Рішення № 18192321, 05.09.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

05 вересня 2011 р. Справа 7/108/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", м.Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд",

м.Вінниця <адреса відповідача >

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ "Дюк-01".

про стягнення 43 002 035,97 грн. заборгованості за Кредитним договором №03/КВ-07 від 26.02.2007 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники

позивача: ОСОБА_4 - представник, довіреність № 501-10/10 від 27.12.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 04.12.2002 року.

відповідача: не з'явився.

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_1: не з'явився.

ОСОБА_2: не з'явився.

ОСОБА_3: не з'явився.

ТОВ "Дюк-01": ОСОБА_5 - представник, довіреність б/н від 01.09.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий Святошинським РУ ГУ МВС України у м. Києві 13.03.2011 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд" 43 002 035,97 грн. заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" по зобов'язаннях за кредитним договором № 33/КБ-07 від 26.02.2007 року.

Ухвалою від 22.06.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/108/2011/5003 та призначено до розгляду на 06.07.2011 року.

Одночасно до позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" додано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову згідно якої останній просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд".

Ухвалою суду 22.06.2011 року відхилено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд".

При порушенні провадження у даній справі судом з власної ініціативи було залучено до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

04.07.2011 року через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з несвоєчасним отриманням ухвали від 22.06.2011 року та неможливістю подання до суду необхідних документів витребуваних ухвалою.

06.07.2011 року в судовому засіданні представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог в якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 03/КВ-07 на відкриття кредитної лінії від 26.02.2007 року станом на 04.07.2011 року в сумі 43 535 953,59 грн..

Вказана заява прийнята судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Ухвалою від 06.07.2011 року розгляд справи відкладено до 20.07.2011 року.

Також 06.07.2011 року до участі в розгляді справи було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Дюк-01".

18.07.2011 року представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Дюк-01" через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з несвоєчасним отриманням ухвали суду та неможливістю підготовки до судового засідання.

20.07.2011 року до господарського суду Вінницької області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю бути присутнім в судовому засіданні 20.07.2011 року. Також останній в даному клопотанні просить продовжити термін розгляду справи на 15 днів.

Також 20.07.2011 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві зазначає, що кредитний договір № 03/КВ-07 на відкриття кредитної лінії (в іноземній валюті) від 26.02.2007 року є нікчемним та не створює юридичних наслідків оскільки у банку при видачі кредиту у валюті не було індивідуальної ліцензії. Також відповідач вказує на неправомірність нарахування пені та процентів за несвоєчасне погашення простроченого кредиту в зв'язку із суттєвим подорожчанням валюти кредиту - долара США. Крім того відповідач посилаючись на невідповідність розрахунку фактичним обставинам вказує на необхідність призначення у справі судової експертизи.

Ухвалою суду від 20.07.2011 року в зв'язку з неявкою представника відповідача, подане ним клопотання та представників третіх осіб та враховуючи неподання сторонами витребуваних документів розгляд справи відкладено до 05.09.2011 року.

05.09.2011 року відповідач та треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3) в судове засідання не з'явилися, документів витребуваних судом не надали, причин неявки та неподання документів не повідомили, при тому, що про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином - ухвалою від 20.07.2011 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресами вказаними в позовній заяві.

Згідно довідки з ЄДР № 822975 станом на 19.07.2011 року місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд" значиться вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, яка є ідентичною тій по якій було направлено ухвалу від 20.07.2011 року.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 20.07.2011 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача та третіх осіб належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Суд констатує, що відповідачем та третіми особами не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач та треті особи своїми правами на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористалися, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача та третіх осіб або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зауважує на тому, що відповідач та треті особи є проінформованими про наявність в провадженні суду справи № 7/108/2011/5003, що вбачається із повідомлень про вручення поштових відправлень та поданих останніми клопотань (а.с.86, т.1, а.с.112, т.2).

