Постанова № 18194320, 07.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2011 № 55/171

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1. дов. від 01.02.2011 року

від відповідача: ОСОБА_2. дов. б/н від 18.05.2011 року

ОСОБА_3. дов. б/н від 18.05.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергетична група”

на рішення Господарського суду м. Києва

від 07.06.2011 року

у справі № 55/171 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергетична група”

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями

“Сканія України”

про визнання недійсним п. 6.5 Договору, розірвання договору

купівлі-продажу та відшкодування збитків у розмірі 474 632,46 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергетична група” Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Сканія України” про визнання недійсним п.6.5 Договору, розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування збитків у розмірі 474632,46грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач передає у власність покупцю товар, а покупець приймає та сплачує за нього кошти. Позивач сплатив відповідачу аванс у розмірі 474 632,46грн. Однак, відповідач листом повідомив позивача про одностороннє розірвання договору купівлі-продажу. Позивач, зазначає, що таке розірвання в односторонньому порядку з боку Відповідача є порушенням правил статей 525, 651 ЦК України, таке порушення з огляду на його характер є істотним порушенням договору, внаслідок чого Позивач позбавився можливості отримати автомобілі, які були предметом такого договору. Крім того, Відповідач безпідставно утримав сплачений Позивачем авансовий платіж в у сумі 474 632,46 грн. як штраф, чим спричинив Позивачу збитки на вказану суму. Такі збитки повинні бути відшкодовані Відповідачем в повному обсязі. Також, відповідно до ст.549, 203 та 215 ЦК України, пункт 6.5 статті 6 Договору купівлі-продажу не визначає штраф у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобовязання, а тому має бути визнаний судом недійсним.

Відповідач зазначає, що Позивач порушив умови п.4.3. Договору щодо щомісячної оплати товару. Позивачем було лише сплачено авансовий платіж у розмірі 474632,46 грн. , що підтверджено копією платіжного доручення №1 від 23.10.2009р. Інших платежів взагалі не було здійснено. У звязку з виникненням заборгованості за Договором, Продавець направив Покупцю листа від 15.01.2010р. про необхідність оплати заборгованості. 01.02.2010р. Продавець повторно направив листа про наявність заборгованості за договором, однак вимоги продавця були проігноровані. 09.03.2010р. листом №2010/06/01-15 вхідний №56 від 10.03.2010р. продавець запросив Покупця для проведення переговорів щодо виконання умов Договору. 15.04.2010р. відповідач повідомив позивача про застосування штрафних санкцій, що відповідає приписам п.6.5 Договору. Відповідач заперечує проти позовних вимог щодо визнання пункту договору недійсним та стягнення збитків, однак підтримує вимогу про розірвання договору, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 р. у справі № 55/171 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» задоволено частково. Розірвано Договір купівлі-продажу №UA 12-2009-0116 від 22.10.2009р. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» витрати по сплаті державного мита в розмірі 4 916,33 грн. , витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 157,33 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 р. у справі №55/171 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми ст. 22, 653 Цивільного кодексу України, с. 231 Господарського кодексу України, що призвело до неправильного прийняття рішення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.07.2011 року.

20.07.2011 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просив змінити рішення господарського суду м. Києва в частині розподілу судових витрат, оскільки відмовивши позивачу в задоволенні майнових позовних вимог, суд першої інстанції поклав судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в повному обсязі на відповідача.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/8 від 18.07.2011 року у звязку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 55/171 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 20.07.2011 року було оголошено перерву до 07.09.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 року у справі №55/171 змінити, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 року у справі №55/171.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2009р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу № UA 12-2009-0116 від 22.10.2009р. (надалі Договір).

Відповідно до п.1.1 договору Продавець зобовязується передати у власність Покупця, а Покупець зобовязується прийняти і сплатити на умовах цього Договору: такий, що перебував в експлуатації, автомобіль марки Scania модель P380CD8x4EHZ, такий, що перебував в експлуатації автомобіль марки Scania модель P380CA6x4HNZ, такий, що перебував в експлуатації напівпричіп марки Feber модель 35NWBZ, такий, що перебував в експлуатації автомобіль марки Scania модель P380CA6x4HNZ, такий, що перебував в експлуатації напівпричіп марки Feber модель 35NWBZ.

