Рішення № 18195294, 06.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 320

РІШЕННЯ

Іменем України

06.09.2011Справа №5002-11/3555-2011 за позовом Дочірне підприємство «Магарач», (08132, Київська обл., м.Вішневий, вул.Промислова, 8);

до відповідача Державне підприємство «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», (984333, Бахчисарайський р-н, с.Віліне, вул..Чапаєва, 9)

про стягнення 892232,88 грн.

Суддя С.С. Потопальський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача ОСОБА_1., дов. від 05.09.2011 р.

Від відповідача ОСОБА_2., дов. у справі.

Сутьспору: Дочірне підприємство «Магарач», Київська обл. звернулось до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», Бахчисарайський р-н, с.Віліне, про стягнення 892232,88 грн., в тому числі: 883039,59 грн. основного боргу, 5661,13 грн. 3 % річних, 3532,16 грн. інфляційних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було поставлено товар на суму 883039,59 грн., однак відповідачем вказаний товар оплачений не був, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду за стягненням вказаної заборгованості та нарахованими 3 % річних та інфляційними в примусовому порядку.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву в якому проти основного боргу не заперечував, однак в частині 3 % та інфляційних просив застосувати ст..83 ГПК України, в зв`язку з тим, що відповідач є підприємством державної власності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд

Встановив :

За період з 2009 р. по 2010 р. Дочірнім підприємством «Магарач», Київська обл., м.Вішневий, було поставлено товару на суму 883039,59 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків та не заперечується відповідачем.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, вказані дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, через що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 883039,59 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин, заборгованість у розмірі 883039,59 грн. обґрунтована, підтверджена матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

Статтею 530 ч.2 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача був направлений лист від 13.05.2011 р. № 7-5/11 з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 883039,59 грн. в продовж семі днів. Отримання вказаної вимоги підтверджується вхідним штампом відповідача на листі від 13.05.2011 р.

Позивачем було нараховано відповідачу 5661,13 грн. 3 % річних, за період з 23.05.2011 р. по 08.08.2011 р. та 3532,16 грн. інфляційних за червень 2011 р., які розраховані позивачем вірно та підлягають стягненню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставн позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

При поданні позову, позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти належні відповідачу у розмірі 892232,88 грн.

Однак, суд вважає подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Нормами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 2 Розяснення Вищого господарського суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/611, забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (в подальшому - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час розгляду питання про застосування заходів до забезпечення позову господарський суд, не виконавши вимог статті 43 ГПК України, не має права робити висновки про обґрунтованість або необґрунтованість заявлених позовних вимог, але як вбачається з положень статті 66 ГПК України питання щодо забезпечення позову вирішується на підстави припущення про можливе задоволення позову.

Так, на думку суду, подана до суду заява про вжиття заходів до забезпечення позову не містить як конкретних обставин, існування яких обумовлює обґрунтовану необхідність забезпечення позову, документального підтвердження про вірогідність вчинення з боку відповідача дій, які можуть порушити права або законні інтереси позивача та, насамперед, ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі. За таких обставн, заява позиваа про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позовної заяви, державне мито було сплачено не в установленому розмірі 8922,32 грн., а в сумі 8830,40 грн. в зв`язку з чим державне мито у ромірі 8830,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в сумі 91,92 грн. на користь державного бюджету України.

За згодою представників сторін, згідно зі ст. 85 ГПК України, у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене у відповідності до ст. 84 ГПК України і підписане 07.09.2011 року.

Керуючись ст. ст. 49, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», (984333, Бахчисарайський р-н, с.Віліне, вул..Чапаєва, 9, ЗКПО 31332064) на користь Дочірнього підприємства «Магарач», (08132, Київська обл., м.Вішневий, вул.Промислова, 8, ЗКПО 30861533) 883039,59 грн. основного боргу, 5661,13 грн. 3 % річних, 3532,16 грн. інфляційних, 8830,40 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», (984333, Бахчисарайський р-н, с.Віліне, вул..Чапаєва, 9, ЗКПО 31332064) до Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31115095700002 у банку одержувача - Головному Управлінні Державного казначейства України в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, 22090200, ЗКПО 34740405) державне мито у розмір 91,92 грн.

4. В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шлахом накладення арешту на майно та грошові кошти належні Державному підприємству «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач», (984333, Бахчисарайський р-н, с.Віліне, вул..Чапаєва, 9) в сумі 892232,88 грн. відмовити.

Видати наказ після вступу рішення в закону силу.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримПотопальський С.С.