Рішення № 18197284, 13.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

13.09.2011Справа №5002-28/3117-2011 За позовом Прокурора міста Алушти (98500, м. Алушта, вул. Леніна, 44) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9).

До відповідачів:

1. Виконавчого комітету Алуштинської міської ради (98500, м. Алушта, пл. Советська, 1);

2. Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради (98540, м. Алушта, с. Малий Маяк, вул. Кооперативна, 8);

3. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41);

4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавіта» (98540, м. Алушта, с. Малий Маяк, вул. Новоселівська, 7).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» (95000, м. Сімферополь, вул. Некрасова, 11).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Компанія «Ей.Ай.Кей. Агрикалчерел Інтернешнл Компані ЛТД.» (A.I.K. Agricultural International Kompany LTD) (P.O., box 556, Main Street, Charlestown, Nevis, West Indies; 04107, м. Київ, вул. Лукянівська, 1 а).

Про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності на майно, договору купівлі-продажу та спонукання до повернення майна.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від прокуратури Сокол О.В., посвідчення № 08089.

Від позивача не зявився, повідомлений належним чином.

Від відповідачів-1, 2, 3 не зявились, повідомлені належним чином.

Від відповідача-4 Карасьов М.П. директор, ОСОБА_1 - представник, довіреність № 120 від 04.08.2011 р., ОСОБА_2 - представник, довіреність № 121 від 04.08.2011 р.

Від третьої особи -1 - не зявився, повідомлений належним чином.

Від третьої особи -2 ОСОБА_1, представник, довіреність від 22.07.2010 р.

За участю Стиранка І.Є. голова правління.

Суть спору: Прокурор міста Алушти в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради, Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавіта» про визнання недійсним рішення виконкому Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001 «Про оформлення права власності»; про визнання недійсним рішення виконкому Маломаяцької сільської ради № 339 від 23.09.2004 р. «Про оформлення права власності»; про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 12.06.2001 р. ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на майновий комплекс підприємства «Алуштакурортпостач», розташованого на 5-му км Ялтинського шосе, м. Алушта; про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.09.2004 р., укладеного між ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Аквавіта»; про зобовязання ТОВ «Аквавіта» повернути Фонду державного майна України майно, отримане на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2004 р., а саме: нежитлові будівлі, що складаються з будівлі складу літ. «Д», будівлі складу літ. «Е 1», будівлі складу літ. «Г» та навісу літ. «Е», які розташовані на 5-му км Ялтинського шосе, м. Алушта.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради та виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради суперечать вимогам законодавства та прийняті з порушенням діючих норм. Як зазначає прокурор, оскільки власником майна, зазначеного у спірних рішеннях, є держава, то свідоцтва про право власності від 12.06.2001р. ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» на майновий комплекс підприємства «Алуштакурортпостач» та договір купівлі-продажу від 24.09.2004р., укладений між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Аквавіта» - підлягають визнанню недійсними, а передане на підставі спірного договору майно поверненню Фонду державного майна України.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 22 липня 2011 р. до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації».

04 серпня 2011р. від ТОВ «Аквавіта» надійшов відзив, в якому відповідач-4 просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що виступає добросовісним набувачем майна за спірним договором, оскільки останньому не було відомо про належність майна іншому власнику.

09 серпня 2011р. від ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» надійшов відзив, в якому відповідач-3 проти позову заперечує, посилаючись на те, що право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно санаторно-курортних закладів, переданих до статного фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», було закріплено договором «Про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профсоюзним майном» від 18.11.1990 р. Тобто, право власності на вказане майно перейшло від загальносоюзної громадської організації до профспілок України ще до прийняття Верховною радою Української РСР постанови від 29.11.1990 р. № 506, а тому, відповідач-3 вважає, що дія зазначених нормативно правових актів щодо майна, яке було передано у власність акціонерному товариству «Укрпрофоздоровниця» його засновником - Федерацією незалежних профспілок України, не поширюється. Крім цього, відповідач зазначив, що ні Федерація незалежних профспілок України, ні ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були. Спірне майно було передане ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) № 11-11-1 від 22.11.91р. «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». На думку відповідача-3, на момент створення акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» майно санаторно-курортних закладів не перебувало у державній власності і Федерація незалежних профспілок України законно розпорядилася зазначеним майном. Таким чином, відповідач-3 вважає, що визнання недійсними спірних рішень призведе до порушення права власності відповідача-4.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 09 серпня 2011 р. суд зазначив правильну назву відповідача-3 - Приватне акціонерне товариство ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця». Також, зазначеною ухвалою відмовлено у задоволенні заяви прокуратури м. Алушти про вжиття заходів забезпечення позову, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Компанію «Ей.Ай.Кей. Агрикалчерел Інтернешнл Компані ЛТД.» (A.I.K. Agricultural International Kompany LTD).

