Ухвала суду № 18167798, 07.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"07" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-12966/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «Узай»

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року

у справі  №7/193(№22-а-12176/08)

за позовом Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «Узай»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва (надалі –ДПІ у Голосіївському районі м.Києва)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -         

встановив:

У жовтні 2007 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001362309/0 від 21.06.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, згідно з даними Державного земельного кадастру, грошову оцінку земельної ділянки, яка розташована за адресою: м.Київ, вул.Трутенка, 24 не було проведено, а тому нарахування податкових зобов’язань є неправомірним.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що позивач, здаючи в оренду не житлові приміщення, фактично використовував вказану земельну ділянку і у період з травня 2005 року по грудень 2006 року повинен був подавати розрахунок земельного податку до податкового органу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання про скасування оскаржуваних рішень та прийняття нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена виїзна планова перевірка Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «Узай»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року, про що складено акт №3382/23-2-24367001 від 12.06.2007 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено ряд порушень, зокрема, ст.14, ст.17 Закону України «Про плату за землю», а саме, встановлено неподання податкового розрахунку на 2006 рік та несплату земельного податку за вісім місяців 2005 року на суму 84086,51грн., за 2006 рік на суму 130544,30грн.

За наслідками проведеної перевірки ДПІ у Голосіївському районі м.Києва прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001362309/0 від 21.06.2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по земельному податку у розмірі 322116,22грн., в т.ч. ПДВ –107485,41грн.

Відповідно до ст.2, ст.5, ст.15 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно до ст.125, ст.126 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м.Києву був укладений договір купівлі-продажу об’єкту незавершеного будівництва «Дослідно-експериментальний завод «Харчомаш»(розташований за адресою м. Київ, вул.Трутенка, 24).

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м.Києву було видано свідоцтво про право власності на об’єкт незавершеного будівництва «Дослідно-експериментальний завод «Харчомаш» №511 від 17.04.1997року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем, на підставі договору оренди від 01.12.2003р. №209, було надано Приватній фірмі «Ажіо»в тимчасове платне володіння з правом подальшого використання для виробництва, торгівлі та зберігання два недобудованих житлових приміщення площею 300м2 та 500м2, відповідно до прибуткових касових ордерів.

Згідно ч.1 ст.14, ст.17 Закону України «Про плату за землю», платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскільки земельна ділянка фактично використовувалась позивачем з травня 2005 року по грудень 2006 року, він повинен був подавати розрахунок земельного податку до податкового органу.

Відповідно до п.п.17.1.1, п.п.17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»,  платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку. У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю «Узай»–залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі  Верховним Судом України може бути подана з підстав,  в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.