Рішення № 18197209, 13.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

13.09.2011Справа №5002-32/2703-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Прокурора м. Судака (98000, АР Крим, м. Судак, вул. Яблунева, 10) в інтересах держави в особі Судацької міської ради (98000, АР Крим, м. Судак, вул. Леніна, 85а).

До відповідачів 1) Приватного підприємства "Аладін" (98000, АР Крим, м. Судак, квартал Алчак, вул. Ашик Умера, 1, ідентифікаційний код 32270182).

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Клеопатра-КС" (98000, АР Крим, м. Судак, квартал Алчак, вул. Ашик Умера, 1, ідентифікаційний код 36237683).

Про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1. начальник юридичного відділу, дов. № 02.1-16/1584 від 15.12.2010р.

Від відповідача № 1 ОСОБА_2. представник, дов. б/н від 01.08.2011р.

Від відповідача № 2 не зявився.

Від прокуратури Шехірєва Н.Ю., посв. № 11016.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Прокурор м. Судака звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом інтересах держави в особі Судацької міської ради до Приватного підприємства "Аладін" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Клеопатра-КС", в якому просить суд усунути перешкоди у користуванні Судацькою міською радою земельною ділянкою площею 0,0245 га, яка має нормативно грошову оцінку 347 020,45 грн. та яка була надана у короткострокову оренду ПП «Аладін», зобовязавши ПП «Аладін» та ТОВ «Клеопатра КС» здійснити демонтаж будівлі кафе «Аладін» та привести земельну ділянку у первинний, придатний для подальшого використання стан,.

Ухвалою господарського суду від 29.06.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 11.07.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 11.07.2011р., від 18.08.2011р., від 05.09.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що перевіркою Прокуратури встановлено, що 24.05.2009р. припинив свою дію Договір оренди земельної ділянки від 11.05.2004р., укладений між ПП «Аладін» та Судацькою міською радою, проте до теперішнього часу земельну ділянку не повернуто, що і стало приводом для звернення Прокуратури до суду із відповідним позовом.

Представник відповідача ПП «Аладін» проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

18.08.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від ПП. «Аладін» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Севастопольським апеляційним господарським судом справи № 5002-1/2049-2011.

Зазначене клопотання було прийняте судом до розгляду.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Клеопатра-КС" явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Крім того, в матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 42).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

13.09.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від прокурора надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим господарським судом касаційної скарги по справі № 5002-1/2049-2011.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 13.09.2011р. у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Аналогічні положення закріплені в статті 1 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з приписами статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 11.05.2004 року укладеного між Судацької міської ради ( позивач) та Приватним підприємством «Аладін» ( відповідач) ( орендар), відповідачеві на підставі рішення 25 сесії 24-го скликання № 171/25-04 від 20.04.2004р. передано в короткострокову оренду земельну ділянку площею 0,0245 га для розміщення літнього майданчика. ( а.с. 11-12).

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що строк його дії становить пять років.

Прокурор у позовній заяві посилався на те, що ПП «Аладін» виконано самочинне будівництво обєкту нерухомості.

Крім того, прокурор зазначає, що 10.12.2009р. між ПП «Аладін» та ТОВ «Клеопатра-КС» було незаконно укладено договір купівлі-продажу кафе-бару «Аладін», який знаходиться за адресою: вул.. Набережна, 75 а, м. Судак.

В свою чергу, в обґрунтування заперечень на позовну заяву, відповідач ПП. «Аладін» посилається на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в його користуванні на договірних підставах, оскільки фактично договір оренди земельної ділянки продовжений, виконується сторонами, що підтверджується довідкою ДПІ м. Судак ( а.с. 76), відповідно до якої ПП «Аладін» сплачується орендна плата за землю.

Проте суд не може погодитись із доводами відповідача з огляду на таке:

Пунктом 3 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Отже відповідач вважає, що продовження користування відповідачем земельною ділянкою є підставою вважати, що договір автоматично продовжений, проте з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що приписами статті 33 Закону України «Про оренду землі» не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Разом з тим, відповідно до пункту тридцять четвертого статті 26, пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується виключно на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії, як зазначає Вищий Господарський Суд України в Оглядовому листі від 30.11.2007 р. N 01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок».

Статтею 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору вчинюється в такі самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Таким чином, реалізація переважного права орендаря на продовження договору оренди земельної ділянки можлива за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про продовження договору оренди, шляхом укладення додаткової угоди.