18 серпня 2011 р. від Фонду державного майна України надійшли пояснення, в яких останній позов підтримує та просить задовольнити вимоги прокурора у повному обсязі.

05 вересня 2011р. до господарського суду АР Крим від Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Слава» надійшла заява про вступ у справу у якості третьої особи на стороні відповідача. Заява мотивована тим, що спірним рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради оформлено право власності ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» на обєкти нерухомого майна, зокрема, санаторію «Слава», які було продано ТОВ «Комерційна компанія» за договором купівлі-продажу від 31.08.2004р. В подальшому, зазначене майно було внесено до статутного капіталу ЗАТ «Санаторій «Слава», а 06.06.2005р. останньому видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс санаторію «Слава».

Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарський судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їхні права або обовязки щодо однієї з сторін, їх може бути залучено до участі у справі за ініціативою суду.

Враховуючи зазначене, оскільки рішення суду щодо визнання недійсним рішення виконкому Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001р., може вплинути на права та обовязки ЗАТ «Санаторій «Слава», суд дійшов висновку про необхідність залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Виконавчий комітет Алуштинської міської ради та Виконавчий комітет Маломаяцької сільської ради відзиви на позовну заяву не надали.

Представники позивача, відповідачів-1,2,3 та третьої особи-1 в судове засідання не з'явились, про причини відсутності суду не повідомили, про дату розгляду справи були повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Строк розгляду справи продовжувався відповідно до ст. 69 ГПК України.

У справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався в порядку статті 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача-4, третьої особи-2 та представника ЗАТ «Санаторій «Слава», суд

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2001р. рішенням Виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 396 «Про оформлення права власності» (а. с. 13, т. 1) вирішено: 1) оформити право власності за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на обєкти нерухомого майна філій Алуштинського дочірнього підприємства ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»:

1.1 санаторія «Алушта», розташованого за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 8;

1.2 санаторія «Слава», розташованого за адресою: м. Алушта, вул. Червонофлотська, 1;

1.3 санаторія «30 років Жовтня», розташованого за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 17;

1.4 санаторія «Морський куток», розташованого за адресою: м. Алушта, вул. Набережна, 6;

1.5 підприємства «Алуштакурортпостач», розташованого за адресою: м. Алушта, 5-й км Ялтинського шосе;

1.6 будівлю управління, розташованої за адресою: м. Алушта, вул. Глазкрицького, 12;

1.7 будівлю магазину, розташованого за адресою: м. Алушта, вул. Набережна, 6;

1.8 чотири бокси для автомобілів, розташованих за адресою: м. Алушта, 5-й км Ялтинського шосе;

1.9 автозаправний пункт, розташований за адресою: м. Алушта, 5-й км Ялтинського шосе.

2) Бюро технічної інвентаризації здійснити державну реєстрацію права власності та видати свідоцтво про право колективної власності ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» на вищезазначені обєкти.

12 червня 2001р. на підставі зазначеного рішення № 396 ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс підприємства «Алуштакурортпостач», розташованому за адресою: 5-й км Ялтинського шосе, м. Алушта.

Як зазначив представник ЗАТ «Санаторій «Слава», на підставі зазначеного рішення № 396 ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» також видано свідоцтво на право власності на майновий комплекс санаторію «Слава».

31 серпня 2004р., на підставі свідоцтва про право власності від 12.06.2001 р. між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Комерційна компанія» укладено договір купівлі-продажу (а. с. 58-61), відповідно до якого ТОВ «Комерційна компанія» придбало цілісний майновий комплекс санаторію «Слава», після чого зазначене майно було внесено до статутного капіталу ЗАТ «Санаторій «Слава».

27 травня 2005р. рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 483 оформлено право власності на будівлі та споруди санаторію «Слава» за ЗАТ «Санаторій «Слава», а 06.06.2005р. останньому видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс санаторію «Слава» (а. с. 56, т. 3).

