Ухвала суду № 18165083, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-9466/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 19.02.2008 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2008 р.

у справі № 22-а-4833/08 (28/140а номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Комунального виробничого підприємства «Краматорський водоканал»

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне виробниче підприємство «Краматорський водоканал»(надалі –позивач, КВП «Краматорський водоканал») звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (надалі –відповідач, ДПІ у м. Краматорську Донецької області) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Донецької області від 19.02.2008 р. (суддя –К.Г.Наумова), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –І.В. Геращенко, судді: Т.Г.Арабей, С.А. Малашкевич), позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.03.2005 р. № 0001142341/0/11580.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі –Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003 р. по 30.09.2004 р., за результатами якої 15.03.2005 р. було складено акт № 57/23-2-05524251 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 5.9 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), у зв’язку з чим підприємству донараховано податок на прибуток у сумі 54430,00 грн. та зменшено збитки за 9 місяців 2004 року на суму 175800,00 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2005 р. № 0001142341/0/11580, яким було визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 18304,00 грн., у т.ч. 0,00 грн. –основного платежу та 18304,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості позиції відповідача, з огляду на наступне.

Зі змісту акта вбачається, що підприємство у І, ІІ та ІІІ кварталах 2004 року не приймало до розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів вартість залишків запасів, які передані під звіт працівникам підприємства та не використані у виробництві на кінець звітного періоду, що призвело до заниження позивачем валових доходів та завищення валових витрат у згаданих періодах, тобто заниження бази оподаткування.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції було призначено судово-бухгалтерську експертизу, на вирішення якої було поставлено питання чи підтверджуються первинними документами і регістрами бухгалтерського і податкового обліку висновки акта щодо порушення позивачем приписів пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до змісту висновку № 104/24 судово-бухгалтерської експертизи від 15.05.2007 р. експертом було підтверджено висновки податкового органу лише щодо часткового заниження позивачем податку на прибуток за І квартал 2004 р. на суму 2200,00 грн., за І півріччя 2004 р. на 14000,00 грн., а також завищення збитків за 9 місяців 2004 р. на суму 10540,00 грн.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу не було визначено податкового зобов’язання з податку на прибуток, у зв’язку з тим, що за підсумками 9 місяців 2004 року у позивача виникли лише збитки. Тому за наслідками перевірки було зменшено лише розмір збитків.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що фінансові санкції до позивача у розмірі 18304,00 грн. застосовано на підставі приписів підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З правового аналізу викладеної норми вбачається, що умовою застосування встановлених ним штрафних (фінансових) санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків внаслідок заниження податкового зобов'язання, що випливає із правила цього підпункту щодо визначення розміру штрафних (фінансових) санкцій у відсотках від суми недоплати (заниження) податкового зобов'язання платником податків.

З огляду на те, що податковим повідомленням-рішенням від 21.03.2005 р. №0001142341/0/11580 податок не донарахований, висновок судів попередніх інстанцій про невідповідність цього податкового повідомлення-рішення підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а відтак і про його недійсність є законним.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у контролюючого органу законних підстав для нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18304,00 грн., визначеному оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 19.02.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2008 р. у справі № 22-а-2217/07 (22-а-4833/08 (28/140а номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.