02.09.2011 року представником відповідача подано до суду клопотання про об'єднання справ № 7/108/2011/5003 за позовом ТОВ "Український промисловий банк" до ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ "Дюк-01" із справою № 16/88/2011/5003 за позовом ТОВ "Український промисловий банк" до ТОВ "Дюк-01" за участю третьої особи ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" в зв'язку з тим, що вони є однорідними, та у яких беруть участь одні і ті ж самі сторони.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представником третьої особи ТОВ "Дюк-1" подано ряд клопотань, а саме:

- клопотання про об'єднання справ № 7/108/2011/5003 за позовом ТОВ "Український промисловий банк" до ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ "Дюк-01" із справою № 16/88/2011/5003 за позовом ТОВ "Український промисловий банк" до ТОВ "Дюк-01" за участю третьої особи ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" в зв'язку з тим, що вони є однорідними, та у яких беруть участь одні і ті ж самі сторони.

- клопотання про витребування від ТОВ "Укрпромбанк", ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" та у приватного нотаріуса ОСОБА_6, АДРЕСА_1, договору про внесення змін до кредитного договору від 18.11.2008 року, оскільки зміст вказаного договору суттєво впливає на визначення розміру заборгованості за кредитом, процентами та пені за несвоєчасне погашення процентів та кредиту;

- клопотання про витребування від ТОВ "Укрпромбанк" та ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" документів, а саме протоколи зборів учасників, довіреності тощо, що підтверджують повноваження генерального директора ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" на підписання договору № ОЗ/КВ-07 на відкриття невідновлюваної кредитної лінії (в іноземній валюті) в сумі 3,8 млн. доларів США (із змінами, внесеними 14.06.2007 року, 13.07.2007 року, 20.12.2007 року, 27.03.2008 року, 31.03.2008 року, 30.05.2008 року, 31.07.2008 року та 18.11.2008 року, 19.11.2008 року, 14.10.2009 року) та призначення у справі судово-економічної експертизи.

Представник позивача в усних поясненнях заперечує проти задоволення клопотань відповідача та ТОВ "Дюк-01" посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Розглянувши клопотання відповідача та ТОВ "Дюк-01" про об'єднання справ № 7/108/2011/5003 та № 16/88/2011/5003 суд відхиляє останні виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.58 ГПК України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

В п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" наголошено, що передбачене частиною другою статті 58 ГПК об'єднання кількох однорідних справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу ставиться законом у залежність від того, чи здійснюється розгляд відповідних справ одним і тим же суддею господарського суду. Таке об'єднання відбувається на загальних підставах.

Як вбачається із клопотання № 74 від 02.09.2011 року заявники просять об'єднати в одне провадження справи, які перебувають в провадженні різних суддів господарського суду Вінницької області та є різними за складом сторін (відповідачі є різними), що виключає можливість задоволення вказаних клопотань.

Також суд зазначає, що в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вказано, що відповідно до частини другої статті 58 ГПК суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Однорідними позовні вимоги вважаються за одночасної наявності таких умов:

- вони передбачають один і той самий спосіб захисту прав чи охоронюваних законом інтересів (наприклад, відновлення становища, яке існувало до порушення);

- ці вимоги виникли з одних і тих самих або з аналогічних підстав; підставами слід вважати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Суд звертає увагу на те, що підставою позовних вимог у справі № 7/108/2011/5003 є факт невиконання взятих відповідачем зобов'язань по кредитному договору, а предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за цим договором, в той час як підставою позову у справі № 16/88/2011/5003 є наявність договору іпотеки між банком та ТОВ "Дюк-01", який укладено в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором із ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд", а предметом позовних вимог являється звернення стягнення на предмет іпотеки.

Розглянувши клопотання третьої особи, суд дійшов наступного висновку щодо кожного із них.

Так, клопотання ТОВ "Дюк-01" про витребування на підставі ст.38 ГПК України від позивача, відповідача та приватного нотаріуса ОСОБА_6 договору про внесення змін до кредитного договору від 18.11.2008 року відхиляється судом виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Всупереч наведеній вище процесуальній нормі ТОВ "Дюк-01" у своєму клопотанні взагалі не обґрунтував неможливість надати доказ, який він витребовує самостійно та не навів обставини, які перешкоджають його наданню.

