Рішення № 18160494, 17.08.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 серпня 2011 р. Справа 16/76/2011/5003

за позовом: дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма - Акцент", м.Вінниця

про стягнення 12896,52 грн. заборгованості згідно договору на постачання та транспортування природного газу

Головуючий суддя Нешик О.С.

Секретар судового засідання Снігур О.О.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність №14/10 від 20.01.11 року),

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Акцент" 12 896,52 грн. заборгованості, що виникла внаслідок невиконання останнім умов укладеного між сторонами договору № Вк-10-1048 від 01.03.2010 року, у тому рахунку 11 804,46 грн. основного боргу; 779,09 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 221,66 грн. - 3% річних; 91,31 грн. пені.

Ухвалою суду від 28.07.2011 року порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 17 серпня 2011 року.

17.08.2011 року через канцелярію суду (вх. канц. №08-46/10948/11 від 17.08.11 року) надійшла заява позивача №31/10-9531 від 12.08.11 року, згідно якої ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Акцент" 11 804,46 грн. основного боргу; 779,09 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 221,66 грн. - 3% річних; 913,07 грн. пені.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить вимогам ст.22 ГПК України.

При цьому суд звертає увагу, що у пункті 4.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04.03.1998 року наголошено, що у разі якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету.

Згідно платіжних доручень №3127 від 19.07.2011 року та №3278 від 15.08.2011 року позивач сплатив 135,71 грн. державного мита. Враховуючи, що станом на час розгляду справи в суді ціна позову становить 13718,28 грн., суд вважає, що недоплачене державне мито в сумі 1,47 грн. підлягає стягненню з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

В судовому засіданні, 17.08.2011 року, представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі. Також подав суду письмове клопотання від 17.08.2011 року (вх. №08-46/10958/11) про розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

На визначену судом дату представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 28.07.11р. не виконав, причини неявки суду не повідомив. Про місце, день і час розгляду справи повідомлений належним чином, що стверджується наявними в справі матеріалами, зокрема підписом від 08.08.2011 року на повідомленні пошти про вручення останньому поштового відправлення за №20935710.

Ухвала суду про порушення провадження у справі від 28.07.2011 року надіслана ТОВ "Фірма-Акцент" за адресою місцезнаходження (м.Вінниця, площа Жовтнева, 1), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи викладене, справу, із врахуванням вимог ч. 1 ст. 69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст.75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01 березня 2010 року між ДП "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України" в особі Вінницької філії ДП "Нафтогазмережі" (постачальник), правонаступником якого є позивач, та ТОВ "Фірма-Акцент" (споживач) укладено договір на транспортування природного газу №Вк-10-1048тр.

Предметом договору є надання підприємством споживачу послуг по транспортуванню газу.

Умовами договору (п.1.2.) сторони визначили, що підприємство здійснює протягом 2010 року транспортування газу, а споживач зобов'язується його прийняти і сплатити на умовах цього договору.

Згідно пункту 3.2.1.1. договору, приймання-передача газу, поставленого постачальником споживачу у відповідному місяці, оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу.

Сторони також домовились, що акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків (абз.2 п.3.2.1.2.).

Згідно п.6.1 договору споживач не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку поставки газу здійснює попередню оплату грошовими коштами шляхом перерахування на поточний рахунок підприємству 100% вартості послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами, який запланований для транспортування (згідно з п.1.2. договору) згідно виставленого рахунку.

В разі перебору обсягів газу понад попередньо оплачених, остаточний розрахунок здійснюється до 5 числа місяця наступного за звітним (п.6.2 Договору).

У випадку сплати споживачем суми, що перевищує вартість фактично протраспортованого місячного об'єму газу підприємство зараховує її як попередню оплату на наступний період за тарифами, встановленими на послідуючий період поставки (п.6.3 Договору).

Виконуючи свої зобов'язання за договором №Вк-10-1048тр від 01.03.2010 року позивач в березні 2010 року надав споживачу послуги з транспортування газу на суму 11804,46 грн., що підтверджується актом подачі-прийняття та реалізації газу №НГ-В002917 від 30.03.2010 року. Натомість, відповідач за дані послуги не розрахувався.

Станом на час розгляду справи в суді заборгованість останнього становить 11804,46 грн.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Беручи до уваги зміст договору, укладеного між сторонами 01.01.2010 року та характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 11 804,46 грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 913,07 грн. пені (з 20.01.2011 року по 21.07.2011 року); 779,09 грн. інфляційних втрат (з грудня 2010 року по червень 2011 року); 221,66 грн. 3% річних (з 01.12.2010 року по 18.07.2011 року), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 7.1 Договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за послуги по транспортуванню у строки, зазначені у п.6.2. даного договору, Споживач сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується Постачальником протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних, інфляційних втрат не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень ст.49 ГПК України понесені позивачем судові витрати на оплату держмита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача.

Керуючись ст.ст 4-3, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Акцент" (21001, Вінницька область, м.Вінниця, пл.Жовтнева, буд.1; код ЄДРПОУ 13300904) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 31301827) 11804,46 грн. основного боргу; інфляційних нарахувань у розмірі 779,09 грн.; 3% річних в розмірі 221,66 грн.; пені у розмірі 913,07 грн.; 137,18 грн. витрат на сплату держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 31301827) недоплачене ним державне мито в сумі 137,27 грн. в доход державного бюджету.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Нешик О.С.

Повний текст рішення суду підписано 02 вересня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (04116 м.Київ, вул.Шолуденка, 1);

3 - відповідачу - ТОВ "Фірма - Акцент" (21003 м.Вінниця, вул.Жовтнева, 1)