Постанова № 18201200, 13.09.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2011 року Справа № 5020-7/081 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіВолкова К.В.,

суддівГонтаря В.І.,

Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

прокурор: Шульга Антон Миколайович, посвідчення №574 від 18.11.08, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача: ОСОБА_1, довіреність №1/480 від 18.05.11, Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі;

відповідача: ОСОБА_2, довіреність №б/н від 15.02.11, товариство з обмеженою відповідальністю "Севстроймаркет";

відповідача: Коломієць Валерій Іванович(повноваження перевірені), наказ 21/ок від 01.11.08, Директор, товариство з обмеженою відповідальністю "Севстроймаркет";

третьої особи: не з`явився, Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі;

розглянувши апеляційні скарги заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі та товариства з обмеженою відповідальністю "Севстроймаркет" на рішення господарського суду міста Севастополя (головуючий суддя Альошина С.М.; судді - Плієва Н.Г., Ребриста С.В.) від 27 липня 2011 року у справі №5020-7/081

за позовом заступника Генерального прокурора України (вул. Різницька, 13/15, Київ, 01601) в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (вул. Пушкіна, 10, Севастополь, 99011) до товариства з обмеженою відповідальністю "Севстроймаркет" (вул. Вакуленчука, 21-83, Севастополь, 99053)

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі (вул. Балаклавська, 9, Севастополь, 99011)

про стягнення 11255856,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Севбудмаркет” про стягнення 8 735798,40 грн., у тому числі 7 959000,00 грн. коштів переданих на виконання умов договору №14 від 01 березня 2004 року, 538028,40 грн. - індексу інфляції та 3% річних у розмірі 238 770,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням господарського суду міста Севастополя від 07 лютого 2007 року у справі №20-11/286-7/322 та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року визнано недійсним договір №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь в будівництві житла укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” та Управлінням Міністерства Внутрішніх справ України в місті Севастополі, у звязку з чим у відповідача перед позивачем виникло зобовязання щодо повернення грошових коштів у сумі 7 959 000,00 грн.

В процесі розгляду справи позивачем були уточненні позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме він просив стягнути з відповідача також 2 520 058,17 грн. заборгованості за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, всього заборгованість складає - 11 255 856,57 грн., яка підтримана прокурором у повному обсязі, а також уточнив, що вірним найменуванням відповідача є - товариство з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет”.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27 липня 2011 року у справі №5020-7/081 (головуючий суддя Альошина С.М., судді Плієва Н.Г., Ребриста С.В.) позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі 7959 00,00 грн. грошових коштів.

В іншій частині у позові відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, заступник прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищевказане рішення суду скасувати частково та постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить суд скасувати прийняте судом першої інстанції рішення та ухвалити нове рішення з означеного спору, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційних скарг обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, товариство з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” у своєї апеляційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно зясував обставини, що мають значення для справи, через що зробив невірні висновки щодо суті спору, мотивуючи свої доводи, що договори №105 від 03 грудня 2003 року, №106 від 05 грудня 2003 року, №27 від 02 квітня 2004 року, №93 від 09 вересня 2004 року, не є самостійними та необєднані єдиною метою те не стосуються суті спору.

Також, заявник апеляційної скарги посилається на рішення господарського суду міста Києва від 01 червня 2010 року у справі №5020-11/478-2/034-15/102 та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2010 року у цієї ж справі щодо зменшення суми.

У доводах апеляційної скарги, товариство з обмеженою відповідальністю „Севбудмаркет” посилається на те, що суд першої інстанції не повно визначив правові стосунки на яких ґрунтувались обставини справи.

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі в апеляційній скарзі не погодився з рішенням суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні 538028,40 грн. - індексу інфляції, 3% річних у розмірі 238 770,00 грн. та 2 520 058,17 грн. заборгованості за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ.

Більш докладніше доводи заявників викладені в апеляційних скаргах, які містяться в матеріалах справи.

У судове засідання, призначене на 13 вересня 2011 року, представник третьої особи не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з не явкою третьої особи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Так, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на підставі того, що справа вже не одноразово відкладалась, третя особа була належним чином повідомлення про розгляд справи та документи, які містяться в матеріалах справи є належними та допустимими доказами у даній справі, які підтверджують певні обставини.

