Ухвала суду № 18168775, 09.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2011 року м. КиївК-2234/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 15 вересня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року

у справі № 3/145-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКРО-ДНІПРО»

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 15 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКРО-ДНІПРО» (далі позивач) до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0001822301/0/1793 від 17 червня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Господарського суду Полтавської області від 15 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 971/23-210/30405665 від 03 червня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001822301/0/1793 від 17 червня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 28414,50 грн. (18943,00 основний платіж, 9471,50 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку з неправомірним включенням до складу валових витрат вартості отриманих транспортних послуг від Приватного підприємця ОСОБА_5 згідно договору № 2/1 від 12 січня 2006 року щодо перевезення вапнякового та рибного борошна, преміксів, білково-вітамінних добавок, оскільки, фактичне виконання цих послуг не підтверджено документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, господарські зобовязання між позивачем та ПП ОСОБА_5, крім договору № 2/1 від 12 січня 2006 року та додаткової угоди до нього, підтверджуються податковими накладними, рахунками, актами приймання-передачі виконаних робіт та банківськими виписками, а про фактичне надання транспортних послуг свідчать листи покупців продукції у позивача.

В свою чергу, відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Отже, визнання недійсним договору №2/1 від 12 січня 2006 року повинно відбуватися в судовому порядку.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, судове рішення про визнання недійсним договору №2/1 від 12 січня 2006 року відсутнє.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Полтавської області від 15 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Господарського суду Полтавської області від 15 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Острович С.Е.

Суддя А.О. Рибченко