Загальна вартість товару за Договором купівлі-продажу відповідно до ст..3.4 вказаного договору становила еквівалент 238536,00 ЄВРО, що на день підписання такого Договору становило 2844860,02 грн.

Розділом 4 «Умови оплати»сторони встановили умови оплати:

Пунктом 4.1. Покупець зобовязується здійснити первинний платіж в розмірі еквівалентному 39528 ЄВРО в національній валюті України по курсу НБУ на день оплаті, в тому числі ПДВ, на розрахунковий рахунок Продавця не пізніше 26.10.2009р.

Відповідно до п.4.1. вказаного договору Покупець перерахував попередній авансовий платіж у розмірі 39528 ЄВРО, що на момент оплати становило 474632,46 грн , що підтверджено копією платіжного доручення №1 від 23.10.2009р.

Згідно до п.4.2. Договору, покупець зобовязувався здійснювати щомісячні платежі за затвердженим сторонами Договору графіком, а саме:

-7651,65 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.11.2009р.;

-7651,65 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.12.2009р.;

-7651,65 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.01.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.02.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.03.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.04.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.05.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.06.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.07.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.08.2010р.;

-18172,62 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше 05.09.2010р.;

- 30672 ЄВРО в гривні з ПДВ за курсом НБУ на момент здійснення оплати не пізніше двох днів до дня поставки.

Відповідно до п.5.2. Договору сторони встановили строк поставки - до 05.10.2010р. за умови своєчасного виконання Покупцем умов пп. 4.1-4.3. Договору.

Пунктом 6.5. договору сторони визначили, що у випадку, якщо Покупець по яким-небудь причинам, окрім випадків дії непереборної сили, в односторонньому порядку відмовить ся від купівлі товару, або в односторонньому порядку розірве договір, або істотно порушить строки платежів, вказані в п.4.1.-.4.3. Договору, Продавець має право накласти на Покупця штраф у розмірі загальної суми, отриманої від Покупця згідно п.4.1-4.3 Договору і утримати цей штраф з отриманих авансових платежів у повному обсязі.

Істотним порушенням строків платежів буде вважатися несплата більш ніж на 15 календарних днів. (п.6.6. Договору).

Листом від 15.04.2010р. Відповідач повідомив Позивача, що він в односторонньому порядку розриває договір з утримання сум з Позивача відповідно до п.6.5 договору у розмірі 474632,46 грн. у якості штрафних санкцій.

Позивач, вважає, що таке розірвання в односторонньому порядку з боку Відповідача є порушенням правил статей 525, 651 ЦК України, таке порушення з огляду на його характер є істотним порушенням договору, внаслідок чого Позивач позбавився можливості отримати автомобілі, які були предметом такого договору. Крім того, Відповідач безпідставно утриманий сплачений Позивачем авансовий платіж в у сумі 474 632,46 грн. як штраф, чим спричинив Позивачу збитки на вказану суму. Такі збитки повинні бути відшкодовані Відповідачем в повному обсязі. Також, відповідно до ст.549, 203 та 215 ЦК України, пункт 6.5 статті 6 Договору купівлі-продажу не визначає штраф у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобовязання, а тому має бути визнаний судом недійсним.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і обєктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний звязок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, позивач порушив умови п.4.2. Договору, відповідно до якого останній зобовязувався здійснювати щомісячні платежі за затвердженим сторонами Договору графіком.

В матеріалах справи відсутні докази виконання Позивачем умов п.4.2. Договору, оскільки відсутні докази щомісячної оплати за затвердженим сторонами графіком по Договору.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

При цьому, згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов'язання в результаті односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; - зміна умов зобов'язання; - сплата неустойки; - відшкодування збитків і моральної шкоди.

За приписами статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному об'ємі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору та в інших випадках, встановлених законом або договором.

Листом від 15.04.2010р. Відповідач повідомив Позивача, що він в односторонньому порядку розриває договір з утриманням сум з Позивача відповідно до п.6.5 договору у розмірі 474632,46 грн. у якості штрафних санкцій.

В свою чергу, встановлено також порушення з боку Позивача виконання умов Договору купівлі-продажу.