23 вересня 2004р. рішенням Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради № 339 «Про оформлення права власності» (а. с. 12, т. 1, оборот) вирішено: 1) анулювати право власності за підприємством ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» на майновий комплекс підприємства «Алуштакурортпостач», розташований за адресою: м. Алушта, с. Виноградний, вул. 5 км Ялтинського шосе в цілому, у звязку з привласненням нових адрес; 2) оформити право власності на нежитлові будівлі у складі: склад літ. «Д», склад літ. «Е1», склад літ. «Г», навіс літ. «Е», розташовані за адресою: м. Алушта, с. Виноградний, вул. 5 км Ялтинського шосе, 6 за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», на праві колективної власності в цілому; 3) оформити право власності на нежитлові будівлі у складі: склад літ. «Б», склад літ. «Ж», гараж літ. «З», навіс літ. «В», навіс літ. «И», навіс літ. «К», навіс літ. «М», навіс літ. «Н», сарай літ. «Л», сарай літ. «М», туалет літ. «Т», розташовані за адресою: м. Алушта, с. Виноградний, вул. 5 км Ялтинського шосе, б. 6а за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця»; 4) оформити право власності на адміністративну будівлю літ. «А», розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 0101007/2003-31 від 25.07.2003р.; 5) бюро реєстрації та технічної інвентаризації здійснити державнику реєстрацію права власності та видати свідоцтва: - про право колективної власності на обєкти, зазначені в п. 2, 3 даного рішення; - про право приватної власності на обєкти, зазначені в п. 4 даного рішення.

24 вересня 2004р. між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» (продавець) та ТОВ «Аквавіта» (покупець) укладено договір купівлі-продажу (а. с. 77-79, т. 1), який посвідчено приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 2355.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежитлові будівлі, що складаються : будівля складу літ. «Д», будівля складу літ. «Е1», будівля складу літ. «Г» та навіс літ. «Е», які розташовані за адресою: Україна, АР Крим, м. Алушта, с. Виноградне, 5 км. Ялтинського шосе, буд. № 6.

Відповідно до п. 1.3 договору, нежитлова будівля належить ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Маломаяцької сільської ради згідно рішення виконавчого комітету Маломаяцької сільської Ради від 23.09.2004 року за № 339, зареєстрованого в Сімферопольському міжміському бюро реєстрації і технічної інвентаризації від 24.09.2004 р. за № 1, реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 1883691.

Продаж об'єкту здійснюється на підставі рішення Ради ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» № Р2-13.2.8. від 11 листопада 2003 р. «Про відчуження майна ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (п. 1.4 договору), що також вбачається з відповідного рішення (а. с. 23, т. 3).

Судом встановлено, що придбані ТОВ «Аквавіта» нежитлові приміщення, а також інше майно товариства, є предметом іпотечного договору, укладеного між ТОВ «Аквавіта» та компанією «Ей.Ай.Кей. Агрикалчерел Інтернешнл Компані ЛТД.» (A.I.K. Agricultural International Kompany LTD) для забезпечення виконання товариством своїх зобовязань за контрактом № 19-ОК/07 від 01.07.2007р.

Як вбачається з розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна (а. с. 64-66, т. 3), на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АР Крим, м. Алушта, с. Виноградне, 5 км Ялтинського шосе, б. 6, накладено заборону на підставі іпотечного договору від 27.06.2008р.

Прокуратурою міста Алушта проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що зазначені рішення Виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001р. та Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради № 339 від 23.09.2004р. прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України з огляду на те, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого виступає Приватне акціонерне товариство ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності фактичні обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Під час перевірки прокурором було встановлено порушення Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України», Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», Постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 № 506.

На виконання Постанови Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР № 606 від 23.04.1960р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я були зобов'язані передати у строк до 01.05.1960 р. Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно п. 2 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

При цьому, спірне майно лікувально-оздоровчих закладів не могло бути передано у власність окремих громадських організацій, у тому числі Укрпрофради, оскільки за Конституцією колишньої УРСР на той час була єдина соціалістична власність. Тобто власність громадських організацій та об'єднань відносилася саме до соціалістичної власності.

Суд звертає увагу, що чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Зокрема, ст. 5 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937 було визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Аналогічні положення були закріплені у Цивільному кодексі УССР 1922 року, який затверджено ВЦВК 16.ХІІ 1922р., та який діяв з 01.02.1923р., стаття 53 ЦК УРСР 1922 року, чинного на момент передачі майна у відання Українській республіканській Раді профспілок, передбачала, що розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Також, необхідно враховувати, що для забезпечення виконання профспілковими організаціями уставних задач громадянами сплачувалися членські внески, та підприємства, організації, установи, державні органи були зобовязані відраховувати кошти профспілковим органам на культурно-масову та фізкультурну роботу відповідно до Кодексу УРСР про працю. Такі відрахування в розмірі 0,15 відсотка від фонду заробітної плати робітників і службовців здійснювалися відповідно до вимог постанов РМ СРСР від 15.01.1959р. та 27.08.1959р.