Окрім того суд зазначає, що виходячи із письмового пояснення наданого представником Банку 05.09.2011 року договору про внесення змін до кредитного договору від 18.11.2008 року немає, а посилання на нього в іпотечному договорі укладеному між Банком та ТОВ "Дюк-01" пояснюється механічною помилкою, яка не впливає на розмір зобов'язань за кредитним договором.

Розглянувши клопотання ТОВ "Дюк-01" про витребування на підставі ст.38 ГПК України доказів (протоколи зборів учасників, довіреності), що підтверджують повноваження генерального директора ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" на підписання кредитного договору та додатків до нього суд відхиляє його з аналогічних мотивів вказаних вище (відсутність обґрунтування неможливості самостійно подати докази та відсутність посилання на обставини, що перешкоджають їх наданню).

Окрім того, суд зазначає, що в своєму клопотанні ТОВ "Дюк-01" вказує на перевищення повноважень директором відповідача які були надані йому статутом при підписанні кредитного договору та додаткових змін до нього.

З огляду на вказане посилання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ч.1 ст.241). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч.2 ст. 241).

В абз.2 п.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.2999 року наголошено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В п. 9.2 цього ж Роз'яснення зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Слід зазначити, що згідно з ч.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку - це директор), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, представництво директора виникає на підставі закону, а тому є предметом правового регулювання ст.241 ЦК України.

Дослідження матеріалів справи привело суд до висновку про те, що кредитний договір після його підписання було схвалено зі сторони ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" шляхом прийняття його до виконання виходячи із отримання кредитних коштів та проведення за ним сплати процентів протягом тривалого часу.

Клопотання ТОВ "Дюк-01" про призначення судово-економічної експертизи також відхиляється судом виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту клопотання необхідність призначення судово-економічної експертизи обґрунтовується заявником тим, що на його думку позивачем невірно визначено розмір заборгованості за кредитом, процентами та пені за несвоєчасне погашення кредиту. За твердженням заявника помилки в розрахунках спричинені перевищенням повноважень генерального директора ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд".

Разом з тим, суд зазначає, що підставою для призначення судової експертизи є необхідність роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. При цьому, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду.

Суд зазначає, що докази подані сторонами є достатніми для перевірки правильності та обґрунтованості наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача, а посилання ТОВ "Дюк-01" про перевищення повноважень директора відповідача при підписанні кредитних договорів, на думку суду, не є достатньою підставою для призначення у справі судової експертизи, оскільки оцінка вказаного факту надана судом раніше і не потребує спеціальних знань в контексті перевірки обґрунтованості та правильності заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості.

Слід зазначити , що заявляючи про невірний розрахунок суми заборгованості ТОВ "Дюк-01" не надало в спростування наданого позивачем власного контррозрахунку з підтверджуючими доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та ТОВ "Дюк-01", з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

26.02.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 03/КВ-07, згідно п. 1.1 якого Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає на наступних умовах: ліміт кредитування 3 000 000,00 (три мільйони) доларів США, що зменшується відповідно до Графіку зменшення ліміту кредитування, наведеного у Додатку № 1 до Договору; строк кредитної лінії становить з 26.02.2007 року по 25.02.2011 року включно; метою використання коштів є придбання нерухомого майна; процентна ставка складає 14,0 % річних; комісія на підготовку та оформлення договору - 150 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п.2.1 Договору видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами (Транш):

- транш у сумі 2 000 000,00 (два мільйони) доларів США 00 центів надаються Позичальнику траншами після виконання умов передбачених п. 3.1 Договору;

- транш у сумі 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США 00 центів надається Позичальнику після передачі в забезпечення кредитних зобов'язань 6/25 частин адміністративно-виробничих будівель, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул.І.Богуна, буд.27а.

