Рішення № 18197175, 05.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

05.09.2011Справа №5002-28/3259-2011 За позовом Заступника прокурора Автономної Республіки Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9).

До відповідачів:

1. Виконавчого комітету Гаспринської селищної ради (96660, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Шкільна/Тамерлі, 6/24);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» (02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, б. 7);

3. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 39/41; 01019, м. Київ, а/с 34).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Федерація незалежних профспілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2);

2. Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» (98600, м. Ялта, вул. Дзержинського, 4).

Про визнання недійсними рішення і договору оренди та спонукання до повернення майна.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від прокуратури Горна К.В., посвідчення № 11238.

Від позивача ОСОБА_1, представник, довіреність № 342 від 17.08.2011 р.

Від відповідача-1 не зявився, повідомлений належним чином.

Від відповідача-2 не зявився, повідомлений належним чином.

Від відповідача-3 не зявився, повідомлений належним чином.

Від третьої особи-1 ОСОБА_2, представник, довіреність № 11/01-42/1744 від 02.09.2011р.

Від третьої особи-2 не зявився, повідомлені належним чином.

Суть спору: Заступник прокурора АР Крим в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Виконавчого комітету Гаспринської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» та Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсним рішення виконкому Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02.2010 р., яким за ДП «Санаторій Україна» ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алуштинське шосе, 15; про визнання недійсним укладений 15.06.2010р. між ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Росичі» договір оренди будівлі спального корпусу № 4 літ. Д, загальною площею 1618,2 кв.м санаторію «Україна», розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15; а також про зобовязання ТОВ «Росичі» повернути Фонду державного майна України майно, отримане за спірним договором, а саме: будівлю спального корпусу № 4 літ. Д, площею 1618,2 кв.м, розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15, вартістю 2008 тис. грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення виконавчого комітету Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02.2010 р. суперечить вимогам законодавства та прийнято з порушенням діючих норм. Як зазначає прокурор, оскільки власником майна, зазначеного у спірному рішенні, є держава, то договір оренди спірного майна від 15.06.2010р. підлягає визнанню недійсним, а майно поверненню Фонду державного майна України.

28 липня 2011 р. ухвалою господарського суду АР Крим до участі у розгляді справи залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Федерацію незалежних профспілок України та Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації».

16 серпня 2011 р. від прокуратури АР Крим до суду надійшло клопотання про прийняття заяви про збільшення позовних вимог, в якій прокурор просить: 1) визнати недійсним рішення виконкому Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02.2010р., яким за ДП «Санаторій Україна» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алуштинське шосе, 15; 2) визнати недійсним укладений 15.06.2010р. між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Росичі» договір оренди будівлі спального корпусу № 4 літ Д, загальною площею 1618,2 кв.м санаторію «Україна» розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15; 3) зобов'язати ТОВ «Росичі» повернути Фонду державного майна України майно, отримане за спірним договором, а саме: будівлю спального корпусу № 4 літ. Д площею 1618,2 кв.м, розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15, вартістю 2008 тис. грн.; 4) визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно - будівлю спального корпусу № 4 літ. Д, загальною площею 1618,2 кв.м санаторію «Україна», розташоване за адресою; АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15.

Розглянувши клопотання прокурора, суд прийняв заяву прокурора про збільшення позовних вимог, виходячи з того, що це клопотання по суті є заявою про зміну предмету позову, оскільки прокурор, крім вже заявлених вимог предявив вимогу про визнання права власності, що не може розцінюватися судом як збільшення позовних вимог, оскільки під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. При цьому суд враховував, що ця заява надійшла до суду до початку розгляду справи по суті.

Розглядаючи вказане клопотання прокурора, суд також встановив, що спірне майно розташовано за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 16 серпня 2011р. суд зазначив правильну назву відповідача-3 - Приватне акціонерне товариство ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», а також розглянув заяву заступника прокурора АР Крим про вжиття заходів забезпечення позову, в задоволенні якої було відмовлено.

31 серпня 2011р. від КП Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника, за наявними матеріалами справи.

