Постанова № 18167850, 14.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"14" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-6584/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Островича С.Е., Усенко Є.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Господарського суду Луганської області від 08 листопада 2007 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2008 року

у справі  №15-236н-ад(22-а-813/08)

за позовом Корпорації «Гранд»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (надалі –Ленінська МДПІ у м. Луганську)  

про визнання недійсними акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, -         

встановив:

У квітні 2007 року позивач звернувся до господарського суду з позовом                   до Ленінської МДПІ у м. Луганську, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача по складанню акта перевірки №481/23-6/30516291 від 17.04.2007 року «Про результати невиїзної документальної перевірки Корпорації «Гранд»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2006 року; визнати неправомірними дії відповідача по винесенню податкового повідомлення-рішення від 17.04.2007 року №0000122360/0; визнати недійсним зазначене податкове повідомлення-рішення про застосування до позивача податкового зобов'язання у розмірі 285491,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14275,00грн. При цьому вказавши, що дії відповідача щодо винесення податкового повідомлення –рішення є незаконними, оскільки за чинних обставин у відповідача відсутні підстави по встановленню позивачу податкового зобов’язання, тому як судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено законність заявленого позивачем бюджетного відшкодування за спірними період.

Заявою від 22.06.2007 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним акт перевірки Ленінської МДПІ №481/23-6/30516291 від 17.04.2007 року «Про результати невиїзної документальної перевірки Корпорації «Гранд»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2006 року; визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ від 17.04.2007 року №0000122360/0 про встановлення Корпорації «Гранд»податкового зобов’язання у розмірі 285491,00грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14275,00грн.

Постановою Господарського суду Луганської області від 08 листопада 2007 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від                  15 лютого 2008 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську від 17.04.2007 року №0000122360/0 та скасовано його. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з державного бюджету на користь Корпорації «Гранд»судові витрати зі сплаченого судового збору у сумі 03,40грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що податковим органом в супереч ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Крім того суди зсилались на постанову Господарського суду Луганської області від 12.09.2006 року у справі №9/471ад, яка залишена без змін Ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суди зазначили, що акт перевірки Ленінської МДПІ №481/23-6/30516291 від 17.04.2007 року не підпадає під ознаки п.1 ч.1 ст.17 КАС України, оскільки у підприємства на підставі такого акту перевірки не виникає податкове зобов’язання.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями Ленінська МДПІ у м.Луганську звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Сторони в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, працівником Ленінської МДПІ здійсненна невиїзна документальна перевірка Корпорації «Гранд»з          питань достовірності нарахування          суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2006 року, за результатами якої складено акт №481/23-6/30516291 від 17.04.2007 року.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимог:

- п.1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень 2006 року на суму 285491,00грн.;

- п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, не підтведженно факт надання покупцю податкової накладної від 21.03.06 року №21/3-2 на суму 1427456,00грн., крім того ПДВ 285,491,20грн. в момент виникнення податкових зобов’язань постачальника;

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, до податкового кредиту у березні 2006 року включені витрати по сплаті податку, що непідтверджені податковими накладними на суму 285491,00грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем 17.04.2007 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000122360/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість та зобов’язано сплатити у розмірі 285491,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 14275,00грн.

Перевіркою встановлено, що одним з основних постачальників у березні 2006 року було ВАТ ТД «Олімп»(м.Луганськ, вул. Сосюри, 137), питома вага якого у загальному податковому кредиті березня складає 20,9% (з і урахуванням коригування), або 19,3% (без урахування коригування).

На виконання умов договору від 01.03.2006 року №ТД –1/3-2, яким передбачено, що ВАТ ТД «Олімп»продає Корпорації «Гранд»армоізол в асортименті згідно специфікації №1 на березень.

Згідно п.2 вищенаведеного Договору передача товару здійснюється зі складу, який розташований за адресою: м.Ірмень, вул. Дзержинського,1.

Позивачем до матеріалів справи надано платіжні доручення №127 від 01.03.2006 року та №126 від 31.03.2006 року; видаткову накладну №ТД-21/3-2 від 21.03.2006 року на загальну суму 1712947,20 грн., в тому числі ПДВ 285491,20грн.; податкову накладну №ТД-21/3-2 від 21.03.2006 року.

Разом з тим, податковим органом встановлено, що у ВАТ ТД «Олімп»з юридичної адреси викрадені документи бухгалтерського та податкового обліку в період, який перевірявся. З метою отримання пояснень по викладених фактах від посадових осіб ВАТ ТД «Олімп» були проведені відповідні заходи по їх розшуку. Факт викрадення підтверджується листом відділа податкової міліції Ленінської МДПІ у м.Луганську від 10.04.2007 року №324/7/26-34 та додатками до нього (Додаток №1).  

В результаті обстеження фактичного місцезнаходження ВАТ ТД «Олімп»по вказаному в установчих документах адресу: м.Луганськ, вул. Сосюри, 137 встановлено,  що директора ВАТ ТД «Олімп»ОСОБА_1 знайти не вдалося. Згідно даних Луганського ОАБ така людина (гр. ОСОБА_1) прописаною (зареєстрованою) не значиться (довідка обласного адресного бюро УМВС України в Луганській області Додаток №2). Таким чином, отримати будь-які документи, що свідчили б про діяльність підприємства не вдалося.

Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розуміти - суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, приймаючи оскаржувані рішення, суди дійшли висновку про те, що для правомірного віднесення позивачем до податкового кредиту відповідного періоду, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість достатньо таких підстав, як наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість.  

Разом з тим п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»передбачає, що крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.

Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, здійснення робіт (послуг) є необхідною передумовою правомірності отримання відшкодування податку на додану вартість.

У періоді, в якому проведено перевірку контролюючим органом встановлено, що підприємство здійснювало діяльність, пов’язану з купівлею-продажем армоізола в асортименті, при цьому учасниками процесу не надано жодних інших первинних бухгалтерських документі щодо поставки товару, а саме, угоди оренди чи відповідального зберігання товару, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні тощо, які б підтверджували реалізацію та зберігання товару за період проведення зазначеної господарської операції.

Зі змісту ч.1 ст.11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.  

Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, прийняте відповідачем 17.04.2007 року податкове повідомлення-рішення №0000122360/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість та зобов’язано сплатити у розмірі 285491,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 14275,00грн. є цілком обґрунтованим та законним.

Стосовно заявлених вимог позивача про визнання недійсним акту перевірки Ленінської МДПІ №481/23-6/30516291 від 17.04.2007 року, то слід зазначити, що зазначений акт перевірки Ленінської МДПІ не підпадає під ознаки п.1 ч.1 ст.17 КАС України, оскільки відповідно до частини 2 пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, тобто згаданий акт не породжує для позивача будь-яких наслідків.

Отже, повно і правильно встановивши обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, однак, дали їм невірну юридичну оцінку, що відповідно до ст.229 КАС України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську –задовольнити.

Постанову Господарського суду Луганської області від 08 листопада 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2008 року –скасувати.

В задоволені позовних вимог Корпорації «Гранд»до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання недійсними акту перевірки та податкового повідомлення-рішення –відмовити.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі  Верховним Судом України може бути подана з підстав,  в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.