Підставою для видачі кожного окремого Траншу є заява Позичальника. Строк розгляду Банком заяви не може перевищувати 2-х робочих днів.

Згідно п.2.6 Договору кредит надається на підставі поданої Позичальником письмової заяви, підписаної уповноваженою (-ними) особами Позичальника та завіреної печаткою Позичальника тільки після виконання вимог п.2.5 щодо сплати комісії та п.п.3.1, 3.2 Договору щодо умов забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Договором.

Відповідно п.3.1 Договору виконання Позичальником зобов'язань за Договором (повернення кредиту, сплата процентів за його користування, штрафних санкцій та інших платежів передбачених Договором) забезпечується:

- іпотекою адміністративно-виробничих будівель, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул.І.Богуна, буд.27а загальною площею 4 841,80 кв.м., що складається з: літ. "З"- виробничо-побутовий корпус, загальною площею, 4 166,7 кв.м.; частини площадки для стоянки автомобілів, літ."І" та площадки асфальтної літ. "ІІ", площею 5 580 кв.м.; залізобетонний паркан № 1, залізні ворота № 5, приміщення літ. "Б"на 1-му поверсі 1-1 по 1-5 на 2-му поверсі з 3-1 по 3-20, загальною площею 675,1 кв.м., очисні споруди № 7, мийка № 18, залізобетонний паркан № 6, частини площадки для стоянки автомобілів літ. "І" та площадки асфальтної літ. "ІІ", площею 7 401 кв.м.;

- порукою ОСОБА_1.

Заборгованість за Кредитом повертається Позичальником у відповідності до Графіка зменшення кредитування, а у випадку, якщо такий не був укладений - не пізніше останнього дня кредитної лінії, передбаченого п.1.1 цього Договору (п.4.1 Договору).

Проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня надання кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування та сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті кредиту (п.4.2 Договору).

Нарахування процентів Банком здійснюється щомісячно за період з 28 числа минулого місяця по 27 число поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту (п. 4.3 Договору).

Сплата Позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця (п.4.4 Договору).

Відповідно до п. 4.6 Договору у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту, Позичальник сплачує у строки передбачені п.4.4 Договору проценти з розрахунку 24 % річних, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повного погашення.

Згідно п.5.2.6 Договору Банк має право при настанні випадків передбачених п.9.2 цього Договору, призупинити подальше кредитування Позичальника та/або достроково стягнути всю заборгованість за даним Договором (Кредит, проценти, штрафні санкції та інші платежі).

В свою чергу Позичальник зобов'язувався використати кредит за його цільовим призначенням і своєчасно повернути його відповідно до умов даного договору, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом в порядку передбаченому даним Договором, достроково повернути всю заборгованість за цим Договором, а саме повернути всю суму Кредиту, сплатити усі нараховані проценти, комісії, штрафні санкції, а також всі інші платежі, передбачені п. 9.2. Кредитного договору. Невиконання Позичальником зобов'язань, передбачених цим пунктом є підставою для примусового стягнення (в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно) заборгованості за цим Договором.

Згідно з п.9.2. Кредитного договору Банк має право зупинити подальше кредитування Позичальника та/або вимагати дострокового повернення Кредиту, сплати процентів, комісій та штрафних санкцій, що передбачені цим Договором, а Позичальник зобов'язаний в 10-ти денний термін з моменту надіслання Банком відповідної вимоги, повернути суму заборгованості по Кредиту, сплатити проценти, комісії, інші платежі та штрафні санкції, у разі настання певних випадків, в тому рахунку порушення Позичальником строків (термінів) платежів, що встановлені даним Договором.

Також між ТОВ "Укрпромбанк" та ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" укладено договори № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 про внесення змін до кредитного договору № 03/КВ-07 на відкриття невідновлюваної кредитної лінії (в іноземній валюті) від 26.02.2007 року, в яких сторони погоджували розширення переліку майна, яке передано в іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, збільшення кількості осіб, які виступають поручителями за належне виконання зобов'язань по кредитному договору, зміну строку кредитної лінії, зміну розміру процентної ставки тощо.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору Банк надав Позичальнику кредитні кошти в сумі 3800000,00 доларів США, що підтверджується випискою з особового рахунку (з 26.02.2007 року по 31.05.2011 року) Позичальника та меморіальними ордерами № 9 від 14.06.2007 року, № 13 від 13.07.2007 року, № 1 від 25.07.2007, № 1 від 26.02.2007 року, № 19 від 17.07.2007 року тощо.

За твердженням позивача станом на 04.07.2011 року заборгованість ТОВ "Промислова група "Вінниця-Буд" перед ТОВ "Укрпромбанк" становить в гривневому еквіваленті 43 535 953 грн. 59 коп., а саме:

- заборгованість за кредитом - 3 800 000,00 дол. США (гривневий еквівалент становить 30 295 500,00 грн.);

- заборгованість за процентами - 1 517 392,08 дол. США (гривневий еквівалент становить 12 097 408,36 грн.);

- пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 127 256,70 дол. США (гривневий еквівалент становить 1 014 554,04 грн.);

- пеня за несвоєчасне погашення процентів - 16 116,80 дол. США (гривневий еквівалент становить 128 491,19 грн.).

В підтвердження існування вказаного розміру заборгованості позивачем надано суду розрахунки суми заборгованості за підписом ліквідатора Банку, виписки по особовому рахунку Позичальника, меморіальні ордери, платіжні доручення тощо (а.с.25-28, 34-52, 97-100, т.1, а.с.51-102, т.2).

В зв'язку з порушенням взятих на себе зобов'язань Банком на адресу Позичальника було направлено листи № 19039 від 23.12.2010 року, № 4326 від 11.04.2011 року з вимогою достроково повернути кредитні кошти та сплатити відсотки, штрафні санкції (а.с.29-33, т.1).

Непроведення відповідачем розрахунків згідно умов кредитного договору в добровільному порядку спонукало Банк звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 3800000,00 доларів США (еквівалент 30295500,00 грн.) основного боргу, 1517392,08 доларів США (еквівалент 12097408,36 грн.) заборгованості з нарахованих відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 127256,70 доларів США (еквівалент 1014554,04 грн.) пені за несвоєчасне погашення кредиту та 16116,80 доларів США (еквівалент 128491,19 грн.) за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.8.1 Договору у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування кредитом Позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку боргу судом не виявлено помилок з врахуванням чого заявлений позов підлягає задоволенню в розмірах заявлених в позовній заяві з врахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідач на підтвердження розрахунків з позивачем надав довідку № 66 від 19.07.2011 року за підписом генерального директора та головного бухгалтера в якій вказав, що ним було перераховано грошові кошти в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 03/Кв-07 від 26.02.2007 року на загальну суму 1033519,59 доларів США, що є повністю тотожним даним, які надав позивач в своїх розрахунках (а.с.37, т.2).

При прийнятті рішення відносно вимог про стягнення пені судом було враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 року у справі № 3/063-09 стосовно застосування ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача викладені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки не спростовують правомірності та обгрунтованості заявлених позовних вимог.

При цьому суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на те, що кредитний договір від 26.02.2007 року № 03/КВ-07 є нікчемним є безпідставним та необґрунтованим виходячи з такого.

Вказуючи на те, що оспорюваний договір є нікчемним відповідач посилається на відсутність у банку при видачі кредиту у валюті індивідуальної ліцензії та приписи ст.228 ЦК України.

В п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказується, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В п.18 Постанови зазначається, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи наведене вище посилання відповідача на нікчемність кредитного договору з огляду на приписи ст.228 ЦК України з мотивів відсутності у банку індивідуальної валютної ліцензії є безпідставним та необґрунтованим.