Крім того, санаторно-курортні об'єкти були збудовані за рахунок пайової або дольової участі державних підприємств, організацій, установ, міністерств та відомств. Зазначене будівництво здійснювалося на підставі відповідних договорів, які укладалися згідно з вимогами затверджених Секретаріатом ВЦРПС від 09.11.1984 №1-54 «Основних умов укладання договорів на участь міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ і колгоспів (рад колгоспів) у будівництві та реконструкції оздоровниць профспілок».

Згідно ст. 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою 7 сесією Верховної Ради Української РСР ІХ скликання 20.04.1978р.) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що санаторно-курортні заклади, які передано у відання профспілкам згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960р., є державною (загальнодержавною) власністю.

З проголошенням 24 серпня 1991р. України незалежною демократичною державою весь економічний, науковий і технічний потенціал, розміщений на її території, став власністю народу України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» від 29.11.90 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91 №1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10.09.1991р. № 1540-XII «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990р. майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою від 10.04.1992р. № 2268-XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

У подальшому постановою Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994р. постановлено, зокрема: Кабінетові Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

За таких обставин, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх статутом. Згідно статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII зїзду профспілок СРСР від 01.01.1987р., професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої, у тому числі, було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Відповідно до розділу 2 статуту, організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради.

Згідно розділу 3 статуту, Вищим органом професійних спілок був зїзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних союзів, яка діяла у період між зїздами.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 1971 від 23.12.1991р. зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Згідно Законів України «Про власність» та «Про господарські товариства» при внесенні учасниками товариства майнових прав у такого товариства не виникає право власності не це майно.

Крім того, з 1992 року повноваження щодо розпорядження зазначеними обєктами санаторно-курортних закладів державою делеговано тільки Фонду державного майна України.

Посилання на рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, як на підставу виникнення права власності на спірне майно санаторно-курортного закладу, є безпідставним, оскільки відповідно до п. «а» ч. 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженої наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.09.98 № 121, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Таким чином, майно передане до статутного фонду ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.

До такого висновку дійшов Верховний суд України, про що зазначав у прийнятих ним постановах у справі № 20-3-30/475-05-11719. Аналогічні положення містяться у постановах Верховного Суду України від 16.09.2008р., постанові Вищого господарського суду України від 01.09.2009р. у справі № 38/303-40/223.

Позиція відповідача-3 щодо відсутності підстав відносити майно, передане до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» до майна загальносоюзних громадських організацій (громадської організації союзного підпорядкування) спростовується матеріалами справи, а саме постановою Ради Загальної конфедерації профспілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990 р. (а. с. 96, т. 1) та договором про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження майном від 18.11.1990 р. (а. с. 96, т. 1 зворот), з яких вбачається, що майнові комплекси санаторіїв були одержані Федерацією незалежних профспілок України саме від громадської організації союзного підпорядкування.

Необхідно зазначити, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997р. № 137/7 не підтверджено факту належності ФПУ та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» спірного майна на праві власності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» відбулося всупереч волі власника держави Україна, та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Згідно ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Постановою Верховного суду України від 30.06.2009 року за результатами розгляду касаційної скарги ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2009 року у справі № 2-24/4765-2008 за позовом ТОВ «Альянс КС» до ДП «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками» та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», про визнання права власності та стягнення 12500000,00 грн., висловлено правову позицію Верховного Суду України щодо правового статусу майна ПАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця», згідно якої це майно є державною власністю.

Стаття 326 ЦК України передбачає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно Розяснень Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000, № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, а у даному випадку безпосередньо інтересів держави.

Згідно ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Спірні рішення не відповідають наведеним вище положенням законодавства та порушують право власності держави на спірне майно.

Судом встановлено, що спірним рішенням виконкому Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001р. оформлено право власності на 9 обєктів, при цьому, саме п. 1.5 зазначеного рішення стосується підприємства «Алуштакурортпостач», яке виступає предметом спору у даній справі, що вбачається з вимог прокурора про зобовязання ТОВ «Аквавіта» повернути Фонду державного майна України майно, отримане на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2004 р. Крім того, саме п. 2 рішення виконкому Маломаяцької сільської ради № 339 від 23.09.2004 р. оформлено право власності на спірне майно за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця».

При цьому прокурором та позивачем у позовній заві та поясненнях по справі не зазначені підставі та не приведені доводи, які б обґрунтовували позовні вимог в частині визнання спірних рішень повністю в частині іншого майна, яке не є предметом спору у цій справі та знаходиться у володінні інших субєктів, які не є відповідачами по цій справі.

