів, маршрутизатора та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, комутаторів до 4 групи основних фондів.

Згідно з п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»основні фонди - це матеріальні цінності, що призначаються платником для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334 основні фонди розподілено за групами.

Колегія суддів, погоджується з висновком, що викладений у Листі ДПА України № 4956/7/15-0517 від 14.03.2008 року щодо необхідності віднесення блоку комунікаційного зєднання, маршрутизатора, джерела безперебійного живлення, комутатора до 1 групи основних фондів з огляду на наступне.

До складу основних фондів першої групи відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційна мережа - це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням, а під технічними засобами телекомунікацій розуміють обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж.

Таким чином, витрати на комунікаційне обладнання комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) та його підключення до телекомунікаційної мережі в податковому обліку відображаються як створення основних фондів групи 1 (передавальні пристрої) за умови їх використання в господарській діяльності платника податку.

Щодо неправомірності включення до складу валових витрат членських внесків у розмірі 7510,00 грн., що були перераховані 14.01.2008 року позивачем Асоціації «УкрСВІФТ»колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.35.7 цієї статті.

Господарська діяльність, відповідно до пп. 1.32 п. 1.3 ст. 1 Закону № 334/94-ВР це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Враховуючи те, що членські внески не є товарами (роботами, послугами), які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а також враховуючи, що позивач окремо оплачував послуги Асоціації «УкрСВІФТ»зі здійснення платежів в іноземній валюті, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоцільності включення членських внесків до складу валових витрат.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" (ВАТ) залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 червня 2010 року без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" (ВАТ) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2010 року без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Є.Пилипенко

Судді Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест