Ухвала суду № 18166579, 28.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-21561/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція»(далі –Підприємство)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008

у справі № 9/5/42-НА (22а-3502/08)

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у м. Нетішин Хмельницької області (далі –ДПІ)

про скасування рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Пашинського А.А.,

відповідача –Волчецького І.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальших уточнень до нього) подано про скасування рішення ДПІ від 06.06.2000 №66/23/21313677.

Постановою господарського суду Хмельницької області від 14.11.2007 позов задоволено частково; оспорюване рішення скасовано в частині нарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 13500 грн., з податку на додану вартість у сумі 894480,23 грн., з дорожнього збору у розмірі 4964,92 грн., з плати за землю у сумі 26086,69 грн., а також в частині визначенні Підприємству пені по податку на прибуток у сумі 1364571,60 грн., по податку на додану вартість у розмірі 2014,47 грн., пені за несвоєчасну сплату внесків до інноваційного фонду в сумі 5705298,47, дорожнього збору в розмірі 7747791,07 грн., плати за землю у сумі 25174,73 грн., а також в частині 30% донарахованого податку на прибуток в сумі 4140 грн., 100 % донарахованого ПДВ у розмірі 901073,23 грн., 100% донарахованої плати за землю в розмірі 26086,69 грн.; в решті позову відмовлено. У прийнятті цього рішення суд першої інстанції послався на висновок судово-бухгалтерської експертизи у справі від 28.09.2007 №778, згідно з яким було не підтверджено відповідні нарахування.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 назване рішення місцевого суду скасовано; провадження у справі в частині оспорювання податкового боргу в сумі 15827725,53 грн. закрито з тих мотивів, що внаслідок списання цієї заборгованості за рішенням податкового органу від 27.02.2001 №1 у цій частині позовних вимог відсутній предмет спору. В задоволенні решти позову відмовлено з мотивів обґрунтованості проведених ДПІ донарахувань.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду Хмельницької області зі спору, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ зазначає про обґрунтованість висновків апеляційної інстанції та просить залишити оспорювань постанову без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Підприємства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що за наслідками проведення ДПІ перевірки щодо дотримання позивачем вимог законодавства про оподаткування за період з 01.01.1999 по 01.01.2000, оформленої актом від 26.05.2000, контролюючим органом було прийнято рішення від 06.06.2000 №66/23/21313677, згідно з яким Підприємству визначено оспорювані суми зобов’язань та штрафні санкції з названих податків та зборів.

За рішенням від 27.02.2001 № 1 податковим органом було списано частину податкової заборгованості за вказаним актом індивідуальної дії у розмірі 15827725,53 грн. на підставі статті 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік».

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість вирішення спору адміністративним судом, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

За змістом пункту 1 частини першої 157 Кодексу адміністративного судочинства України суддя закриває провадження у справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, з урахуванням наведених законодавчих приписів апеляційний суд, встановивши факт припинення між учасниками спору правовідносин з приводу сплати податкового боргу в сумі 15827725,53 грн. внаслідок його списання, правомірно закрив провадження відносно цієї частини позовних вимог.

Стосовно ж правомірності решти донарахувань за оспорюваним рішенням попередні судові інстанції дійшли неоднакових висновків за наслідками вирішення спору по суті.

Так, приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції послався, зокрема, на те, що передача позивачем у комунальну власність товарно-матеріальних цінностей відбулася на підставі Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»за наказом Міністерства енергетики України від 31.08.1999 №264, у зв’язку з чим відсутні правові підстави для донарахування позивачеві як податку на прибуток, так і податку на додану вартість (з урахуванням приписів підпункту 3.2.9 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість») за наслідками такої передачі.

Однак з огляду на те, що відповідно до підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до валового доходу платника не включається лише вартість безоплатно отриманих основних фондів, переданих у комунальну власність, слід погодитися з висновком апеляційного суду про те, що передача Підприємством товарно-матеріальних цінностей, швидкозношувальних та малоцінних предметів, а також об’єктів торгівлі та громадського харчування у комунальну власність має оподатковуватися як операція з продажу цих товарів.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції також по-різному витлумачили поняття «попереднього звітного періоду»у розумінні підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до цієї норми (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій, у випадках, визначених у пункті 7.11 цього Закону, але не більше ніж чотири відсотки оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду, за винятком відрахувань, запроваджених пунктом 5.8 цієї статті.

Місцевий суд, зазначаючи про правомірність збільшення позивачем валових витрат у 4 кварталі 1999 року на суму коштів, перерахованих неприбутковим організаціям, у розмірі 77,8 тис. грн., послався на те, що в даному разі попереднім звітним періодом слід вважати попередній рік.

Пунктом 11.1 статті 11 названого Закону встановлено, що для цілей цього Закону використовуються такі періоди:

звітний (податковий) рік - період, який розпочинається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;

звітний (податковий) квартал.

Враховуючи, що оподатковуваний прибуток у спірний період обчислювався та сплачувався позивачем щоквартально, тоді як випадки використання звітного року як податкового періоду визначено Законом окремо (як-от, наприклад, в абзаці четвертому підпункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), то апеляційний суд обґрунтовано зазначив про відсутність у позивача права збільшувати валові витрати у 4 кварталі 1999 року на суму коштів, перерахованих неприбутковим організаціями, з огляду на збитковий результат діяльності Підприємства у 3 кварталі 1999 року (тобто у попередньому звітному періоді).

Відповідно до пункту 1.19 статті 1 вказаного Закону, за змістом якого бартер (товарний обмін) –це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Отже, операція із заліку зустрічних вимог (яка не передбачає руху коштів між підприємствами за поставлені товари) кваліфікується як бартерна незалежно від правової природи договорів, якими було опосередковано виконання поставок (за якими виникли такі зустрічні вимоги), то правильним є і висновок апеляційного суду про порушення позивачем порядку оподаткування ПДВ зазначеної операції.

Відповідно до підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 названого Закону з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду. Для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Отже, необхідною умовою для застосування правил обчислення валового доходу (валових витрат) платника за цієї нормою Закону є перебування заборгованості в іноземній валюті на податковому обліку платника. А відтак, апеляційний суд, встановивши відсутність факту відображення зазначеної заборгованості у податковому обліку Підприємства, обґрунтовано зазначив про безпідставне поширення наведеної норми Закону на спірні правовідносини.

Підставою виникнення договірного зобов’язання є договір як правочин, а тому строк існування самої підстави зобов’язання не може бути коротшим строку існування цього зобов’язання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Таким чином, з метою оподаткування перебіг строку позовної давності повинен розпочинатись саме з моменту закінчення строку дії договору, позаяк припинення договору внаслідок закінчення його строку робить зобов’язання позбавленим зустрічного виконання без права вимагати таке через відсутність чинної підстави (правочину), а тому набуте майно на виконання такого зобов’язання протягом строку позовної давності має кваліфікуватись як безповоротна фінансова допомога.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10.11.2009 № 09/237.

Оскільки позивачем у справі не доведено існування договірних зобов’язань з компанією “Trebia Financial Group L.L.C” на підставі договору на момент проведення спірної перевірки, то апеляційним судом було обґрунтовано зроблено висновок про перетворення заборгованості позивача перед названим нерезидентом у безповоротну фінансову допомогу.

Посилання Підприємства на те, що користування земельними ділянками він здійснює на підставі державного акта про право постійного користування землею також не спростовують висновку апеляційного суду про порушення позивачем порядку сплати земельного податку. Адже за змістом статті 36 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), платниками цього податку на власники землі та землекористувачі.

Інші доводи касаційної скарги стосуються фактичної оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними обставин справи, що з урахуванням приписів частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

З урахуванням викладеного передбачені законом підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державного підприємства національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція»залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 у справі № 9/5/42-НА (22а-3502/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак С.Е.Острович Є.А. Усенко