Ухвала суду № 18159141, 23.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2011 р. м. КиївК-7545/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

на постанову господарського суду Львівської області від 16 січня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2008 року

у справі № 28/317А

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова (надалі ДПІ у Франківському районі м.Львова)

до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Мономах Вест»(надалі ТОВ «Мономах Вест») та Приватного підприємства «Грювал»(надалі ПП «Грювал»)

про визнання недійсним господарського зобовязання, -

встановив:

У вересні 2007 року ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась до господарського суду з позовом, в якому просить визнати недійсним господарського зобовязання між ТОВ «Мономах Вест»та ПП «Грювал», стягнення з відповідачів в дохід держави по 156221,04грн. з кожного, та стягнення з відповідачів судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що господарське зобовязання вчинене відповідачами є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки за його наслідками у ТОВ «Мономах Вест»виникає право на податковий кредит, який є таким, що задекларований неправомірно.

Постановою господарського суду Львівської області від 16 січня 2008 року , залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2008 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідачів на момент здіснення правочину та його виконання наміру на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановите нове про задоволення позовних вимог посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Сторони в судове засідання не зявились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх обставин, працівниками ДПІ у Франківському районі м. Львова булла здійснена виїзна планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Мономах Вест»за період з 01.10.2003 року по 31.03.2006 року про що складено акт №325/23-0/20832961 від 14.07.2006 року, в результаті перевірки встановлено наявність правовідносин з ПП Фірма «Грювал».

27.01.2004 року між ПП Фірма «Грювал»(Виконавець) та ТОВ «Мономах Вест»(Замовник) укладено договір №2701К1, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе поставку товарів згідно накладних.

На виконання умов договору згідно видаткових накладних, які наявні в матеріалах справи, ПП Фірма «Грювал» поставило позивачу товар на загальну суму 156221,07грн.

Виконання вказаного договору також підтверджується наявними в матеріалах платіжними доручення на проведення оплати, а також виданими податковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 вказаного Кодексу, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Визнаючи спірну угоду такою, що відповідає вимогам законодавства, суди посилались на докази, які є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, які підтверджують або спростовують обґрунтованість доводів податкового органу про недійсність господарського зобовязання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанції зроблені висновки тільки на підставі тих документів, які знаходяться в матеріалах справи, при цьому не враховано, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно зясувати та встановити, чи мали операції між відповідачами з реалізації спірного товару реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Тому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до акту перевірки (а.с.11) ТОВ «Мономах Вест»(Покупець) укладено договір з ПП Фірма «Грювал»(Продавець) №1102/к1 від 11.02.2004 року про поставку будівельних матеріалів, які були отримані в 1 кв. 2004 року на суму -11534,20грн., 2 кв. 2004 року на суму 5900,00 грн., 3 кв. 2004 року на суму 111823,55грн. та в 4 кв. 2004 року на суму 926,45грн., тобто загальна сума вартості будівельних матеріалів складає 130184,20грн., яка не відповідає сумі заявленій в позові і складає 156221,04грн., тобто зазначене питання залишилось не зясованим.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанції залишилась така обставина як те, що в матеріалах справи присутня копія договору укладеного між відповідачами №2701К1 від 27.01.2004 року (а.с.51), хоча в акті перевірки та в позовній заяві ДПІ у Франківському районі м.Львова, як на обґрунтування свої доводів, посилається саме на договір №1102/к1 від 11.2.2004 року.

Слід також звернути увагу на те, що згідно наявної інформації ЦБД юридичних осіб ДПА України ПП Фірма «Грювал»постановою Господарського суду Рівненської області від 24.01.2005 року визнано банкрутом, а ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28.02.2005 року №9/5 дане підприємство ліквідовано та згідно інформації наданої УПМ ДПА у Львівській області в провадженні СВ ПМ ДПА у Рівненській області знаходиться кримінальна справа №70/47-05 порушена за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205,ч.2, ст.366, ч.2 ст.209 КК України, тобто судами попередніх інстанції належної правової оцінки зазначеній обставині не надано (а.с.11).

Окрім цього, як на підставу задоволення позовних вимог, податковий орган посилається на Вирок Рівненського міського суду від 04.04.2007 року, яким встановлено, що 24.122003 року ОСОБА_2, за попередньою змовою з невстановленими особами за винагороду надав згоду про перереєстрацію на своє імя всіх прав та повноважень власника приватного підприємства фірми «Грювал». Крім того, за період з 27.01.2004 року по 01.10.2004 року на рахунок ПП Фірма «Грювал»по господарських операціях перераховано 26459,70 грн. Фактично ОСОБА_2 господарська діяльність не здійснювалась, чим безпідставно надано право покупцям отримати податковий кредит. Зазначеним вироком визнано винним ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємство) та засуджено останнього до 3-х років позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України із звільненням від відбування покарання із випробовувальним строком на 1 рік (а.с.20).

При цьому, суд касаційної інстанції відзначає, що судами не зясовано чи набрав законної сили Вирок Рівненського міського суду від 04.04.2007 року, оскільки в матеріалах справи відсутні будь які докази з приводу цього.

Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує на тому, що суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного зясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановляє, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони постановлені на підставі неповно зясованих обставин у справі.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у звязку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного зясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та обєктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

- задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 16 січня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2008 року скасувати та справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.