Відповідно до додатка 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 N 526 "Про заходи щодо упорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" до документів дозвільного характеру, які видаються виключно через дозвільні центри відноситься рішення про передачу в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності.

Частиною дев'ятою статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" визначено, що принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови, якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено. Разом з тим, укладення договору оренди, а також укладення додаткової угоди до договору оренди регулюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Отже, принцип мовчазної згоди не може бути застосований при продовженні договору оренди землі.

У пункті 3.4.6. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. N 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства», Вищий господарський суд України зазначив, що у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі". Як вбачається зі змісту частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", нею не передбачено порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Вказана норма не передбачає зміну відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків оренди.

Відтак, якщо за законом такий договір підлягає поновленню, то таке поновлення має здійснюватися за волевиявленням сторін. Таке волевиявлення має бути оформлене відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішенням міської ради.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів пролонгації договору оренди землі, доводи відповідача є неспроможними.

Стосовно ж посилань Прокурора на незаконність укладеного договору купівлі-продажу кафе-бару «Аладін», суд вважає за необхідне зауважити наступне:

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини). Нікчемними, зокрема, є правочини щодо забезпечення зобов'язань, вчинені без додержання письмової форми (ст. 547 ЦК), правочини, вчинені з порушенням вимог закону про нотаріальне посвідчення (ст. 220 ЦК). По-друге, вважатимуться неправомірними також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини). Такими, зокрема, є правочини, вчинені малолітніми та неповнолітніми особами за межами їхньої цивільної дієздатності (статті 221 - 222 ЦК), недієздатними особами (ст. 227 ЦК), під впливом помилки, обману чи насильства (статті 229 - 231).

Проте в даному випадку ані перший випадок, ані другий не мають місця бути. Іншого Прокурором та позивачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

Так, Прокурор посилається на приписи статті 215 Цивільного кодексу України, та вважає за можливе визнати недійсним договір купівлі-продажу, проте суд вимушений звернути увагу прокурора на те, що правомочність договору купівлі-продажу в рамках даної справи не відноситься до предмету позову, вимога про визнання недійсним договору купівлі- продажу не заявлялась у позовній заяві та до початку розгляду справи по суті, а отже, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, суд не надає правової оцінки договору купівлі - продажу.

Крім того, Прокурор м. Судака вже звертався до господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Судацької міської ради та її виконавчого комітету з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клеопатра-КС» та Приватного підприємства «Аладін» про визнання недійсним договору купівлі продажу кафе-бару «Аладін», укладеного між відповідачами у справі 10.12.2009р.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 30.06.2011р., залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.09.2011р. в позові прокурору відмовлено.

Таким чином, посилання Прокурора на незаконність вищенаведеного правочину є необґрунтованими, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи та не відповідають дійсності.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Норма про непорушність права власності стосується всіх її форм .

Стаття 41 Конституції України передбачає непорушність лише права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

У відповідності до Витягу БТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно , кафе-бар «Аладін» належить на праві приватної власності ТОВ «Клеопатра-КС» ( а.с. 55).

Демонтаж будівлі кафе, яке є приватною власністю відповідача ТОВ «Клеопатра КС», якого вимагає Прокурор, порушує недоторкане право власності.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, проте правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку. Така позиція, викладена, зокрема, в пункті 3.4.2 Розяснень Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» від 02.02.2010 р. N 04-06/15.

Таким чином, враховуючи закріплені чинним законодавством України приписи про непорушність права власності, відсутність у особи власника обєкту нерухомого майна правовстановлюючого документа на землю під нерухомістю не є підставою для вилучення цієї земельної ділянки та спонукання особи до приведення її в попередній стан (тобто фактично до знесення обєкта нерухомого майна, оскільки демонтувати обєкт нерухомості без його руйнування фактично неможливо).

Так, в пункті 4.1.4 вищезгаданих Розяснень Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. N 04-06/15 зазначено, що за змістом статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). З огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Примусове звільнення земельної ділянки шляхом знесення розташованого на ній об'єкта нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані статтею 41 Конституції України.

Крім того, в судовому засіданні відповідачем ПП. «Аладін» надана копія заяви, відповідно до якої вбачається намір ТОВ «Клеопатра-КС» оформити належним чином право користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 34, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 13.09.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 14.09.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.