Ухвала суду № 18168250, 04.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" серпня 2011 р. м. КиївК-18212/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Харцизьку Донецької області (далі ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.09.2008

у справі № 2-а-11036/08 (22-а-9890/08)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Армлит-Донбасс»(далі Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.09.2008, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 25.04.2008 №0000052340/0. У прийнятті зазначених судових актів попередні інстанції виходили з того, що за умови фактичного виконання господарської операцій з поставки товару (дошки) позивачеві та відсутності доказів недобросовісності Товариства як платника податків недотримання його постачальниками по ланцюгу податкової дисципліни не може бути підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в даному разі відсутня така обовязкова умова для відшкодування позивачеві ПДВ з бюджету, як факт надмірного надходження сум цього податку до бюджету.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на незявлення у судове засідання представників сторін, яких було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання, справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що фактичною підставою для зменшення позивачеві сум бюджетного відшкодування із ПДВ, задекларованих у податкових деклараціях із ПДВ за червень 2007 року, листопад-грудень 2007, на загальну суму 68110 грн. згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 18.04.2008 №748/23-4/31649644, про безпідставне включення позивачем до суми податкового кредиту податку на додану вартість за наслідками здійснення операцій з придбання товарів (дошки та матеріалів) у приватного підприємства «Агропромбудкомплекс»та приватного підприємства «Інтернешнл Трейд ІН», які були посередниками у ланцюгу поставок. За посиланням відповідача, відсутність за місцезнаходженням окремих контрагентів-учасників ланцюгу, через який відбувався рух товару до позивача, анулювання їх реєстрації як платників ПДВ, а також банкрутство деяких з цих посередників виключає можливість встановлення факту надмірного надходження ПДВ до бюджету як необхідної передумови для виникнення у позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів відємна різниця між податковими зобовязаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи ДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, обізнаність позивача про протиправний характер діяльності його контрагентів, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо.

Власне реальність виконання операцій з поставки товарів позивачеві (за результатами виконання яких ДПІ визнала необґрунтованим формування податкового кредиту Товариства) податковим органом не оспорюється. Факт перевезення придбаних товарів, їх отримання та оплата позивачем зафіксовано в названому акті перевірки.

Доводи ДПІ про обовязковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування повязане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобовязана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у звязку з невиконанням іншими платниками податку постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обовязку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Наведена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, слід зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланок постачань товару не мають безпосереднього впливу на господарські операції, вчинені між останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми контрагентами (в даному разі - приватним підприємством «Агропромбудкомплекс»та приватним підприємством «Інтернешнл Трейд ІН»).

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано визнали незаконним зменшення позивачеві задекларованої ним суми бюджетного відшкодування згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та правомірно задовольнили позов.

За таких обставин передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Харцизьку Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.09.2008 у справі № 2-а-11036/08 (22-а-9890/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді: Н.Є. Маринчак С.Е. Острович О.І. Степашко Є.А. Усенко