Рішення № 18162462, 22.04.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2011 р. Справа № 6/049-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Київське виробниче обєднання “Медапаратура” до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором оренди № 149 від 24 грудня 2001 року,

представники:

позивача: ОСОБА_2 (дов. № 16 від 11 лютого 2011 року);

ОСОБА_3 (дов. № 100 від 21.04.2011 року);

відповідача: ОСОБА_1.(свідоцтво - НОМЕР_2.)

СУТЬ СПОРУ:

У квітні 2011 року Товариство з додатковою відповідальністю “Київське виробниче обєднання “Медапаратура” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення боргу за договором оренди № 149 від 24 грудня 2001 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором оренди № 149 від 24 грудня 2001 року, а саме, щодо своєчасної і повної оплати орендної плати за період з березня 2010року по грудень 2010року, у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 12 025,50грн, з яких: 8737 грн - основного боргу, 332,88 - інфляційних втрат та 164,18грн - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08 квітня 2011 року порушено провадження у справі № 6/049-11 та призначено її до розгляду на 22 квітня 2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 22 квітня 2011року подав заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, в якій він зазначив, що в позовній заяві наведений розрахунок пені відповідно до договору та сплачено державне мито, в тому числі за цією вимогою, проте, в прохальній частині помилково не зазначив дану вимогу.

Крім того, суд відзначає, що дану заяву, було зачитано відповідачу в судовому засіданні.

При цьому, відповідач не заявляв жодних заяв чи клопотань з приводу поданої позивачем заяви.

Відтак, процесуальні права відповідача стосовно надання пояснень чи заперечень щодо поданої заяви були дотримані та не порушені відповідно до норм ГПК України.

Дослідивши подану заяву, господарський суд дійшов до висновку, що дана заява не є заявою про збільшення розміру позовних вимог, право на подання якої закріплено ст. 22 ГПК України, а є заявою якою позивач передає на розгляд суду додаткові позовні вимоги щодо стягнення пені, нарахованих на суму боргу і який виник внаслідок невиконання відповідачем зобовязань щодо проведення в повному обсязі оплати орендних платежів за договором. Відповідно до частин 1-2 ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути обєднано кілька вимог, звязаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право обєднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. При цьому, господарський суд зазначає, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача суму основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та додатково пені повязані між собою підставою виникнення та поданими позивачем доказами, а відтак обєднання заявлених позовних вимог і їх сумісний розгляд в межах порушеної справи № 6/049-11 не суперечить вимогам ст. 58 ГПК України, а тому подана заява приймається судом до розгляду.

Відповідач проти позову заперечив, проте, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами, так як його неподання не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

24 грудня 2001 року між Товариством з додатковою відповідальністю “Київське виробниче обєднання “Медапаратура” (орендодавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (орендар за договором, відповідач у справі) було укладено договір оренди № 149 від 24 грудня 2001 року (далі - договір).

Відповідно до умов якого (п. 1.1.) для досягнення найбільших результатів в господарській діяльності та з метою підвищення ефективності використання майна, виробничих та складських приміщень, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду без права викупу виробничі та складські приміщення, які розташовані по АДРЕСА_1, та вказані в Додатку № 1.

Пунктом 3.1. договору визначено, що за вказані в пункті 1.1 приміщення, орендатор сплачує орендодавцю орендну плату за погодженими сторонами ставками.

За один кв. м. 26 грн, враховуючи ПДВ. Сума орендного платежу може переглядатися з ініціативи орендодавця, в звязку із зміною рівня ринкових цін та рівня інфляції, але не частіше одного разу в квартал, шляхом оформлення протоколу узгодження ціни з орендатором.

Вказані платежі проводяться щомісячно до 20-го числа поточного місяця за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.2. договору орендатор самостійно сплачує витрати за електроенергію, водопостачання та інші послуги згідно укладеним договорам.

Орендар зобовязаний своєчасно сплачувати орендну плату та оплату інших послуг (п. 4.1. договору).

Сторонами визначено, що орендодавець передає орендатору в оренду майно, приміщення, обладнання та інше по акту приймання-передачі (п. 5.1.).

Пунктом 8.1. даного договору передбачено, що договір укладений з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року.

На виконання умов договору, від 31 січня 2007 року позивач передав, а відповідач прийняв в оренду виробничих складських площ, а саме, приміщення на третьому поверсі виробничого корпусу, площею 21,75 кв. м., що підтверджується актом про приймання-передачі в оренду виробничих та інших приміщень ЗАТ КВО “Медапаратура” за адресою: м. Київ, Московський проспект, 21 (колишня назва проспект Червоних козаків ).

В подальшому, між сторонами було підписано додаткові угоди до договору оренди № 149 від 24 грудня 2001 року, згідно з останньою угодою № 8 до цього договору, сторони домовилися про те, що термін дії договору продовжується до 31 грудня 2010 року.

Крім того, між сторонами підписано протокол узгодження орендних платежів від 01 серпня 2008 року, відповідно до умов якого сторонами узгоджено, що ціна за один кв. м. складського приміщення становить 40,17 грн, враховуючи ПДВ.

Таким чином, відповідач, починаючи з 31 січня 2007 року користувався орендованим приміщенням загальною площею 21,75 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі укладеного з відповідачем договору оренди № 149 від 24 грудня 2001 року.

Враховуючи змінену сторонами ціну за один квадратний метр та беручи до уваги загальну площу орендованого приміщення (21,75 кв. м.) позивач повинен був сплачувати за договором оренди № 149 від 24 грудня 2001 року - 873,70 грн на місяць.