02 вересня 2011р. від ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-3 просить залишити без розгляду вимогу про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на спірне майно, мотивуючи тим, що ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» є повноцінним та законним власником спірного майна. Також відповідач-3 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

05 вересня 2011р. від Фонду державного майна України надійшли пояснення, в яких позивач просить задовольнити заявлені прокурором вимоги.

05 вересня 2011р. від Федерації незалежних профспілок України надійшли пояснення, відповідно до яких третя особа-1 просить відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Як вбачається з пояснень та доданих до них документів, а саме свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи найменування останньої Федерація професійних спілок України, яке є правонаступником Федерація незалежних профспілок України.

Відповідно до ст. 25 ГПК України, в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

На підставі викладеного, суд вважає за можливе замінити третю особу-1 - Федерацію незалежних профспілок України на правонаступника - Федерацію професійних спілок України.

Крім того, 05.09.2011р. від третьої особи-1 надійшло клопотання про припинення провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення виконкому Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02.2010р., мотивуючи тим, що дана вимога не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки є публічно-правовою та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Виконавчий комітет Гаспринської селищної ради та ТОВ «Росичі» відзиви на позовну заяву не надали.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, про причини відсутності суду не повідомили, про дату розгляду справи були повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та третьої особи-1, суд

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2010р. рішенням Виконавчого комітету Гаспринської селищної ради № 65 «Про оформлення права власності на нежитлові будівлі Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» по Алупкінському шосе 15 у смт. Гаспра» (а. с. 18) вирішено, зокрема: 1) оформити право власності на нежитлові будівлі по Алупкінському шосе, 15 у смт. Гаспра, в тому числі спальний корпус № 4 літ. Д площею 1618,2 кв.м, пасажирський ліфт площею 322,5 кв.м та видати свідоцтва про право власності Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у господарському та оперативному віданні Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна»; 2) Комунальному підприємству Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» (Осіпенко) провести правову реєстрацію.

Прокурор вважає, що зазначене рішення Виконавчого комітету Гаспринської селищної ради № 65 прийнято всупереч вимогам чинного законодавства України з огляду на те, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого виступає Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю.

Відповідач-3 ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» проти позову заперечує, посилаючись на право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно санаторно-курортних закладів, переданих до статного фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», було закріплено договором «Про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профсоюзним майном» від 18.11.1990 р. Тобто, право власності на вказане майно перейшло від загальносоюзної громадської організації до профспілок України ще до прийняття Верховною радою Української РСР постанови від 29.11.1990 р. № 506, а тому, відповідач вважає, що дія зазначених нормативно правових актів щодо майна, яке було передано у власність акціонерному товариству «Укрпрофоздоровниця» його засновником - Федерацією незалежних профспілок України, не розповсюджується.

Крім цього, відповідач зазначив, що ні Федерація незалежних профспілок України, ні ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.

Федерація незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України 04 грудня 1991 року уклали установчий договір про створення акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», внеском третьої особи-1 стали майнові комплекси санаторно-курортних закладів.

Акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця» було зареєстровано на підставі рішення Ленінського райвиконкому міста Києва від 23 грудня 1991 року № 971.

Спірне майно було передане ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) № 11-11-1 від 22.11.91р. «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Відповідач-3 зазначає, що факт передачі спірного майна підприємства підтверджується актом прийому-передачі майна ФНПУ у власність акціонерного товариства ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» від 24.01.1992р.

20 січня 1997 року Вищим арбітражним судом України винесено рішення по справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та АТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсними установчих документів останнього, яким в позові було відмовлено.

Дане рішення перевірено колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України та постановою від 17.06.1997р. № 041/18А-137/7-7/30 залишено без змін.

Судом встановлено, що у касаційному поданні Генерального прокурора України ставилося питання про скасування зазначеної постанови з мотивів її невідповідності рішенням Верховного суду України з питань застосування норм матеріального права, нормам матеріального та процесуального права, а також різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Верховний суд України, розглянувши дане касаційне подання Генерального прокурора України, ухвалою від 22.11.2007р. відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 17.06.0997р. у справі № 041/18А-137/7-7/30.

Вищим арбітражним судом України рішенням від 20 січня 1997 року та постановою від 17 червня 1997 року встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця».

