Ухвала суду № 18167814, 07.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"07" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-3072/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Док-Трина»

на постанову господарського суду Полтавської області від 02 квітня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року

у справі  №9/30(22-а-5178/2008)

за позовом Приватного підприємства «Док-Трина»(надалі –ПП «Док-Трина»)

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі - Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -         

встановив:

У лютому 2007 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень №0001292301/0/1640 від 16.06.2006 року, №0001292301/1/2120 від 31.08.2006 року, №0001292301/2/2630 від 15.11.2006 року, №0001292301/3/167 від 29.01.2007 року, №0001302301/0/1641 від 16.06.2006 року, №0001302301/1/2121 від 31.08.2006 року, №0001302301/2/2631 від 15.11.2006 року, №0001302301/3/166 від 29.01.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті на його підставі, підлягаю скасуванню.

Постановою господарського суду Полтавської області від 02 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено частково. Відмовлено в задоволенні позову в частині вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень №0001302301/0/1641 від 16.06.2006р., №0001302301/1/2121 від 31.08.2006р., №0001302301/2/2631 від 15.11.2006р., №0001302301/3/166 від 29.01.2007р. та про скасування податкових повідомлень-рішень №0001292301/0/1640 від 16.06.2006р. в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 224972,00грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 78442,00грн., №0001292301/1/2120 від 31.08.2006р. в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 224972,00грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 78442,00грн., №0001292301/2/2630 від 15.11.2006р. в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 224972,00грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 78442,00грн., №0001292301/3/167 від 29.01.2007р. в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 224972,00грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 78442,00грн.; закрито провадження у справі в частині решти позову, а саме щодо позовної вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень №0001292301/0/1640 від 16.06.2005р., №0001292301/1/2120 від 31.08.2006р., №0001292301/2/2630 від 15.11.2006р., №0001292301/3/167 від 29.01.2007р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1651,00грн.

Частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що висновки податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток в сумі 224972,00грн., донарахування позивачу податку на додану вартість (надалі –ПДВ) в сумі 180368,00грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 90184,00грн. є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання про скасування оскаржуваних рішень та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивача, відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена виїзна планова перевірка ПП «Док-Трина»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.10.204 року по 31.12.2005 року, про що складено акт №316/23-120/33180802 від 05.06.2006 року.

Під час проведенні перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем, зокрема: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 224972,00грн.; п.п.4.1.6, п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до несвоєчасної сплати до бюджету податку на прибуток в сумі 20840,00грн.; - п.п.7.4.1, п.7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до  заниження ПДВ на суму 180368,00грн.  

За наслідками проведеної перевірки та апеляційного узгодження Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0001292301/0/1640 від 16.06.2006 року, №0001292301/1/2120 від 31.08.2006 року, №0001292301/2/2630 від 15.11.2006 року, №0001292301/3/167 від 29.01.2007 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 305065,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –80093грн.; №0001302301/0/1641 від 16.06.2006 року, №0001302301/1/2121 від 31.08.2006 року, №0001302301/2/2631 від 15.11.2006 року, №0001302301/3/166 від 29.01.2007 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 270552,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –90184,00грн.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ПП «АМІ К-Трейд»були укладені договори доручення, предметом яких є виконання за дорученням довірителя посередницький послуг, а саме вчинення за винагороду дій щодо участі в прийманні за кількістю та якістю нафтопродуктів, що поставляються довірителем на склади та бази військових частин за договорами поставі для  державних потреб паливно–мастильних матеріалів.

Акти приймання-передачі виконаних робіт свідчать, що повірений виконав роботу, а довіритель прийняв відповідний письмовий звіт про виконані роботи.

Разом з тим, до матеріалів справи долучені копії листів контрагентів позивача, які отримували паливно-мастильні матеріали, з яких вбачається, що представники  ПП «АМІ К-Трейд»під час прийому паливно-мастильних матеріалів присутні не були. Крім того, судом першої інстанції були досліджені акти приймання, копії яких долучені до матеріалів справи, та було встановлено, що вони підписані лише отримувачами продукції та директором ПП «Док-Трина».

Отже, виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач не отримував від ПП «АМІ К-Трейд»послуг по прийманню поставлених позивачем паливно-мастильних матеріалів.

Також, між позивачем та ПП «АМІ К-Трейд»був укладений договір транспортної експедиції №02/11-01 від 02.11.205 року, відповідно до якого, ПП «АМІ К-Трейд»зобов’язується за винагороду виконати або організувати виконання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Згідно п.1.3 договору вартість послуг складає 8% від вартості перевезених нафтопродуктів.

На виконання умов наведеного договору сторонами підписано акт наданих експедиційних послуг від 30.11.2005 року на суму 23952,00грн., в т.ч. ПДВ в сумі 3992,00грн.

Разом з тим, під час проведення перевірки, податковим органом було встановлено, що розрахунки за отримані послуги між підприємствами не проведені. Станом на 01.01.2006 року обліковується кредиторська заборгованість позивача перед ПП «АМІ К-Трейд»в сумі 112915,46грн.

Слід зазначити, що відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Разом з тим, при дослідженні судом першої інстанції товарно-транспортних накладних, зазначені відомості були дописані. Слід також звернути увагу, що у копії товарно-транспортної накладної №4741 від 09.11.2005 року, наданої ЗАТ «ТД Укртатнафта»(а.с.114 т.2) відсутні відомості, що містять у копії товарно-транспортної накладної №4741 від 09.11.2005 року (а.с.72 т.1).

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що витрати позивача щодо придбання послуг транспортної експедиції в сумі 19960,00грн. не сприяли отриманню доходу.

Отже, суди дійшли вірного висновку, що зазначена сума була безпідставно віднесена позивачем до складу валових витрат.

Щодо висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», слід зазначити наступне.

Як вбачається з п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, суми ПДВ з вартості посередницьких послуг по прийманню за кількістю та якості нафтопродуктів в розмірі 175986,00грн. та послуг транспортної експедиції в розмірі 3992,00грн. віднесені позивачем до складу податкового кредиту неправомірно.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 562,00грн., згідно податкової накладної №000460 від 30.12.2005 року, за придбаний у ПП «Побуттехносервіс»холодильник.

Відповідно до п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Тобто, висновки податкового органу щодо заниження позивачем суми податкового зобов’язання по ПДВ на 390,00грн. та завищення заявленої до відшкодування суми ПДВ на 172,00грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Док-Трина»–залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Полтавської області від 02 квітня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі  Верховним Судом України може бути подана з підстав,  в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.