Прокурор та представник позивача підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі та наполягав на їх задоволенні, представник відповідача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення, наполягав на скасуванні рішення господарського суду в повному обсязі та на задоволенні його апеляційної скарги.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Між Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі та товариством з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” було укладено договір №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь у будівництві житла.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” (Дольовик - Генпідрядник) бере на себе обов'язок виконати на свій ризик та із свого матеріалу будівельні роботи та здати „під ключ” житловий будинок зі всією інженерною інфраструктурою, розташований за адресою: місто Севастополь, вул.7-го Листопада (колишнє військове містечко Б-14) (пункт 2.1 договору).

Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (Дольовик - Замовник) зобов'язується прийняти та оплатити роботи на умовах договору (пункт 2.1 договору).

Пунктом 2.2 вказаного договору передбачено, що предметом цього договору є пайова участь сторін у будівництві, з метою отримання квартир для осіб рядового та начальницького складу Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в місті Севастополі.

Відповідно до умов пункту 3.2 абзацу 5 договору частка „Дольовика-Замовника”, що повинна бути отримана ним на об'єкті, що будується за цим договором становить не менше 51 квартири загальною площею не менше 4211,89 кв.м., житловою площею не менше 2178,3 кв.м. з урахуванням договору про дольову участь №105 від 03 грудня 2003 року на суму 3500 207,90 грн., та договору про дольову участь №106 від 05 грудня 2003 року на суму 1381 851,65 грн., та за договором №14 від 01 березня 2004 року на суму 2 000 194,13 грн.

06 квітня 2004 року сторони уклали додаткову угоду б/н до договору №14 від 01 березня 2004 року, якою внесли зміни в розділ 3 „Визначення розміру часток сторін”, де частка „Замовника-Дольовика” замість 51 квартири (загальною площею 4211,89 кв.м., житловою - 2178,3кв.м.) вказана 52 квартири (загальною площею 4370,43 кв.м., житловою - 2237,23 кв.м.).

Додатковою угодою №1 від 20 серпня 2004 року про внесення змін в договір №14 від 01 березня 2004 року сторони внесли зміни в розділ 3 „Визначення розміру часток сторін” в зв'язку з укладенням договору від 22 липня 2004 року збільшена частка „Замовника - Дольовика” з 51 квартири до 52 квартир загальною площею 4376,33 кв.м., житловою площею 2287,23 кв.м.

09 вересня 2004 року Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в місті Севастополі уклало з Міністерством Внутрішніх Справ України договір уступки права вимоги до позивача на суму 3 500 000,00 грн., яким була здійснена заміна квартир по договору №14 на квартири в Донецькій області, місто Макіївка, Об'єднаний квартал, 40, 16 селище.

14 вересня 2004 року сторони додатковою угодою №2 про внесення змін та доповнень до договору та попередніх додаткових угод внесли зміни в розділ 3 „Визначення розміру часток сторін”, збільшивши частку „Замовника Дольовика” до 55 квартир загальною площею 4704,07 кв.м.

23 вересня 2004 року сторони уклали додаткову угоду №3 до договору №14 від 01 березня 2004 року та додаткових угод до нього станом на 14 вересня 2004 року, в розділ 3 „Визначення розміру часток сторін”, яким в зв'язку з укладенням договору уступки вимоги від 09 вересня 2004 року, додаткової угоди від 09 вересня 2004 року до внесення змін в договір №27 від 02 квітня 2004 року змінили частки „Дольовика Замовника”: не менш 4161,5 кв.м. загальної площі, що складає 82,99 % від загальної площі.

Додатковою угодою №4 від 23 вересня 2004 року про внесення змін в договір №14 від 01 березня 2004 року та доповнення станом на 23 вересня 2004 року сторони внесли зміни в частині збільшення частки „Замовника Дольовика”: не менше 55 квартир загальною площею 4497,76 кв.м., що складає 89,68 %.

01 листопада 2004 року між сторонами укладена додаткова угода №5 до спірного договору, якою сторони у зв'язку із збільшенням бюджетного фінансування в дольову участь в будівництво житла внесли зміни та доповнення до розділу в новій редакції. Відповідно до умов пункту 3.2 абзацу 9 нової редакції розділу 3 договору частка „Дольовика Замовника”, що повинна бути отримана ним на об'єкті, що будується за цим договором, збільшена до 56 квартир загальною площею не менше 4787,28 кв.м., що складає 95,47%.

02 квітня 2004 року між сторонами укладено договір №27 про дольову участь у будівництві житла, предметом якого є будівництво житла по вул. Робоча, 29 на суму 2 000 004,16 грн.

