Ухвала суду № 18166553, 28.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-19118/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі –ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2008

у справі № 2-а-3334/08 (22-а-5487/08)

за позовом державного підприємства «Харківзбутцукор» (далі –Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2008, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2008 №0000012303/0 та №0000022303/0, а також від 13.02.2008 № 0000012303/1 та №0000022303/1. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що витрати позивача на транспортування цукру підпадають під визначення валових витрат у розумінні пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тоді як контролюючим органом не доведено невідповідності ціни продажу цукру, використаної позивачем, рівню звичайних цін.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту реального надання позивачеві транспортних послуг, що виключає правомірність врахування вартості цих послуг та суми ПДВ у складі їх ціни при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідно. Крім того, за посиланням ДПІ, внаслідок продажу цукру за ціною нижчою собівартості Підприємством було необґрунтовано занижено базу оподаткування ПДВ у період, охоплений перевіркою.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін, яких було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання, справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що за наслідками проведення ДПІ виїзної планової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.06.2007, оформленої актом від 27.12.2007 № 6090/23-5/23764023, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2008 №0000022303/0, за яким позивачеві донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 2067853,50 грн. (у тому числі 1055115 грн. за основним платежем та 1012738,50 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 11.01.2008 №0000012303/0, відповідно до якого Підприємству визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 158910грн. (у тому числі 105940грн. за основним платежем та 52970 грн. за штрафними санкціями). Підставою для прийняття вказаних рішень став висновок ДПІ про безпідставне включення позивачем до валових витрат вартості транспортних послуг за відсутності доказів їх фактичного виконання та використання у господарській діяльності позивача, а також до податкового кредиту –суми ПДВ у складі вартості цих послуг. До того ж, за висновком контролюючого органу, у перевірений період позивачем було занижено базу оподаткування ПДВ внаслідок реалізації цукру за ціною, нижчою ніж його собівартість.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Втім в даному разі висновок попередніх інстанцій про фактичне здійснення операцій з поставки транспортних послуг позивачеві є передчасним. Адже у матеріалах справи відсутні первинні документи, які б містили необхідні відомості про зміст вказаних операцій, а саме –дату здійснення перевезень, маршрут перевезення вантажу, транспортний засіб, яким перевозився вантаж, тощо.

До того ж, за змістом пункту 1.3 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 07.08.1996 №228/253, для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту необхідними є: подорожній лист вантажного автомобіля та товарно-транспортна накладна.

А відтак для перевірки факту реального виконання транспортних послуг в даному разі судам слід було дослідити наявність у позивача товарно-транспортних накладних та подорожніх листів як обов’язкових первинних документів бухгалтерського обліку, складенням яких має опосередковуватися даний вид господарської операції.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

І хоча податковим органом було помилково ототожнено собівартість товару (економічний показник, що відображає грошове вираження витрат на виробництво та реалізацію продукції) із звичайною ціною (яка визначається в порядку пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням факторів, що впливають на ціноутворення), втім для встановлення правильності (або помилковості) визначення позивачем бази оподаткування за спірними операціями з поставки товару судам слід було з урахуванням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України на підставі безпосереднього дослідження необхідних доказів перевірити доводи відповідача стосовно рівня звичайної ціни на цукор у перевірений період, за необхідності витребувавши у сторін додаткові докази та вирішивши питання про призначення експертизи.

Звуження судами кола обставин, що входять до предмета доказування у справі призвело до прийняття попередніми судовими інстанціями рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення, тоді як передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відтак відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України рішення місцевого та апеляційного судів зі справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2008 у справі № 2-а-3334/08 (22-а-5487/08) скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак С.Е. Острович Є.А. Усенко