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що на момент створення акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» майно санаторно-курортних закладів не перебувало у державній власності і Федерація незалежних профспілок України законно розпорядилася зазначеним майном.

Відповідач вважає, що визнання недійсним спірного рішення призведе до порушення права власності останнього.

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що клопотання третьої особи-1 про припинення провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення виконкому Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02.2010р., не обґрунтовано та не підлягає задоволенню, у звязку з наступним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Проте, предметом даного спору є, зокрема, визнання незаконним рішення щодо оформлення права власності на нежитлову будівлю.

Пунктом 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України унормована підвідомчість спорів господарським судам України, зокрема, господарським судам підвідомчі справи у спорах, про визнання недійсними актів з підстав зазначених у законодавстві. При цьому під актом розуміється юридична форма рішень державного чи іншого органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязковий характер для субєктів цих відносин, тобто акти ненормативного характеру, які породжують певні права та обовязки субєкта, або визначеного кола субєктів, якому вони адресовані.

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обовязки через органи місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема ст. 172 Цивільного кодексу України.

Виконавчий комітет Гаспринської селищної ради у справі, що розглядається, виступає як субєкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право надання у власність обєктів нерухомого майна, які перебувають у її власності, рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження обєктами нерухомого майна. Тобто, при здійсненні повноважень власника рада є рівноправним субєктом цивільних правовідносин дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатись обєктами нерухомого майна.

Крім того, за чинним законодавством, визначення «Український народ», «держава», «територіальна громада» не збігаються з поняттям «юридична особа», а тому від імені в цивільних відносинам діють, відповідно, органи державної влади і місцевого самоврядування, які у визначених законодавством випадках мають цивільну правосубєктність, тому коли такі органи витупають від імені власника («Українського народу», «територіальної громади») як учасника цивільних відносин, то діють вони не як органи, наділені владними повноваженнями, а як юридичні особи, наділені цивільною правоздатністю. У звязку з такими діями цих органів відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України виникають цивільні права та обовязки.

Отже, при визначенні підвідомчості необхідно в кожному конкретному випадку застосовувати не тільки положення ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а й відповідні положення вищезазначених процесуальних кодексів та норми інших законодавчих актів.

Тобто, у вирішенні питання щодо підвідомчості спору, принагідно аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору.

Зокрема, посилання прокурора на порушення положень Цивільного кодексу України як на правову підставу позовних вимог вказують на приватноправовий характер спору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.06.2011р. у справі № 2-28/2400-2010.

Керуючись наведеним, дослідивши рішення виконавчого комітету Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02. 2010 року, враховуючи пояснення прокурора в частині обґрунтування позовних вимог, суд вважає, що цей спір підвідомчий господарському суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності фактичні обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що змінені вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Під час перевірки прокурором було встановлено порушення Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України», Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», Постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 № 506.

На виконання Постанови Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР № 606 від 23.04.1960р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я були зобов'язані передати у строк до 01.05.1960 р. Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно п. 2 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

При цьому, спірне майно лікувально-оздоровчих закладів не могло бути передано у власність окремих громадських організацій, у тому числі Укрпрофради, оскільки за Конституцією колишньої УРСР на той час була єдина соціалістична власність. Тобто власність громадських організацій та об'єднань відносилася саме до соціалістичної власності.

Суд звертає увагу, що чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Зокрема, ст. 5 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937 було визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Аналогічні положення були закріплені у Цивільному кодексі УССР 1922 року, який затверджено ВЦВК 16.ХІІ 1922р., та який діяв з 01.02.1923р., стаття 53 ЦК УРСР 1922 року, чинного на момент передачі майна у відання Українській республіканській Раді профспілок, передбачала, що розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Також, необхідно враховувати, що для забезпечення виконання профспілковими організаціями уставних задач громадянами сплачувалися членські внески, та підприємства, організації, установи, державні органи були зобовязані відраховувати кошти профспілковим органам на культурно-масову та фізкультурну роботу відповідно до Кодексу УРСР про працю. Такі відрахування в розмірі 0,15 відсотка від фонду заробітної плати робітників і службовців здійснювалися відповідно до вимог постанов РМ СРСР від 15.01.1959р. та 27.08.1959р.

