Рішення № 18195290, 30.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

30.08.2011Справа №5002-28/2832-2011 За позовом Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми «Едельвейс» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, 214; 80316, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Рава-Руська, вул. Калнишевського, б. 5).

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд майна Автономної Республіки Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська,17).

Про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача ОСОБА_2. - представник, довіреність від 19.07.2011 р.

Від відповідача ОСОБА_3. - адвокат, договір від 12.08.2011 р.

Від третьої особи ОСОБА_4 гол. спец., довіреність № 59-Д від 10.05.2011р.

Суть спору: Приватне торговельно-посередницьке мале підприємство фірма «Едельвейс» звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі АДРЕСА_2, яке складається з основної будівлі літ. «А» загальною площею 1322,5 кв.м, балкону, крильця (10 шт.), входи до підвалу (2 шт.), пожежні сходи (4 шт.), вбиральня літ «У», будівель №№ 1-10, мощення № 1-11, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс» 12 квітня 2007 р., а також про визнання за Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс» права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2, яке складається з основної будівлі літ «А» загальною площею 1322,5 м кв., балкону, крильця (10 шт.), входи до підвалу (2 шт.), пожежні сходи (4 шт.), вбиральня літ «У», будівель №№ 1-10, мощення № 1-11.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст.ст. 220, 328 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Освіта та наука» від 17.05.2007 у справі № 1-23/2007, яким договір купівлі-продажу від 12.04.2007р. визнано дійсним, було скасовано ухвалою Київського районного сулу м. Сімферополя від 04.11.2010р. Позивач також посилається на те, що відповідач ухилилася від нотаріального посвідчення спірного договору.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 15.08.2011р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд майна АР Крим.

30 серпня 2011р. від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач підтвердив викладені у позові обставини.

Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що сторони за спірним договором дійшли згоди щодо всіх визначених умов, а також виконали договірні зобовязання належним чином, у звязку з чим, відповідач визнає за позивачем право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2.

У судовому засіданні представник третьої особи пояснив, що оскільки спірним договором передано майно, яке раніше належало територіальній громаді, то Фонд майна АР Крим, як правонаступник Представництва Фонду майна АР Крим у Сімферопольському районі має контролювати виконання позивачем умов договору наступного продажу обєкту нерухомості, а відповідно до первісного договору купівлі-продажу спірного майна покупець зобовязаний протягом трьох років провести капітальний ремонт дитячого садка. Крім того, відповідно до акту поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 16.09.2010р., умови договору не виконані.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2005р. між Представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим у Сімферопольському районі (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір № 6238 купівлі-продажу майна, що належить територіальній громаді Перовської сільської ради дитячого садку «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а. с. 48-49).

21 листопада 2005р. сторонами підписано акт передачі майна № 12 (а. с. 50).

11 грудня 2005р. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на дитячий садок «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований за адресою: АДРЕСА_2, про що свідчить відповідний витяг БТІ (а. с. 39).

Після отримання згоди Фонду майна АР Крим на подальше відчуження дитячого садочку «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (лист Фонду майна АР Крим від 11.04.2007р. а.с. 47), 12 квітня 2007 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (а. с. 9-10).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 договору, продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю (дитячий садок «ІНФОРМАЦІЯ_1»), розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Нежитлове приміщення складається з основної будівлі літ «А» загальною площею 1322,5 м кв., балкону, крильця (10 шт.), входи до підвалу (2 шт.), пожежні сходи (4 шт.), вбиральня літ «У», будівель №№ 1-10, мощення № 1-11 (п. 2 договору).

Пунктом 4 договору встановлено, що продаж здійснюється за 318000,00 грн., які продавець зобовязується перерахувати на розрахунковий рахунок.

Даний договір підлягає нотаріальному посвідченню, державній реєстрації та реєстрації в органах місцевого самоврядування (п. 8 договору).

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд встановив, що сторони спірного договору виконали свої зобовязання по оплаті та передачі майна у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 6050 від 13.04.2007р. та № 6433 від 20.04.2007р. (а. с. 20-21) про сплату позивачем вартості майна в сумі 318 000,00 грн. та акт приймання передачі майна (а.с. 50).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що, у розумінні ст. 180 Господарського кодексу України, сторонами були виконані істотні умови спірного договору.

Як пояснив позивач, 09 квітня 2007 року останнім було направлено відповідачу лист-повідомлення про необхідність нотаріального посвідчення спірного договору купівлі-продажу, але відповідач до нотаріуса не з'явилась. 15 квітня 2007 року позивач повторно направив відповідачу аналогічний лист, проте відповідач також не прибув до нотаріусу.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення укладеного з позивачем договору купівлі-продажу нежитлової будівлі.