Таким чином, враховуючи пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що рішення виконкому Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001 «Про оформлення права власності» та рішення виконкому Маломаяцької сільської ради № 339 від 23.09.2004 р. «Про оформлення права власності» підлягають визнанню частково недійсними, а саме: п. 1.5 рішення № 396 від 27.04.2001р. та п. 2 рішення № 339 від 23.09.2004 р.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 12.06.2001 р. ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» на майновий комплекс підприємства «Алуштакурортпостач», розташованого на 5-му км Ялтинського шосе, м. Алушта, суд зазначає наступне

Згідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01. 2001р. № 01-8/98р «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані зі здійсненням права власності і його захистом», свідоцтва про право власності на певний обєкт майна, не можуть виступати і предметом спору, таким може бути лише правовстановлювальний документ, на підставі якого видано свідоцтво, а у відповідних випадках - також акт про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.

В свою чергу, п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачена підвідомчість господарським судам справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Як визначається у Розясненні Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р., нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Отже, суд вважає, що оскаржуване свідоцтво від 12.06.2001 р. про право власності ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» на майновий комплекс підприємства «Алуштакурортпостач», розташованого на 5-му км Ялтинського шосе, м. Алушта (а. с. 11, т. 1, зворот), видане на підставі рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001р., не підпадає під визначення акту ні нормативного, ні локального характеру у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Само по собі свідоцтво про право власності не породжує виникнення у субєкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Таким чином, відповідна вимога прокурора не підлягає задоволенню.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.09.2004 р., укладеного між ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Аквавіта» та про зобовязання повернути Фонду державного майна України спірне майно, отримане на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2004 р., а саме: нежитлові будівлі, що складаються з будівлі складу літ. «Д», будівлі складу літ. «Е 1», будівлі складу літ. «Г» та навісу літ. «Е», які розташовані на 5-му км Ялтинського шосе, м. Алушта, суд вважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає, у звязку з наступним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Верховний Суд України у Листі «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008р. зазначив наступну позицію.

На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.

Таким чином, враховуючи обставини справи, а також вищевикладені норми ЦК України та позиції Верховного суду України, суд дійшов висновку, що у разі задоволення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Аквавіта», спірне майно має бути передано саме стороні за договором ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» як правонаступнику ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», а не Фонду державного майна України, оскільки останній не є стороною договору.

За викладених обставин, суд вважає, що єдиним правильним способом захисту порушеного права держави, з урахуванням обставин цієї справи, є саме звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування спірного майна, проте така вимога прокурором та позивачем в рамках цієї справи не предявлялась.

Витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, судом покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно задоволених вимог, в порядку ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 13.09.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 16.09.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Закрите акціонерне товариство «Санаторій «Слава» (98500, м. Алушта, вул. Червонофлотська, б. 1).

2.Позов задовольнити частково.

3.Визнати частково недійсним, а саме: п. 1.5 рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001 «Про оформлення права власності».

4.Визнати частково недійсним, а саме: п. 2 рішення виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради № 339 від 23.09.2004 р. «Про оформлення права власності».

5.В іншій частині позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 396 від 27.04.2001 «Про оформлення права власності» та про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради № 339 від 23.09.2004 р. «Про оформлення права власності» - в задоволенні позову відмовити.

6.В частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 12.06.2001 р. Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на майновий комплекс підприємства «Алуштакурортпостач», розташованого на 5-му км Ялтинського шосе, м. Алушта, а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.09.2004 р., укладеного між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавіта», та про зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавіта» повернути Фонду державного майна України майно, отримане на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2004 р., а саме нежитлові будівлі, що складаються з будівлі складу літ. «Д», будівлі складу літ. «Е 1», будівлі складу літ. «Г» та навісу літ. «Е», які розташовані на 5-му км Ялтинського шосе, м. Алушта в задоволенні позову відмовити.

7.Стягнути з Виконавчого комітету Алуштинської міської ради (98500, м. Алушта, пл. Советська, 1, код ЄДРПО України 04055736) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 42,50 грн.

8.Стягнути з Виконавчого комітету Алуштинської міської ради (98500, м. Алушта, пл. Советська, 1, код ЄДРПО України 04055736) в дохід державного бюджету (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, код ЄДРПО України 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в сумі 118,00 грн.

9.Стягнути з Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради (98540, м. Алушта, с. Малий Маяк, вул. Кооперативна, 8, код ЄДРПО України 04367387) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 42,50 грн.

10.Стягнути з Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради (98540, м. Алушта, с. Малий Маяк, вул. Кооперативна, 8, код ЄДРПО України 04367387) в дохід державного бюджету (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, код ЄДРПО України 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в сумі 118,00 грн.

11.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.