09 вересня 2004 року сторони уклали Додаткову угоду до нього, якою змінили предмет: місто Севастополь, Балаклава, вул. 7-го Листопада, і суму 2 650 000,00грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07 лютого 2007 року у справі №20-11/286-7/322 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” до відповідача, Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства внутрішніх справ України, про внесення змін до умов договору №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь в будівництві житла та Додаткової угоди №5 від 01 листопада 2004 року, визнано недійсним договір №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь в будівництві житла укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” та Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі як такий, що суперечить закону з моменту укладення, вчинення, зобов'язано сторін повернути одна одній все отримане по угоді, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі 7 959000,00 грн., а у позові товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” про зміну умов договору відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року скаргу Управління Міністерства Внутрішніх справ України в місті Севастополі задоволено частково, рішення господарського суду міста Севастополя від 07 лютого 2007 року у справі №20-11/286-7/322 змінено: визнано недійсним договір №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь в будівництві житла укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” та Управлінням Міністерства Внутрішніх справ України в місті Севастополі як такий, що суперечить закону з моменту укладення, вчинення, а у позові товариству з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14 вересня 2007 року відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” у прийнятті касаційної скарги на рішення господарського суду міста Севастополя від 07 лютого 2007 року у справі №20-1 1/286-7/322 до провадження Вищого господарського суду України, а касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції від 12 липня 2007 року та змінене рішення суду першої інстанції від 07 лютого 2007 року у справі №20-11/286-7/322 набрали законної сили.

У звязку з тим, що рішенням господарського суду міста Севастополя від 07 лютого 2007 року у справі №20-11/286-7/322 та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року визнано недійсним договір №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь в будівництві житла укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” та Управлінням Міністерства Внутрішніх справ України в місті Севастополі, у звязку з чим у відповідача перед позивачем виникло зобовязання щодо перерахування грошових коштів у сумі 7 959 000,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” грошові кошти у розмірі 7 959 000,00 грн. у добровільному порядку повернуті не були, у звязку з чим заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі звернувся до господарського суду з даним позовом, та, з урахуванням зміни позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 11 255 856,57 грн., у тому числі 7 959 000,00 грн. коштів переданих на виконання договору №14 від 01 березня 2004 року, 538 028,40 грн. індексу інфляції, 3% річних у розмірі 238 770,00 грн. та 2 520 058,17 грн. заборгованості за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі, у звязку з чим дійшла висновку про її часткове задоволення та часткове скасування рішення господарського суду та не погоджується з доводами апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет”, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судовими інстанціями було встановлено, що договір №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь у будівництві житла є недійсним.

За таких обставин суди, установивши, що договір №14 від 01 березня 2004 року про дольову участь у будівництві житла є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, тобто є нікчемним, зазначило, що відповідно до частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена в окремому позовному провадженні.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є нікчемним.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Згідно з частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України, у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до вимог статті 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція).

Статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Також, положення цієї глави застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У даному випадку має місце саме повернення відповідачем позивачу викопаного позивачем за недійсним правочином.

Згідно зі статті 33 Господарсько процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи необхідність наявності спеціальних економічних знань для встановлення суми коштів, переданих позивачем відповідачу за договором №14 від 01 березня 2004 року, судом першої інстанції було призначено у справі відповідну судово - економічну експертизу, за результатами проведення якої судом був одержаний висновок комісійної судово-економічної експертизи №10777 від 17 червня 2011 року, в якому судовими експертами, вказано, що проведеним дослідженням в обсязі наданих матеріалів сума вкладень Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі у пайову участь у будівництво житла у житловому будинку по вул. 7-го Листопада, 7 „а” в місті Севастополі, за договором від 01 березня 2004 року №14 (зі змінами та доповненнями) про пайову участь в реконструкції під житловий будинок казарм колишнього військового містечка Б-14 по вул. 7-го Листопада, 7 „а” в місті Севастополі, що був визнаний недійсним рішенням господарського суду міста Севастополя від 07 лютого 2007 року у справі №20-11/286-7/322 та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року у тій самій справі, документально підтверджується у розмірі 7 959000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” у своєї апеляційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно зясував обставини, що мають значення для справи, через що зробив невірні висновки щодо суті спору, мотивуючи свої доводи, що договори №105 від 03 грудня 2003 року, №106 від 05 грудня 2003 року, №27 від 02 квітня 2004 року та №93 від 09 вересня 2004 року, не є самостійними та необєднані єдиною метою те не стосуються суті спору.

Однак колегія суддів не приймає такі доводи апелянта через їх необґрунтованість матеріалами справи.