У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Освіта та наука», 17.05.2007р. рішенням якого у справі № 1-23/2007 позов позивача задоволено, договір купівлі-продажу від 12.04.2007 року визнано дійсним (а. с. 12-17).

29 травня 2007р. Сімферопольським районним бюро реєстрації та технічної інвентаризації зареєстровано право власності позивача на нерухоме майно (а. с. 46).

Проте, 04.11.2010р. ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя скасовано рішення постійно діючого третейського суду, у зв'язку з тим, що приймаючи вищезазначене рішення, третейський суд вийшов за межі своєї компетенції, розглянувши справу, яка йому була не підвідомча, оскільки спір виник щодо нерухомого майна (а.с. 18-19).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Статтею 209 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Зі змісту ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації.

Згідно ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зі змісту вказаних норм вбачається можливість визнати договір, який підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню дійсним у тому випадку, коли одна із сторін за таким договором ухиляється від його нотаріального посвідчення. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Також, згідно Листа Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р., розділу «Правові наслідки недодержання вимог щодо форми правочину», якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до п. 2 ст. 220 ЦК за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов. Також слід зазначити, що правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. дав офіційне тлумачення такого змісту:

"частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;

відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене;

частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі».

Окрім того, Конституційний Суд України в мотивувальній частині цього рішення зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Так, суд вважає, що дослідження питання про виконання сторонами державної реєстрації договору без його нотаріального посвідчення, позбавляє право сторони на захист свого порушеного права, який передбачений ст. 16 ЦК України.

Аналогічну позицію виклав Вищій господарський суд України у постанові від 25.03.2010р. по справі № 11/87пд (8/182пд) (а.с. 57-58).

Таким чином, суд вважає, що єдиним правильним способом захисту, спрямованим на відновлення порушеного права позивача, є визнання спірного договору дійсним, саме на підставі ч. 2 статті 220 ЦК України, у звязку з чим, вимога позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі АДРЕСА_2, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Суд не приймає посилання третьої особи на те, що Фонд майна АР Крим досі має контроль над виконанням договору купівлі-продажу, який укладено 19 жовтня 2005р. між Представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим у Сімферопольському районі (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), з огляду на сплив трирічного строку передбаченого п. 5.10 договору від 19 жовтня 2005р. Враховуючи відсутність у справі належних доказів розірвання договору від 19 жовтня 2005р., у встановленому законом порядку, з підстав не виконання покупцем своїх зобовязань, передбачених п. 5 цього договору, суд також не приймає посилання третьої особи на акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу саме станом на 16.09.2010р.

Щодо вимоги позивача про визнання за останнім права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2, яке складається з основної будівлі літ «А» загальною площею 1322,5 м кв., балкону, крильця (10 шт.), входи до підвалу (2 шт.), пожежні сходи (4 шт.), вбиральня літ «У», будівель №№ 1-10, мощення № 1-11, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Водночас, ч. 3 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У судовому засіданні відповідач зазначив, що сторони виконали договірні зобовязання належним чином, у звязку з чим, відповідач визнає за позивачем право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2. При цьому суд враховує, що право власності позивача вже зареєстровано в Сімферопольському РБРТІ, що підтверджується відповідним витягом (а. с. 46).

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в даній частині позову.

Згідно п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як зазначено у роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/612 від 23.08.1994 р. (із змінами та доповненнями) господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 (п. 31 листа) визначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду.

Отже, у зв'язку з наведеним, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2, яке складається з основної будівлі літ «А» загальною площею 1322,5 м кв., балкону, крильця (10 шт.), входи до підвалу (2 шт.), пожежні сходи (4 шт.), вбиральня літ «У», будівель №№ 1-10, мощення № 1-11, в порядку п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 30.08.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 05.09.2011р.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі АДРЕСА_2, яке складається з основної будівлі літ. «А» загальною площею 1322,5 м кв., балкону, крильця (10 шт.), входи до підвалу (2 шт.), пожежні сходи (4 шт.), вбиральня літ «У», будівель №№ 1-10, мощення № 1-11, укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс» 12 квітня 2007 р.

3.В частині позовних вимог про визнання за Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою «Едельвейс» права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2, яке складається з основної будівлі літ «А» загальною площею 1322,5 м кв., балкону, крильця (10 шт.), входи до підвалу (2 шт.), пожежні сходи (4 шт.), вбиральня літ «У», будівель №№ 1-10, мощення № 1-11 провадження у справі припинити.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми «Едельвейс» (80316, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Рава-Руська, вул. Калнишевського, б. 5, код ЄДРПО України 13808034) державне мито у розмірі 85,00 грн. та 118,000 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.