Ухвала суду № 18165845, 26.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2011 р. м. КиївК/9991/19286/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Голубєва Г.К., Карась О.В., Маринчак Н.Є., Острович С.Е.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва (далі ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011

у справі № 2а-6989/08 (22-а-1864/09)

за позовом відкритого акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів»(далі Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення .

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Пономаренко К.П.,

відповідача не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 08.04.2008 №0000162306/0.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2008 у позові відмовлено з мотивів відсутності належних доказів як виконання операцій з поставки товару (за наслідками яких податковою інспекцією визнано необґрунтованим включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ), так і використання позивачем одержаного товару у господарській діяльності.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано. У прийнятті цього судового акта апеляційний суд виходив з того, що спірні господарські операції були опосередковані дійсним рухом товару, а наявні у справі докази підтверджують факт використання Товариством придбаної сировини для виробництва власної продукції.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильного по суті та вмотивованого рішення окружного адміністративного суду міста Києва. До того ж, відповідач наголошує на відсутності факту надмірної сплати відповідних сум ПДВ до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій за ланцюговими поставками, з яким чинне законодавство повязує виникнення у платника права на бюджетне відшкодування.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 2199678 грн. за звітні періоди з квітня 2006 року по січень 2007 року, а також за листопад-грудень 2007 року та січень 2008 року, слугував висновок ДПІ, викладений в акті про результати невиїзної документальної перевірки від 08.04.2008 № 142/1-23-06-00149593, про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за операціями з придбання товарів (клею в рулоні, бадафлексу) по ланцюгам постачання за участю низки посередників. За посиланням відповідача, відсутність за місцезнаходженням окремих постачальників у другому та третьому ланцюгах поставки, через які відбувався рух товару до позивача, анулювання їх свідоцтв про реєстрацію як платників ПДВ та незвітування до контролюючих органів, призвело до ненадходження до бюджету відповідних сум ПДВ внаслідок перекриття податкових зобовязань незаконно сформованими сумами податкового кредиту, що виключає право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів за умови фактичного здійснення господарської операції відємна різниця між податковими зобовязаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли різних висновків відносно реального характеру операцій з поставки товару позивачеві. При цьому суд першої інстанції, зазначаючи про відсутність факту поставки спірного товару позивачеві, послався, зокрема, на фіктивний характер діяльності посередників у другій та третій ланцюгах постачання та відсутність доказів подальшого використання позивачем спірного товару у власній діяльності.

Втім при дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх поставок товару не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його постачальниками.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

А відтак з огляду на те, що, як встановлено апеляційним судом, факт виконання поставок товару позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами (договорами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, за яким здійснювалася оплата товару тощо), а використання поставленої позивачеві сировини у власному виробництві засвідчується звітами з використання матеріалів, нормалями витрат гумових, допоміжних та пакувальних матеріалів при виробництві певних груп товарів, то слід погодитися з наданою апеляційною інстанцією правовою оцінкою обставин справи щодо правомірності формування Товариством податкового кредиту у перевірений період.

Доводи ДПІ про обовязковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги апеляційним судом.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавче визначення бюджетного відшкодування повязане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобовязана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Власне факт сплати позивачем ПДВ у ціні придбаної продукції підтверджується наявними у справі платіжними документами та відповідачем не заперечується.

З урахуванням викладеного апеляційний суд цілком обґрунтовано визнав незаконним зменшення позивачеві задекларованої ним суми бюджетного відшкодування згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та правомірно задовольнив позов.

За таких обставин передбачених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 у справі № 2а-6989/08 (22-а-1864/09) залишити без змін, а касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді: Г.К. Голубєва

О.В. Карась

Н.Є. Маринчак

С.Е. Острович