Крім того, санаторно-курортні об'єкти були збудовані за рахунок пайової або дольової участі державних підприємств, організацій, установ, міністерств та відомств. Зазначене будівництво здійснювалося на підставі відповідних договорів, які укладалися згідно з вимогами затверджених Секретаріатом ВЦРПС від 09.11.1984 №1-54 «Основних умов укладання договорів на участь міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ і колгоспів (рад колгоспів) у будівництві та реконструкції оздоровниць профспілок».

Згідно ст. 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою 7 сесією Верховної Ради Української РСР ІХ скликання 20.04.1978р.) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що санаторно-курортні заклади, які передано у відання профспілкам згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960р., є державною (загальнодержавною) власністю.

З проголошенням 24 серпня 1991р. України незалежною демократичною державою весь економічний, науковий і технічний потенціал, розміщений на її території, став власністю народу України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» від 29.11.90 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91 №1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10.09.1991р. № 1540-XII «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990р. майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою від 10.04.1992р. № 2268-XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

У подальшому постановою Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994р. постановлено, зокрема: Кабінетові Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

За таких обставин, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх статутом. Згідно статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII зїзду профспілок СРСР від 01.01.1987р., професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої, у тому числі, було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Відповідно до розділу другого статуту, організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради.

Згідно розділу третьому статуту, Вищим органом професійних спілок був зїзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних союзів, яка діяла у період між зїздами.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 1971 від 23.12.1991р. зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Згідно Законів України «Про власність» та «Про господарські товариства» при внесенні учасниками товариства майнових прав у такого товариства не виникає право власності не це майно.

Крім того, з 1992 року повноваження щодо розпорядження зазначеними обєктами санаторно-курортних закладів державою делеговано тільки Фонду державного майна України.

Посилання на рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, як на підставу виникнення права власності на спірне майно санаторно-курортного закладу, є безпідставним, оскільки відповідно до п. «а» ч. 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженої наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.09.98 № 121, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Таким чином, майно передане до статутного фонду ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.

До такого висновку дійшов Верховний суд України, про що зазначав у прийнятих ним постановах у справі № 20-3-30/475-05-11719. Аналогічні положення містяться у постановах Верховного Суду України від 16.09.2008р., постанові Вищого господарського суду України від 01.09.2009р. у справі № 38/303-40/223.

Позиція відповідача-3 щодо відсутності підстав відносити майно, передане до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» до майна загальносоюзних громадських організацій (громадської організації союзного підпорядкування) спростовується матеріалами справи, а саме постановою Ради Загальної конфедерації профспілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990 р. та договором про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження майном від 18.11.1990 р., з яких вбачається, що майнові комплекси санаторіїв були одержані Федерацією незалежних профспілок України саме від громадської організації союзного підпорядкування.

Необхідно зазначити, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997р. № 137/7 не підтверджено факту належності ФПУ та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» спірного майна на праві власності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» відбулося всупереч волі власника держави Україна, та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Згідно ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Постановою Верховного суду України від 30.06.2009 року за результатами розгляду касаційної скарги ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2009 року у справі № 2-24/4765-2008 за позовом ТОВ «Альянс КС» до ДП «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками» та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», про визнання права власності та стягнення 12500000,00 грн., висловлено правову позицію Верховного Суду України щодо правового статусу майна ПАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця», згідно якої це майно є державною власністю.

Стаття 326 ЦК України передбачає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи викладене, позовна вимога прокурора про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно - будівлю спального корпусу № 4 літ. Д, загальною площею 1618,2 кв.м санаторію «Україна», розташоване за адресою; АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15 підлягає задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно Розяснень Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000, № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, а у даному випадку безпосередньо зв інтереси держави.

Згідно ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Спірне рішення не відповідає наведеним вище положенням законодавства та порушує право власності Держави на спірне майно, у звязку з чим підлягає визнанню недійсним.

Щодо позовних вимог про: визнання недійсним укладеного 15.06.2010р. між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Росичі» договору оренди будівлі, а також про зобов'язання ТОВ «Росичі» повернути Фонду державного майна України майно, отримане за спірним договором, то суд вважає за необхідне залишити позов в цій частині без розгляду, у звязку з наступним.

