Ухвала суду № 18165075, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-49351/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників сторін

позивача:Білоуса В.В.,

Дьяченка В.В.,

відповідача:Гвоздецького М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 р.

у справі №2а-9591/08/2070 (2а-9591/09 –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково промислового підприємства «Укргазгеоавтоматика»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Л.В.Курило, судді –О.В.Присжнюк, І.М.Ральченко), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Н.В.Шевцова, судді –Є.В.М’ягкий, Я.М.Макаренко), повністю задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково промислового підприємства «Укргазгеоавтоматика»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі –відповідач). Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 15.09.2008 р. №00014522330/0 та №00014622330/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р., якою встановлено порушення підприємством пп.5.2.1 п.5.2, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп.7.4.4 .7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 01.09.2008 р. складено акт №3670/233/25460205, на підставі якого 15.09.2008 р. прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення №0001452330/0, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 440.885,20 грн. (в т.ч. 308.203,00 грн. –за основним платежем та 132.682,20 грн. –штрафних (фінансових) санкцій), та №001462330/0, яким визначено позивачу податкові зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 310.002,00 грн. (в т.ч. 206.668,00 грн. –за основним платежем та 103.334,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій). Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток позивачу стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення підприємством до складу валових витрат вартості орендної плати за користування обладнанням для виконання геодезичних робіт, відповідно до умов договорів від 29.03.2007 р. №4/3/07 та від 01.04.2007 р. №4/4/07, укладених з ТОВ «Мікс –Комбуд Сервіс», які на думку податкового органу не були використані платником податків у власній господарській діяльності та одержання яких не було підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення яких передбачена чинним податковим законодавством.

З огляду на викладене, відповідачем зроблений висновок, що видані ТОВ «Мікс –Комбуд Сервіс»позивачу податкові накладні за поставлені товари не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для включення позивачем витрат на придбання таких послуг до складу валових, та підставою для формування складу податкового кредиту.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 –п.5.7 цієї статті.

Нормами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами, а саме –актами прийому-передачі наданих послуг оренди обладнання, банківськими виписками, податковими накладними. Крім того, відповідачем не наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Посилання податкового органу, на те, що неможливо встановити яким чином зазначена оренда причетна до фінансово-господарської діяльності підприємства та чи взагалі орендоване геодезичне обладнання знаходилось на підприємстві, не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Так, відповідно до довідки Головного управління статистики у Харківській області від 04.02.2008 р. №888 та статуту позивача, затвердженого протоколом від 06.05.2008 р. №1/08, основними видами діяльності підприємства, зокрема, є: дослідження та розробки у галузі природничих та технічних наук, науково-дослідницька діяльність, проектні, вишукувальні та експертні роботи у сфері геології, гідрогеології, геодезії та інших сферах, розвідувальне буріння, діяльність у сфері геології та геологорозвідування, діяльність у сфері геодезії, гідрографії та гідрометеорології.

Як встановлено судовими інстанціями та не заперечується контролюючим органом, основним видом діяльності позивача є розробка, створення, провадження та гарантійне обслуговування систем автоматизованого керування для газоперекачувальних агрегатів. Для виконання зазначених робіт у підприємства наявні виробничі приміщення, відповідне обладнання для аналізу проб ґрунту, місце для перевірки газових лічильників, переносна електростанція, автомобілі для геологічних досліджень. Крім того, у позивача для розробки, створення, впровадження та гарантійного обслуговування систем автоматизованого керування для газоперекачувальних агрегатів на компресорних станціях є відповідна ліцензія Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 30.03.2007 р. №314993АВ.

Будь-яких належних доказів у підтвердження своїх доводів податковою інспекцією надано не було, відтак відповідач дійшов хибних висновків, відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість орендної плати за користування обладнанням для виконання геодезичних робіт на підставі отриманих від останнього податкових накладних.

З огляду на викладене судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судами першої та апеляційної інстанцій посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.

Відносно донарахування підприємству податкових зобов’язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість орендної плати за користування обладнанням для виконання геодезичних робіт, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від контрагента податкових накладних обґрунтовано визнано судовими інстанцій правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобов’язань за основним платежем правильно визнано судами першої та апеляційної інстанцій безпідставним, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено обґрунтовано.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 –231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 р. у справі №2а-9591/08/2070 (2а-9591/09 –номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.