Як вбачається з позовної заяви та наданих позивачем виписок з банку, відповідач здійснив оплату за орендоване приміщення, лише по лютий 2010 року, інших платежів за договором на рахунок позивача не надходило.

Крім того, даний факт не заперечується самим відповідачем, про що останній пояснив у судовому засіданні.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено ч.ч.1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи вище викладене та беручи до уваги положення абз. 3 п. 3.1. договору відповідач зобовязаний був здійснити орендні платежі щомісячно до 20-го числа поточного місяця за наступний місяць.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відтак, судом встановлено, що відповідач не сплачував орендну плату за орендоване приміщення у період з березня 2010 року по грудень 2010 року.

Водночас, в судовому засіданні відповідач усно заперечив щодо надання йому послуг з оренди приміщення починаючи з вересня місяця 2010 року, оскільки позивачем надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором № 149 від 24 грудня 2001 року лише по серпень 2010 року.

Однак, суд звертає увагу сторін на той факт, що договором № 149 від 24 грудня 2001 року взагалі не передбачено складання актів, на які посилається позивач.

Отже, суд прийшов до висновку, що складанню відповідних актів кореспондує воля позивача, а не його обовязок, а тому посилання відповідача на не складення відповідачем актів здачі-приймання робіт (надання послуг) є безпідставними та необґрунтованими.

Також, суд приймає до уваги те, що на момент звернення до суду строк дії договору закінчився 21 грудня 2010 року.

Проте, згідно з ч. 7 ст. 180 ГК України та ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

А отже, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором оренди № 149 від 24 грудня 2001 року становить 8 737 грн.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Стаття 193 ГК України передбачає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вищезазначене, господарський суд дійшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу за договором оренди № 149 від 24 грудня 2001 року у сумі 8 737грн є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо сплати орендних платежів доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що своєчасно не сплачена або сплачена не в повному розмірі орендна плата, платежі, вказані в п. 3.2. цього договору стягується за весь період заборгованості з врахуванням пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

З поданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивач розрахував пеню починаючи з 21 лютого 2010 року по 20 серпня 2010 року на суму боргу наростаючим підсумком, що не суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що статтею 3 Закону України від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що сторонами спору при укладанні договору встановлено розмір пені у 0,5% який не може бути застосованим судом при її розрахунку, оскільки даний розмір перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ за кожен день визначений Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Відтак, перевіривши розрахунок пені за прострочку орендних платежів на суму боргу, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично невірним.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Враховуючи строки виникнення зобовязання з оплати орендних платежів за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», господарський суд здійснив власний розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період прострочення

заявлений позивачем у розрахунку пеніКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

873.721.02.2010 - 20.03.20102810.2500 %0.056 %*13.74

1747.4021.03.2010 - 20.04.20103110.2500 %0.056 %*30.42

2621.1021.04.2010 - 20.05.20103010.2500 %0.056 %*44.16

3494.8021.05.2010 - 07.06.20101810.2500 %0.056 %*35.33

3494.8008.06.2010 - 20.06.2010139.5000 %0.052 %*23.65

4368.5021.06.2010 - 07.07.2010179.5000 %0.052 %*38.66

4368.5008.07.2010 - 20.07.2010138.5000 %0.047 %*26.45

5242.2021.07.2010 - 09.08.2010208.5000 %0.047 %*48.83

5242.2010.08.2010 - 20.08.2010117.7500 %0.042 %*24.49

всього 285,73 Оскільки вірна сума пені, за розрахунком суду, за вказані періоди складає 285,73 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2791,44 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 285,73 грн. Таким чином, в іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 2505,71 грн пені, суд відмовляє. Також, позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат від простроченої суми боргу у розмірі 332,88грн та 3 % річних у розмірі 164,18грн. Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Перевіривши заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов до висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 164,87грн 3% річних та 498,90 грн інфляційних втрат, а тому вважає, що подані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних є невірними. Проте виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 164,18грн 3% річних та 332,88 грн інфляційних втрат, заяви про збільшення або зміни позовних вимог в цих частинах позивачем не подано, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню саме у заявлених до стягнення розмірах.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 737 грн основного боргу, 285,73 грн пені, 332,88грн інфляційних втрат та 164,18 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставок державного мита із заяв майнового характеру справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00грн.).

Враховуючи, що ціна позову становить 12 025,50 грн, то державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням пропорційного розміру задоволених позовних вимог, визначається із суми 120,25 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір державного мита, що підлягало сплаті за подання позовної заяви у справі № 6/049-11 становить 120,25грн (1 відсоток ціни позову), в той час позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням № 562 від 05 квітня 2011 року сплачено 121грн, тобто позивач сплатив державне мито у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню повністю або частково у випадку внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, надмірно сплачене державне мито у розмірі 0,75грн (121грн 120,25 грн) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з додатковою відповідальністю “Київське виробниче обєднання “Медапаратура” (код ЄДРПОУ 14312269) 8 737 грн основного боргу, 285,73 грн пені, 332,88грн інфляційних втрат, 164,18 грн 3% річних, а також 95,19 грн державного мита та 186,82 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Повернути Товариству з додатковою відповідальністю “Київське виробниче обєднання “Медапаратура” (код ЄДРПОУ 14312269) з Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито у розмірі 0,75 грн, про що видати довідку.

4.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5.В частині позову про стягнення 2505,71 грн пені відмовити.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Черногуз А.Ф.