При звернені до суду, прокурор не додав до позовної заяви спірний договір оренди, у звязку з чим, суд ухвалами від 28.07.2011р.та від 16.08.2011р. зобовязав прокурора надати суду оригінали документів, доданих до позову та матеріали прокурорської перевірки.

Проте вимоги суду виконані не були.

В судовому засіданні, яке відбулось 16.08.2011р., суд повідомив прокурора про відсутність у матеріалах справи спірного договору, проте не зважаючи на підтвердження можливості залучення спірного договору до справи, прокурор спірний договір суду не надав, що підтверджується аудіо записом зробленим за допомогою технічних засобів фіксації судового процесу, а саме: відсутністю підтвердження фактичної передачі суду спірного договору, а також прийняття останнього судом та залучення до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема: позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що прокурор не надав суду спірний договір оренди та не надав доказів, які підтверджують знаходження спірного майна у володіння ТОВ «Росичі», суд вважає за необхідне залишити позов в цій частині без розгляду.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 (п. 31 листа) визначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду.

Відповідно до підпунктів а, б пункту 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (з урахуванням внесених змін) при зверненні до господарського суду із позовними заявами ставки державного мита складають: за позовом немайнового характеру 85 грн., за позовом майнового характеру - 1% ціни позову, але не менш 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки про балансову вартість обєкту корпусу № 4 ДП «Санаторій «Україна» (а.с. 21, т. 1), залишкова вартість майна на 01.03.2010р. складає 1869059,45 грн., а 1% від даної суми 18690,59 грн.

Витрати по сплаті державного мита у розмірі 18775,56 грн. (18690, 59 грн. + 85,00 грн.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн., судом покладаються на відповідачів, в порядку ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 05.09.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 12.09.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 25, 49, п. 5 ст. 81, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Клопотання про припинення провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02.2010 р. - залишити без задоволення.

2.Замінити третю особу Федерацію незалежних профспілок України на її правонаступника - Федерацію професійних спілок України.

3.Позов задовольнити частково.

4.Визнати право власності за Державою в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9) на нерухоме майно - будівлю спального корпусу № 4 літ. Д, загальною площею 1618,2 кв.м. санаторію «Україна», розташоване за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15.

5.Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Гаспринської селищної ради № 65 від 26.02.2010р., яким за Дочірнім підприємством «Санаторій «Україна» ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15.

6.В частині позовних вимог про: визнання недійсним укладеного 15.06.2010р. між ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 39/41) та ТОВ «Росичі» (02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, б. 7) договір оренди будівлі спального корпусу № 4 літ Д, загальною площею 1618,2 кв.м санаторію «Україна», розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15, а також про зобовязання ТОВ «Росичі» (02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, б. 7) повернути Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9) майно, отримане за спірним договором, а саме: будівлю спального корпусу № 4 літ. Д площею 1618,2 кв.м., розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, Алупкінське шосе, 15, вартістю 2008 тис. грн. позов залишити без розгляду.

7.Стягнути з Виконавчого комітету Гаспринської селищної ради (96660, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Шкільна/Тамерлі, 6/24, код ЄДРПО України 04367536) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 6258,53 грн.

8.Стягнути з Виконавчого комітету Гаспринської селищної ради (96660, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Шкільна/Тамерлі, 6/24, код ЄДРПО України 04367536) в дохід державного бюджету м. Сімферополя (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, ЄДРПОУ 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в сумі 78,66 грн.

9.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» (02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, б. 7, код ЄДРПО України 21649265) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 6258,53 грн.

10.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» (02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, б. 7, код ЄДРПО України 21649265) в дохід державного бюджету м. Сімферополя (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, ЄДРПОУ 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в сумі 78,66 грн.

11.Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 39/41, код ЄДРПО України 02583780) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 6258,53 грн.

12.Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 39/41, код ЄДРПО України 02583780) в дохід державного бюджету м. Сімферополя (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, ЄДРПОУ 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в сумі 78,66 грн.

13.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.