Зважаючи на позицію сторін щодо необхідності розірвання договору купівлі-продажу, та приписи ч. 2 ст.651 ЦК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога Позивача про розірвання спірного договору є обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо визнання недійсним пункту 6.5. статті 6 Договору купівлі-продажу, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пленум Верховного суду України в. п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” розяснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон повязує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.20 ГК України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених субєктів захищаються шляхом застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ст..230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 6.5. договору передбачено, що у випадку, якщо Покупець по яким-небудь причинам, окрім випадків дії непереборної сили, в односторонньому порядку відмовить ся від купівлі товару, або в односторонньому порядку розірве договір, або істотно порушить строки платежів, вказані в п.4.1.-.4.3. Договору, Продавець має право накласти на Покупця штраф у розмірі загальної суми, отриманої від Покупця згідно п.4.1-4.3 Договору і утримати цей штраф з отриманих авансових платежів у повному обсязі.

Тобто Сторони визначили в договорі, що штрафними санкціями за порушення умов Договору є грошова сума, що сплачена Покупцем відповідно до умов Договору.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі , передбаченому в договору.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання , або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тобто, законодавець не обмежує субєкта господарювання обовязковістю визначення штрафних санкцій у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання, а пропонує варіанти встановлення розміру штрафних санкцій, серед яких є встановлення грошової суми штрафних санкцій.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що існування жодної з обставин, з якими законом повязується недійсність спірного пункту 6.5 Договору, позивач суду не довів, своєї позиції нормативно не обґрунтував.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога Позивача про визнання недійсним п. 6.5 спірного договору є не обґрунтованою, а отже правомірно відмовлено в її задоволенні.

Щодо стягнення збитків у розмірі 474632,46 грн., колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміють витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частин першої і другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Водночас, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязань.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В матеріалах справи відсутні докази виконання Позивачем умов п.4.2. Договору, оскільки відсутні докази щомісячної оплати за затвердженим сторонами графіком по Договору.

Як вже зазначалось, листом від 15.04.2010р. Відповідач повідомив Позивача, що він в односторонньому порядку розриває договір з утримання сум з Позивача відповідно до п.6.5 договору у розмірі 474632,46 грн. у якості штрафних санкцій.

Таким чином, вина щодо невиконання обовязків за Договором з боку Відповідача відсутня, стягнута сума штрафних санкцій утримана за порушення Договору не є збитками, а тому не підлягає поверненню.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належних доказів понесених Позивачем збитків у вигляді суми попередньої оплати у розмірі 474632,46грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога Позивача про відшкодування збитків у розмірі 474 632,46 грн. є не обґрунтованою, а отже правомірно відмовлено в її задоволенні.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати - це витрати, пов'язані з розглядом і вирішенням справ у судочинстві, що покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі, спонукання зацікавлених осіб до врегулювання спорів відповідно до закону без втручання суду.

Судові витрати поділяються на, зокрема, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позовні заяви оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. (ст. 45 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 р. у справі № 55/171 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» задоволено частково. Розірвано Договір купівлі-продажу №UA 12-2009-0116 від 22.10.2009р. В решті позовних вимог відмовлено.

Отже, позивачу задоволено лише вимоги немайнового характеру, проте, як з відповідача стягнуто на користь останнього витрати по сплаті державного мита в розмірі 4 916,33 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 157,33 грн.( як за вимоги майнового характеру).

Таким чином, судом першої інстанції було не вірно вирішено розподіл судових витрат, оскільки відмовивши позивачу в задоволенні майнових позовних вимог, суд першої інстанції поклав судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в повному обсязі на відповідача, а тому рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року по даній справі підлягає зміні в частині стягнення судових витрат.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 163,66грн. (в тому числі державне мито у розмірі 85 грн. грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 78,66грн. (236/3 =78,66 грн.)

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергетична група” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 року у справі №55/171 змінити.

Пункт 4 резолютивної частини рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 року у справі №55/171 викласти в наступній редакції:

“Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія Україна» (03134, м. Київ, кільцева дорога, 22, ЄДРПОУ 30107866, п/р 26008003051200 в ПАТ “ІНГ Банк Україна” м. Київ, МФО 300539) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» ( 03115, м. Київ, вул. Львівська, 18, корпус Б, ЄДРПОУ 30782182, р/р 26006015005001 в АТ “УКРІНБАНК” м. Київ, МФО 300142) витрати по сплаті державного мита в розмірі 85 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,66грн.”

В решті рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 року у справі №55/171 залишити без змін.

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Матеріали справи №55/171 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя

Судді