Також суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Однак, ч.2 вказаної норми визначає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також, в силу ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим, згідно ч.3 вказаної норми, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (нормами якого визначаються, зокрема, правові засади діяльності банків) передбачено, що банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати таку банківську операцію як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, яка є кредитною операцією в силу ч.1 ст.49 Закону.

При цьому, за змістом ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність", термін "кошти" вжитий у значенні гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Водночас, у відповідності з ч.4 вказаної норми, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Вказаною нормою також визначено, що режиму індивідуального ліцензування потребує, зокрема, така операція як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, однак, лише, у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Між тим, відповідні межі чинним законодавством для кредитних операцій в іноземній валюті не визначені.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями);

Отже, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Як вказувалось вище, відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що укладення відповідачем спірного кредитного договору з позивачем в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства; сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема, щодо валюти кредиту, а, отже, наведені відповідачем обставини, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідність чинному законодавству кредитних договорів, в яких використовувалась іноземна валюта в якості валюти кредиту вбачається із аналізу постанов Вищого господарського суду України від 31.08.2011 року у справі № 10/5009/890/11, від 25.08.2011 року у справі № 17/93, від 23.08.2011 року у справі № 48/61 тощо.

Слід зазначити, що з огляду на приписи ст.204 ЦК України "Презумпція правомірності правочину" заперечення відповідача стосовно невідповідності кредитного договору діючому законодавству в зв'язку з відсутністю індивідуальної ліцензії у Банку мали бути оформлені у вигляді позовної заяви, оскільки оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Посилання відповідача на неправомірність нарахування пені та процентів за несвоєчасне погашення кредиту з підстав зростання курсу долара США до гривні в зв'язку з приписами ст.7.1 Договору є надуманим, оскільки не обґрунтовується жодною нормою чинного законодавства, а тому не приймається судом до уваги.

При цьому суд зазначає, що згідно ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні приписи містяться в ст.617 ЦК України в якій вказано, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Окрім того суд звертає увагу на те, що п.7.1 Договору, на який посилається відповідач як на підставу звільнення від виконання зобов'язання по сплаті пені та процентів містить перелік обставин з якими пов'язується таке звільнення, в тому рахунку стихійне лихо, екстремальні погодні умови, пожежі, повені, бурі, землетруси тощо (форс-мажорні обставини). Разом з тим зміна курсу валют не вказана у цьому пункті Договору як форс-мажорна обставина, а тому не може бути розцінена як підстава для звільнення від відповідальності по виконанню зобов'язань за кредитним договором.

За таких обставин позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Приймаючи рішення про задоволення позову судом також враховано абз.3 пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", в якому роз'яснено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Також суд приймає до уваги п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 року № 01-08/369 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При цьому судом взято до уваги вказівку, яка міститься в п.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 17.02.1994 року № 02-5/114 "Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита" в якому зазначено, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення іноземної валюти та відшкодування судових витрат в іноземній валюті видається єдиний наказ. Накази про стягнення сум в іноземній валюті і у гривнях видаються окремо.

05.09.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд", вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34625872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", бул. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133 - (код ЄДРПОУ - 19357325) - 3 800 000,00 доларів США (еквівалент 30295500,00 грн.) основного боргу, 1 517 392,08 доларів США (еквівалент 12097408,36 грн.) заборгованості з нарахованих відсотків за користування кредитом, 127 256,70 доларів США (еквівалент 1014554,04 грн.) пені за несвоєчасне погашення кредиту, 16 116,80 доларів США (еквівалент 128491,19 грн.) за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд", вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34625872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", бул.Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133 - (код ЄДРПОУ - 19357325) - 25 500 грн. 50 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу та третім особам (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3) рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 15 вересня 2011 р.

віддрук. 6 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - вул. Хмельницьке шосе, 23, м.Вінниця, 21036.

3 - відповідачу - вул.І.Богуна, 27А, м.Вінниця, 21036.

4 - ОСОБА_1 - АДРЕСА_2, 21100.

5 - ОСОБА_2 - АДРЕСА_3.

6 - ОСОБА_3 - АДРЕСА_3.