Як вірно встановив суд першої інстанції предметом позову є приведення сторін у справі до первісного становища яке існувало до укладання договору №14 від 01 березня 2004 року (зі змінами та доповненнями) про пайову участь в реконструкції під житловий будинок казарм колишнього військового містечка Б-14, по вул. 7-го Листопада, 7 в місті Севастополі, який був визнаний не дійсним рішенням господарського суду міста Севастополя від 07 лютого 2007 року по справі №20-11/286-7/322 та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року у тієї ж справі, та повернення усього отриманого за цим договором станом на час предявлення позову, у звязку із визнанням названого договору недійсним з моменту укладання (вчинення) на підставі означених рішень господарських судів.

З позовної заяви вбачається, підставою для предявлення позову заступником Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі стали ті обставини, що відповідач у справі товариство з обмеженою відповідальністю „Севбудмаркет”, не виконав приписів закону щодо зобовязання повернення усього отриманого за недійсним правочином та ухилявся від його виконання.

У доводах апеляційної скарги, товариство з обмеженою відповідальністю „Севбудмаркет” посилається на те, що суд першої інстанції не повно визначив правові стосунки на яких ґрунтувались обставини справи.

Проте такі твердження заявника апеляційної скарги не відповідають обставинам справи та її матеріалам.

Так, рішенням господарського суду міста Севастополя 07 лютого 2007 року, по справі №20-11/286-7/322 та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року у тієї ж справі, встановлені фактичні обставини виникнення правовстосунків між позивачем та відповідачем та повязаність цих проавостосунків одне з одним в межах договору №14 від 01 березня 2004 року (зі змінами та доповненнями) про пайову участь в реконструкції під житловий будинок казарм колишнього військового містечка Б-14, по вул. 7-го Листопада, 7 в місті Севастополі.

Усі правові відносини які виникли за означеним договором вже були предметом судового розгляду та з їх приводу мається рішення господарського суду, яке набрало чинності, результатом якого є визнання договору не дійсним.

В своїй постанові від 12 липня 2007 року у справі №20-11/286-7/322 суд апеляційної інстанції зазначив, що правові стосунки у межах договору №14 від 01 березня 2004 року ґрунтуються на договорах №105 від 03 грудня 2003 року, №106 від 05 грудня 2003 року, №27 від 02 квітня 2004 року, №93 від 09 вересня 2004 року, що загалом обєднується у один договір №14 від 01 березня 2004 року, зі змінами та доповненнями внесеними додатковими угодами до нього б/н від 06 квітня 2004 року, №1 від 20 серпня 2004 року, №2 від 14 вересня 2004 року, №3 від 23 вересня 2004 року, №4 від 23 вересня 2004 року, №5 від 01 листопада 2004 року, весь загал означених правочинів станом на дату винесення рішення 12 липня 2007 року, становив один єдиний договір №14 від 01 березня 2004 року.

Таким чином, з огляду на вимоги частини 1 статті 216 питання щодо обставин виникнення зобовязань за договором №14 від 01 березня 2004 року та іншими правочинами на які він посилається та які з ним повязані вже розглянуті судом в межах господарської справи №20-11/286-7/322, що унеможливлює їх повторний судовий розгляд.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального Кодексу України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Предметом доказування за обставин справи може бути тільки розмір отриманого сторонами у межах договору, який визнаний недійсним, його кількісний та якісний склад, а також порядок його повернення.

Так, матеріалами справи встановлено, що позивач, Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі перерахував відповідачу, товариству з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” на виконання зобовязань за договором №14 від 01 березня 2004 року, платіжними дорученнями №8 від 11 грудня 2003 року, №11 від 16 грудня 2003 року, №1 від 04 березня 2004 року, №2 від 07 квітня 2004 року, №3 від 19 травня 2004 року, №4 від 11 червня 2004 року, №5 від 08 вересня 2004 року, №6 від 20 вересня 2004 року, №7 від 27 вересня 2004 року, №469 від 02 листопада 2004 року - загальну суму у розмірі 7959000,00грн.

Вищевказана сума та факт її перерахування відповідачу підтверджуються актом звірки взаємних розрахунків, який був складений між сторонами 21 червня 2005 року.

Ці самі обставини підтверджуються висновком комісійної судово-економічної експертизи №10777 від 17 червня 2011 року, яка була проведена Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини надали суду першої інстанції обґрунтовані підстави вважати належним чином доведеним факт отримання відповідачем від позивача на виконання умов договору №14 від 01 березня 2004 року суму грошових коштів у розмірі 7959000,00грн.

