Постанова № 18201751, 25.08.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2011 р. Справа № 2a-1679/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників позивача: Бойка Р.Б., Коваленко О.Б.,

представника відповідача: Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада»

до Калуської обєднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 13.05.2011 року №№0000912302, 0000922302,-

ВСТАНОВИВ:

23.05.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада» (надалі позивач) звернулося з адміністративним позовом до Калуської обєднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (надалі відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 13.05.2011 року №№0000912302, 0000922302.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Калуською ОДПІ в ході позапланової невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з приватним підприємством «Будівельна фірма «Віалекс»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року неправомірно зроблений висновок про порушення позивачем вимог Цивільного кодексу України, Законів України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість». Внаслідок цього відповідачем, на думку позивача, протиправно, всупереч вимог податкового законодавства, винесені податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року №№0000912302, 0000922302, якими Товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14086,00 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 45509,00 грн., відповідно. Оскільки, позивачем документами підтверджується придбання запасних частин до його автомобільної техніки, їх оприбуткування по складу та видачу для ремонту транспортних засобів, які безпосередньо брали участь у підприємницькій діяльності.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та, кожен окремо, пояснили суду, що товариство з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада»здійснює господарську діяльність в галузі автомобільних перевезень відповідно до Статуту та ліцензій від 06.04.2005 року серії АБ №151824 та від 10.03.2010 року серії АВ №525789, виданих Міністерством транспорту та звязку України та зареєстроване платником податку на додану вартість. Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»до складу податкового кредиту включаються суми податку на додану вартість, сплачені у звітному періоді в звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У вересні 2009 року позивачем придбані у ПП «БФ «Віалекс»запасні частини до автомобільного транспорту, які були використані для проведення ремонтних робіт на власних транспортних засобах. У звязку з цим, відповідно до податкових накладних суми податку на додану вартість, сплачені під час придбання таких запасних частин включені до складу податкового кредиту за вересень 2009 року. Валові витрати щодо придбання вказаних запасних частин сформовані у майбутніх періодах через збільшення амортизаційних відрахувань та відображені у відповідних деклараціях з податку на прибуток підприємства. Тому, висновок Калуської ОДПІ в акті перевірки від 29.04.2011 року за № 550/23-02/32917113 суперечить вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року №№0000912302, 0000922302 винесені протиправно та підлягають скасуванню. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, вказаних у письмових запереченнях. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, показання свідка, дослідивши докази, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада»зареєстроване 29.07.2004 року виконавчим комітетом Калуської міської ради Івано-Франківської області (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32907113), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 №356791 (а.с. 40). Позивач зареєстрований Калуською ОДПІ платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 06.08.2004 року за №13100415.

Відповідно до статуту Товариства та ліцензій від 06.04.2005 року серії АБ №151824 та від 10.03.2010 року серії АВ №525789, виданих Міністерством транспорту та звязку України позивач має право займатися господарською діяльністю в галузі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт». Ліцензіями встановлені дозволені види робіт: внутрішні та міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами і напівпричепами (а.с. 38-39, 67-76).

Протягом періоду з 18 по 22 квітня 2011 року Калуською ОДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка субєкта підприємницької діяльності ТОВ «Правнича компанія «Рада»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з приватним підприємством «Будівельна фірма «Віалекс»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складений акт від 29.04.2011 року за № 550/23-02/32917113 (а.с. 42-66).

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, із змінами та доповненнями, пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, а саме: здійснено операції на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам. Крім того, перевіркою встановлені наступні порушення: вимог пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97, із змінами та доповненнями, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, із змінами та доповненнями, пунктів підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, пунктів 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 11269,00 грн.;вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додані вартість»від 03.04.1997 року №168/97, із змінами та доповненнями, а саме: включено до складу податкового кредиту за вересень 2009 року податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет в загальній сумі 36407,00 грн. (а.с. 65).

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року №№0000912302, 0000922302, якими Товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14086,00 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 45509,00 грн., відповідно (а.с. 11-12).

Разом з тим, висновки податкового органу в акті перевірки від 29.04.2011 року за №550/23-02/32917113 щодо порушення позивачем вказаних вище норм закону при здійсненні фінансово-господарських операцій з приватним підприємством «Будівельна фірма «Віалекс»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року не відповідають вимогам податкового та іншого законодавства, а також фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Так, згідно дослідженого в судовому засіданні договору від 01.09.2009 року ПП «Будівельна фірма «Віалекс» зобовязується поставити ТОВ «Правнича компанія «Рада»запасні частини до автомобільної техніки, що належить позивачу, на загальну суму 218441,18 грн. (а.с. 13-16).

Відповідно до видаткової накладної від 30.09.2009 року за №РН-0040 та податкової накладної від 30.09.2009 року за №0124 позивач отримав у ПП «Будівельна фірма «Віалекс» запасні частини до автомобільної техніки в кількості 23 найменування на загальну суму 218441,18 грн., в тому числі ПДВ 36406,86 грн. (а.с. 17-19).

