Ухвала суду № 18164998, 08.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2011 р. м. КиївК-32812/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Якименка Ю.В., Ковбич Т.М.,

відповідача:Кеміня В.В.,

прокурора:Зарудяної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

та Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 р.

у справі №6/31

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків,

за участю Прокурора м. Києва,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2009 р. (суддя Я.І.Добрянська) частково задоволено адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»(далі позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 09.09.2008 р. №0001574120 у частині визначення податкового зобовязання у сумі 147.482.666,04 грн. (80.939.565,50 грн. основного платежу, 66.543.100,54 грн. штрафних (фінансових) санкцій). У іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Н.М.Літвіна, судді О.Г.Хрімлі, Г.В.Земляна) рішення суду першої інстанції скасовано у частині задоволення позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 09.09.2008 р. №0001574120 у частині визначення податкового зобовязання у сумі 147.081.257,04 грн., у цій частині постановлено нове рішення, яким у позові відмовлено, у решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2009 р. залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції було прийняте з порушенням норм матеріального права та без надання належної правової оцінки усім обставинам справи, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить змінити вказане судове рішення та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідачем надано письмові заперечення на касаційну скаргу підприємства за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін у частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Податкова інспекція також не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та також звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині задоволених позовних вимог та постановити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу контролюючого органу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній відповідачем частині без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Контролюючим органом було проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої 22.08.2008 р. було складено акт №481/4120/31570412.

На підставі зазначеного акту перевірки податковою інспекцією 09.09.2008 р. було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №0001574120, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 147.527.216,00 грн., у т.ч. 80.972.656,00 грн. основного платежу та 66.554.560,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для визначення контролюючим органом позивачу податкових зобовязань стало здійснене ним, на думку податкового органу, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, порушення податкового законодавства у частині завищення загальної суми валових витрат та завищення частини податку на прибуток, яка перерахована до бюджетів територіальних громад за місцем розташування відокремлених підрозділів (філій), а саме не сплачено податок на прибуток за місцем знаходження юридичної особи на суму 26.295.754,00 грн.

Суд касаційної інстанції вважає зазначені висновки податкової інспекції та суду апеляційної інстанції передчасними та помилковими.

Відповідно до пп.2.1.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пп.2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади є платниками податку.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів). Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії (відокремлені підрозділи) подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобовязань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього підпункту.

Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія.

Судами попередніх інстанцій було встановлено та податковим органом не заперечується, що позивачем у відповідності до зазначених законодавчих приписів було прийнято рішення щодо сплати консолідованого податку та було сплачено податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням своїх відокремлених підрозділів, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначеного відповідно до Закону та зменшеного на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Судовими інстанціями також встановлено правильність визначення підприємством загальної суми консолідованого податку, що підлягала сплаті до відповідних бюджетів, вказаної у звітній декларації з податку на прибуток підприємств, що також підтверджено податковим органом.

Суд першої інстанції правильно встановив, що фактичні обставини даної справи, а саме правильність нарахування загальної суми консолідованого податку, його перерахування до бюджетів, свідчать на користь того, що у податкові періоди за які було проведено перевірку сума загального податкового зобовязання з податку на прибуток позивачем не занижена. Відтак, цілком обґрунтованими є висновки Окружного адміністративного суду міста Києва щодо визнання відсутності правових підстав для нарахування податкового зобовязання у цій частині.

Стосовно визнання податковою інспекцією неправомірним реалізації позивачем окремих видів нафтопродуктів нижче їх собівартості слід зазначити наступне.

Контролюючим органом у акті перевірки, на підставі якого платнику податків донараховано податкові зобовязання, вказано, що позивачем порушено нормативні приписи п.1.32 ст.1 та п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме внаслідок віднесення до складу валових витрат вартості закупівлі, переробки та акцизного збору нафтопродуктів, які реалізовані нижче собівартості, завищено загальну суму валових витрат на 50.137.766,00 грн.

Погоджуючись з доводами податкової інспекції у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підприємством було здійснено реалізацію окремих видів нафтопродуктів нижче розрахунку собівартості цих нафтопродуктів, а в деяких випадках не отримано доходу при реалізації нафтопродуктів. Зазначене, на думку суду попередньої інстанції, є підставою, яка позбавляє платника податків права на віднесення витрат, понесених на придбання, переробку та відшкодування акцизного збору таких нафтопродуктів, до складу валових витрат.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що такі доводи не відповідають чинному законодавству та дійсним обставинам справи.

Так, нормами п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32 ст.1 зазначеного Закону, господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Слід зазначити, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. А неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не повязана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, діяльність позивача з придбання сирої нафти, переробки її на нафтопереробних підприємствах України та реалізації отриманих у результаті нафтопродуктів направлена на отримання доходу та в цілому є прибутковою.

Згідно з положеннями пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, повязаним з таким платником податку особам.

Судовими інстанціями не встановлено, а податковим органом не доведено, продаж позивачем нафтопродуктів за цінами, що нижчі за звичайні або повязаним з ним особам.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що неприбуткова реалізація окремих видів залишкових продуктів нафтопереробної діяльності не впливає на прибутковість господарської операції в цілому та господарської діяльності платника податків як такої. Оскільки діяльність позивача з придбання сирої нафти, переробки її на нафтопереробних підприємствах України та реалізації отриманих у результаті нафтопродуктів є регулярною, постійною, суттєвою та у кінцевому результаті прибутковою, доводи податкової інспекції, викладені у акті перевірки, щодо завищення підприємством валових витрат не відповідають фактичним обставинам даної справи. Зазначене, в свою чергу, підтверджує безпідставність донарахування податкових зобовязань, а отже рішення суду першої інстанції у цій частині скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Контролюючим органом, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, також встановлено порушення позивачем пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме неправомірне зменшення у третьому кварталі 2007 року валових доходів на суму 556.699,40 грн. у звязку з коригуванням доходів отриманих підприємством від надання в оренду Закритому акціонерному товариству «Конкорд»майна вартістю 6.254.238,41 за період з 29.09.2001 р. по 30.06.2003 р.