Разом з тим, відповідач не спростував та не надав суду доказів того, що він не отримував вказану суму або те, що він повернув її на адресу позивача.

Судова колегія також не приймає, як довід посилання товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” на рішення господарського суду міста Києва від 01 червня 2010 року у справі №5020-11/478-2/034-15/102, та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2010 року у цієї ж справі щодо зменшення суми, як такий, що не відповідає змісту означених рішень та фактичним обставинам справи.

Разом з тим, у постанові Апеляційного суду міста Севастополя від 12 липня 2007 року у справі №20-11/286-7/322 прямо йдеться саме про вказаний договір №93 від 09 вересня 2004 року про відступлення права вимоги на суму на 3 500 000,00 грн., де він визначений як невідємна частина договору №14 від 01 березня 2004 року.

Окремо слід зазначити, що договір №93 від 09 вересня 2004 року на який посилається заявник апеляційної скарги, був укладений 09 вересня 2004 року, та його наслідки відображені у додатковій угоді №3 від 23 вересня 2004 року до договору №14 від 01 березня 2004 року, між тим як акт звірки взаємних розрахунків між сторонами щодо будівництва житла був укладений 21 червня 2005 року, яким підтверджується сума грошових коштів, яка була отримана відповідачем від позивача на будівництво житлового будинку по вул. 7-го Листопада в місті Севастополі у розмірі 7959000,00 грн. проте товариство з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” на час складання названого акту не заперечувало проти факту отримання вказаної суми та наявності заборгованості у повному обсязі, на що вказує аналіз тексту акту звірки та додатку до нього.

Ці самі обставини підтверджуються вищевказаним висновком комісійної судово-економічної експертизи від 17 червня 2011 року №10777.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що задовольняючи позов в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” суми у розмірі 7959 000,00 грн., як застосування наслідків визнання недійсним з моменту укладання (вчинення) договору №14 від 01 березня 2004 року, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про природу правових стосунків між сторонами у справі з підстав їх виникнення, норм права які регулюють, кількісний та якісний склад, а також порядок його повернення отриманого відповідачем за недійсним правочином.

З огляду на фактичні обставини справи, предмет та підстави позову, наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно визначив природу правових стосунків між сторонами розмір зобовязань які полягають виконанню, в частині суми основного боргу у розмірі 7959000,00 грн.

Розмір суми і факт її отримання повною мірою підтверджується матеріалами, зібраними судом під час розгляду справи у першій інстанції та не спростовується доводами апеляційної скарги. З огляду на наведене та враховуючи що заявник апеляційної скарги не надав апеляційному суду нових доказів яки б спростовували висновки суду першої інстанції, у звязку з чим апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі про стягнення з відповідача на користь позивача 538 028,40 грн. індексу інфляції, 3% річних у розмірі 238 770,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку стосовно того, що такі вимоги задоволенню не підлягають.

У своєму рішенні суд першої інстанції наводить мотивування неможливості застосування до спірних правових стосунків норм частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України через те, що у спорі не приймають участь сторони яких можна іменувати кредитором та боржником і відсутня наявність грошового зобовязання.

З таким твердженням суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 3 статті 510 Цивільного Кодексу України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, з вищевказаних правових норм та висновків суду, колегія судді дійшла висновку, що результатом набрання чинності постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року по справі №20-11/286-7/322, стало виникнення у відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет”, зобовязання повернути позивачу, Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі грошові кошти у розмірі 7959000,00 грн.

Тобто виходячи з вимог статей 509 та 510 Цивільного Кодексу України відповідач в межах цієї справи не може іменуватись іншим чином ніж боржник, а позивач щодо відповідача іншим чином ніж кредитор.

Як вже було зазначено апеляційним судом, у відповідача виникло матеріальне зобовязання повернути позивачу грошові кошти у розмірі 7959000,00 грн., що не може оцінюватись іншим чином, як грошове зобовязання, яке виникло у звязку з недійсністю договору на підставі рішення господарського суду міста Севастополя 07 лютого 2007 року у справі №20-11/286-7/322 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року у вказаній справі.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про різну природу зобовязань, за обовязком повернути все отримане за правочином або передати конкретні речі, з певними родовими ознаками.