Фактичне отримання та використання для власної господарської діяльності запасних частин підтверджується дослідженими судом документами: шляховим листом від 28.09.2009 року за № 437 на автомобіль Камаз, д.н. НОМЕР_2, який виписаний для слідування за маршрутом Калуш Львів з метою отримання запасних частин; журналом реєстрації довіреностей ТОВ «Правнича компанія «Рада», згідно якого довіреність за №000172 від 30.09.2009 року видана механіку ОСОБА_4 для отримання запасних частин в ПП «Будівельна компанія «Віалекс»; актами списання запасних частин від 30.09.2009 року №№СпТ-000110, СпТ-000126, СпТ-000127 та від 31.10.2010 року за №СпТ-000142 (а.с. 20, 163-164, 165-168 ).

Оплата за придбані в ПП «Будівельна компанія «Віалекс»запасні частини позивачем здійснювалась на підставі платіжного доручення від 22.10.2009 року за № 84 про перерахування постачальнику коштів у сумі 75000,00 грн. за поставлені згідно договору від 01.09.2009 року запасні частини та прибуткових касових ордерів: від 01.09.2010 року №115; від 02.09.2010 року №121; від 03.09.2010 року №123; від 06.09.2010 року №127; від 07.09.2010 року №130; від 08.09.2010 року №137; від 09.09.2010 року №138; від 10.09.2010 року №139; від 13.09.2010 року №140; від 14.09.2010 року №144; від 16.09.2010 року №145; від 17.09.2010 року №150; від 20.09.2010 року №152; від 21.09.2010 року №154; від 22.09.2010 року №157; від 24.09.2010 року №159; від 27.09.2010 року №160; від 29.09.2010 року №163 (а.с. 21-27).

Поставщик товару приватне підприємство «Будівельна фірма «Віалекс»зареєстроване за адресою: вул. Зелена, буд. 162, кімната 321, місто Львів, 79035, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 30-37).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка у справі директор ТОВ «Правнича компанія «Рада» ОСОБА_5 показав суду, що у вересні 2009 року один з водіїв фірми повідомив йому, що у Львові на приватному підприємстві «Будівельна компанія «Віалекс»є необхідні їм запасні частини на автомобільну техніку виробництва Республіки Білорусь, які вони давно шукали. Ним, ОСОБА_5, був укладений договір від 01.09.2009 року з керівником ПП «Будівельна фірма «Віалекс»на поставку дефіцитних запасних частин до автомобільної техніки. В подальшому він відправив до Львова автомобіль Камаз, на якому механік фірми Середа привіз необхідні запасні частини. Оплата за отримані запчастини здійснювалась частково безготівково, а частково готівкою, яку він вносив згідно прибуткових касових ордерів фірмі-постачальнику.

Оплата готівки на користь ПП «Будівельна фірма «Віалекс»за поставлені запасні частини підтверджується також дослідженими в судовому засіданні авансовими звітами про використання коштів, оформленими від імені ОСОБА_5 (а.с. 145-162).

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно пункту 5.1 статті 5 діючого на момент спірних правовідносин Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97 (надалі Закон №283/97), зі змінами та доповненнями, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №283/97 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №283/97 передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача в період, що оскаржується, були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі Закону № 168), із змінами та доповненнями.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 Закону № 168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону № 168 визначено, що платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-III (надалі Закон № 2181) встановлювався порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону №996 встановлено, що первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 2 статті 3 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до вимог підпункту 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 (надалі Положення) господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно пункту 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.7 Положення визначено, що первинні документи надаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до пункту 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Пунктом 2.16 установлено, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи вказаний господарський договір на поставку запасних частин, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності позивача, оскільки мета є субєктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності Калуською ОДПІ до суду також не подано.

Окрім того, суд зазначає, що товар запасні частини до автомобільної техніки, які стали предметом купівлі-продажу за угодою, відносної якої податковим органом зроблено висновок щодо її нікчемності, не виключено із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, повязаних із стягненням виконаного.

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначений договір укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК Українийого слід вважати нікчемним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у судовому засіданні не спростовані доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій позивачем обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту вказану у позовній заяві суму податку на додану вартість за вересень та жовтень 2009 року в сумі 36407,00 грн.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що висновки акту перевірки Калуської ОДПІ в Івано-Франківській області від 29.04.2011 року за № 550/23-02/32917113 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам податкового та іншого законодавства, а винесені на підставі нього податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року за №№0000912302, 0000922302, якими позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14086,00 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 45509,00 грн., відповідно, слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов ТОВ «Правнича компанія «Рада»до Калуської ОДПІ в Івано-Франківській області підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Таким чином, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України понесені ним судові витрати в сумі 3,40 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Калуської обєднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області від 13.05.2011 року №0000912302 та №0000922302.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32907113, вул. Козоріса, 2, м. Калуш Івано-Франківської області, 77302) судові витрати в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Бобров Ю.О.

Постанова в повному обсязі складена 30.08.2011 року.