Зазначені висновки відповідач аргументує тим, що позивачем пропущено граничний термін коригування валових доходів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з встановленням судом першої інстанції безпідставності таких висновків податкового органу.

Так, Господарським судом Полтавської області 26.12.2006 року, залишеним без змін рішеннями Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.03.2007 р. та Вищого господарського суду України від 20.06.2007 р., було прийнято рішення у справі №20/215 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»до Закритого акціонерного товариства «Конкорд»про стягнення суми заборгованості з нарахованої орендної плати у розмірі 668.039,34 грн., яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у звязку з тим, що Закрите акціонерне товариство «Конкорд»було позбавлене можливості використання орендованого майна.

Оскільки зазначене судове рішення набрало законної сили та було обовязковим до виконання, відтак нарахована позивачем орендна плата, яка включалася позивачем до складу валових доходів попередніх податкових періодів, підлягала коригуванню на підставі такого судового рішення шляхом зменшення валових доходів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо правомірності проведених платником податку коригувань валових доходів у сторону їх зменшення та обґрунтовано визнав безпідставним донарахування податкових зобовязань підприємству у цій частині.

Судом апеляційної інстанції також помилково скасовано рішення суду першої інстанції щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у частині донарахування податкових зобовязань, визначених у звязку із неправомірним, на думку податкової інспекції, віднесенням позивачем до складу валових витрат вартості послуг, повязаних із перевезенням товару.

Як було зазначено, положеннями п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Приписами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 названого Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Нормами п.5.11 вказаної статті передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється

Як встановлено судом першої інстанції, факт перевезення товару та виконання у звязку з цим договорів комісії та транспортної експедиції, їх повязаність з господарською діяльністю позивача, підтверджено відповідними первинними документами, копії яких долучено до матеріалів справи, а саме квитанціями про приймання вантажу, відвантажувальними відомостями, накладними та ін.

Зважаючи на те, що у акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо витребування податковою інспекцією у позивача будь-яких додаткових документів, підтверджуючих здійснення спірних господарських операцій, передчасними були висновки суду апеляційної інстанції відносно непідтвердження позивачем валових витрат відповідними первинними документами.

Враховуючи викладене та приписи ч.2 ст.71 КАС України, якими передбачено, що при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше, Окружний адміністративний суд міста Києва цілком правильно скасував спірне податкове повідомлення-рішення у цій частині.

Відносно включення до складу валових витрат заробітної плати та витрат на соціальні відрахування робітників, які здійснювали поточні та капітальні ремонти основних засобів позивача, у сумі 2.193.558,00 грн., слід зазначити наступне.

Суд апеляційної інстанції відхиляючи наведені позивачем доводи у цій частині виходив з того, що підприємством, в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не було надано відповідних первинних документів, на підставі яких можливо встановити факт виконання поліпшень основних засобів, як то документів щодо видів та обсягів робіт, їх виконавців.

Проте, зазначені висновки є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами даної справи. Так, у акті перевірки (стор.62) вказано, що до перевірки було надано письмові пояснення, копію консолідованого розрахунку поліпшення основних засобів за 1-ий квартал 2008 року по філії «Південні магістральні нафтопроводи «ВАТ «Укртранснафта», розрахунок доходів та витрат поліпшення основних засобів по відділеннях філії «МН «Дружба «ВАТ «Укртранснафта»за 9-ть місяців 2007 року, відповідні авізо щодо передачі сум поточного та капітального ремонтів по філії «ПДМН «ВАТ «Укртранснафта», розподіл поліпшень за 9 місяців 2007 року. Доказів витребування відповідачем у позивача будь-яких додаткових документів у даному випадку податковою інспекцією також не наведено.

Відповідно до пп.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

З правового аналізу зазначеної норми вбачається, що до складу валових витрат включаються витрати на оплату праці працівників, якщо інше не передбачено п.5.3 ст.5 зазначеного Закону.

Викладене та фактичні обставини даної справи дають суду касаційної інстанції підстави погодитись з висновками суду першої інстанції, що позивачем було у відповідності до приписів чинного законодавства віднесено до складу валових витрат витрати на оплату праці працівників, що були зайняті на роботах, повязаних з поліпшенням основних фондів підприємства. Отже донарахування податкових зобовязань у цій частині також правильно визнано судом першої інстанції необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає безпідставними посилання податкової інспекції у касаційній скарзі на неправомірне віднесення до складу валових витрат вартості отриманих від ТОВ АА «Юком»юридичних послуг на суму 40.000,00 грн., вартості послуг на оформлення закордонних паспортів для відрядження працівників за кордон та вартості послуг по розробці проекту Закону України «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні».

Судами і першої, і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зазначені витрати повязані з господарською діяльністю платника податків та підтверджені належними первинними документами.

Наведене дає суду касаційної інстанції достатньо підстав погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо відповідності дій позивача з включення до складу валових витрат вартості зазначених послуг вимогам п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відтак судовими інстанціями правильно встановлено, що податкове повідомлення-рішення і у цій частині підлягало скасуванню.

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобовязань у вказаних частинах правильно визнано необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення у відповідній частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також є правомірним.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 09.09.2008 р. №0001574120 у частині визначення податкового зобовязання у сумі 147.081.257,04 грн.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 р. у справі №6/31 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2009 р. у справі №6/31 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Костенко М.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.