З цього приводу слід зазначити, що статтями 177, 179, 184, 190, 192, 199-201 Цивільного Кодексу України розподіляють зобовязання, рівно як і права, за їх природою лише як матеріальні або нематеріальні виходячи з того з яких відносин воно виникає та які наслідки породжує. В свою чергу матеріальне зобовязання може поділятись на майнове, грошове або альтернативне, в залежності від способу його виконання. Між тим як норма статті 526 Цивільного Кодексу України вимагає їх належного виконання, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, за рішенням суду, відповідно до вимог цивільного законодавства у відповідача виникло матеріальне зобовязання повернути позивачу грошові кошти (грошове зобовязання) у розмірі 7959000,00 грн., що і підтвердив суд першої інстанції в оскаржуваному рішення, в частині яка не оскаржується заступником прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі, стягнувши цю суму в повному обсязі.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині щодо строку виконання названого зобовязання, з огляду на те, що відповідно статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За обставин справи та відповідно статті 216 Цивільного кодексу України грошове зобовязання виникло у звязку з подією яка проявилась у прийнятті рішення суду, постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року по справі №20-11/286-7/322. Строком виконання зобовязання, відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України, став момент з якого відповідач дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, тобто з часу набрання чинності вказаного рішення, відповідно до статей 85, 105 Господарсько процесуального кодексу України, перебіг якого почався, відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України з 13 липня 2007 року.

Таким чином, з моменту прийняття постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2007 року по справі №20-11/286-7/322, у відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет”, перед позивачем, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі виникло матеріальне зобовязання повернути позивачу грошові кошти (грошове зобовязання) у розмірі 7959000,00 грн., строк виконання якого визначався з моменту набрання чинності рішенням суду.

Враховуючи, що відповідач не вчинив будь-яких дій щодо належного виконання такого зобовязання, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, до нього як до боржника, який прострочив виконання основного зобовязання, на вимогу кредитора повинна бути застосована відповідальність у виді стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Колегія суддів зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

На аналогічні позиції вказує і судова практика, яку висловлює Вищій господарський суд України у пункті 2 інформаційного листа від 15 березня 2011 року №01-06/249 „Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів”, та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 13 квітня 2011 року, а також у постановах Вищого господарського суду України від 10 серпня 2008 року у справі №42/498, та від 12 серпня 2010 року у справі №13/238.

Ні підстави викладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 538 028,40 грн. індексу інфляції, 3% річних у розмірі 238 770,00 грн.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення 2 520 058,17 грн. заборгованості за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, колегія суддів вважає позовні вимоги в цій частині такими що задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Стаття 1048 Цивільного кодексу України унормовує визначення розміру процентів за договором позики, у зв'язку з чим дана норма права має застосовуватись лише у разі наявності договірних відносин сторін і, як наслідок, вона може бути застосована за аналогією лише до грошових зобов'язань. Отже, колегія суддів зазначає, що вказана стаття не може бути застосована до цих правовідносин.

Наведене свідчить, що ані законом, ані іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає стаття 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, тому позовні вимоги в частині стягнення 2 520 058,17 грн. заборгованості, за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.

Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої були порушенні норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі підлягає частковому задоволенню, оскаржене рішення скасуванню частково, а у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” слід відмовити.

Керуючись статтею 101, пунктом 3 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Севастополя від 27 липня 2011 року у справі №5020-7/081 скасувати частково, виклавши пункт 2 резолютивної частини у наступній редакції:

„Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Севстроймаркет” (юридична адреса: вул. Муромська, буд. 82. кв. 32. м. Севастополь, 99022, фактична адреса: вул. Вакуленчука, 21, кв. 83. м. Севастополь, 99053, ідентифікаційний код 31981416, р/р 2600622379 у СФ АППБ „Аваль”, МФО 324504, або з інших рахунків) на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (вул. Пушкіна. 10, м. Севастополь. 99011, ідентифікаційний код 08673543, р/р 100105027540 у ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, або на інші рахунки) 7 959 000,00 грн. - суму основного боргу, 3% річних 238770,00 грн., інфляційні витрати 538028,40 грн.”.

4. В іншій частині рішення залишити без змін.

5. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя< Підпис >К.В. Волков

Судді< Підпис >В.І. Гонтар

< Підпис >В.Є. Дмитрієв

Розсилка:

1. Заступник Генерального прокурора України (вул. Різницька, 13/15, Київ, 01601)

2. Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (вул. Пушкіна, 10, Севастополь, 99011)

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Севстроймаркет" (вул. Вакуленчука, 21-83, Севастополь, 99053)

4. Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі (вул. Балаклавська, 9, Севастополь, 99011)

5. Господарський суд міста Севастополя (вул.. Л.Павліченко, 5, Севастополь, 99011)

до відома:

6. Прокуратури міста Севастополя (вул. Л. Павліченко, 1, місто Севастополь, 99011)