Постанова № 18156921, 27.07.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-9466/10/2270

Головуючий у 1-й інстанції: Касап В.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Подолян Н. В.

за участю представників сторін:

апелянта -Базюка Р.М., Глухова А.В.

відповідача - Нахілка Ю.О., Семенюка С.Б.

розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.03.2011 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2011 року ДП "Красилівський агрегатний завод" звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000682300/0, № 0000692300/0, № 0000702300/0 від 16.12.2010 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

05.07.2011 року на адресу суду надійшли письмові заперечення Красилівської МДПІ, у яких податковий орган посилається на правомірність висновків суду першої інстанції водночас стверджуючи про необґрунтованість тверджень апелянта, у звязку з чим просить апеляційну скаргу ДП "Красилівський агрегатний завод" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року без змін.

У судовому засіданні представники апелянта вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити, окремо посилаючись на те, що продукція від TOB “С. Дж. Р. Груп” поставлялась на підприємство відповідно до накладних, податкових накладних та приймально-здавальних накладних, відповідно до яких нараховувалась заробітна плата працівникам цеху №95 підприємства, за роботу над виготовленням виробів з комплектуючих, що поставило TOB “С. Дж. Р. Груп”підприємству, та які підтверджують факт того, що вказані комплектуючі були прийняті в роботу.

Апелянт зауважує, що судом першої інстанції не взято до уваги факт того, що на складі підприємства є залишки продукції отриманої від TOB “С. Дж. Р. Груп”, що підтверджується даними бухгалтерії, відповідно до яких станом на 01.12.2010 року на складі №81 підприємства є залишки продукції отриманої від TOB “С. Дж. Р. Груп”на суму 57818 грн. 00 коп.

Крім того, на думку представників апелянта, судом першої інстанції не враховано, що інформація про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту та устаткування необхідного для здійснення фінансово - господарської діяльності підприємства не могла бути відома товариству, оскільки вказана інформація відома тільки контролюючим та перевіряючим органам для здійснення своїх повноважень.

Представнки скаржника також посилаються на помилковість тверджень щодо безтоварності операцій по взаємовідносинах з TOB “С. Дж. Р. Груп”, оскільки при проведені перевірки фіскальному органу надані всі первині документи, що підтверджують здійснення вказаних господарських операцій.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях та посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Красилівською МДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ДП "Красилівський агрегатний завод" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ “С. ДЖ. Р. Груп”за результатами якої встановлено порушення ДП "Красилівський агрегатний завод" п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 "а" п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок яких занижено податок на прибуток за IV квартал 2008 року в сумі 264081 грн., занижено суму ПДВ за жовтень-листопад 2008 року, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 164343 грн., та завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2009 року, на загальну суму 46922 грн. На підставі виявлених порушень Красилівською МДПІ складено акт перевірки №735/23/14307831 від 02.12.2010 року та прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000682300/0, № 0000692300/0, № 0000702300/0 від 16.12.2010 року.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з обґрунтованості тверджень податкового органу про порушення скаржником п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 "а" п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", по операціях позивача з TOB “С. Дж. Р. Груп”, які не мали реального товарного характеру, а відтак правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000682300/0, № 0000692300/0, № 0000702300/0 від 16.12.2010 року.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Надаючи правову оцінку діям та рішенням податкового органу, колегія суддів виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основним аргументом яким обґрунтовує свою позицію податковий орган та який взятий за основу судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення є те, що господарські операції здійснені між апелянтом та ТОВ "С.ДЖ.Р.Груп" не спричинили реального настання правових наслідків, а тому відповідно до ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України такі правочини є недійсними, а відтак суперечить моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними (ст.228 ЦК України), є відсутність факту передачі товару від контрагенту, оскільки відсутні договорів купівлі-продажу, які є первинними документами, та які б підтверджували право власності на придбаний товар.

До вказаних тверджень колегія суддів ставиться критично з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 13, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Зокрема, відповідно до положень ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проаналізувавши вказані норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних відомостей, з яких можна було б дійти висновку про нікчемність правочинів укладених між ДП "Красилівський агрегатний завод"та ТОВ "С.ДЖ.Р.Груп".

Одночасно, колегія суддів наголошує на тому, що відсутність письмового договору не означає відсутності правочину та відсутності товарної операції.

Згідно з ч.1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідків його недійсності, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами.

В даному випадку такими доказами є видаткові та податкові накладні та факт перерахування грошових коштів за товар.

Субєкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Згідно до п.4 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валовий дохід є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого( нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або в нематеріальній формі.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 вказаної статті суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 зазначеної статті виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, основними вимогами до витрат, які передбачені в даному Законі: 1) їх мають підтверджувати первинні документи; 2) вони повинні бути "безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу"; 3) вони повинні бути сплачені. Тільки одночасне виконання цих трьох умов дає право включити витрачене до витрат підприємницької діяльності.

Що стосується витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які встановлені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пред'явлені до перевірки документи (видаткові накладні, приймально-здавальні накладні, тощо) є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не наведено жодних обгрунтувань, які б вказували, у чому саме надані первинні фінансово-бухгалтерські документи не відповідають наведеним вимогам. Усі первинні документи з обліку господарських операцій позивача з контрагентом, зокрема податкові накладні оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств та завірені печатками підприємств.

Так як виявлені актом перевірки порушення позивачем вимог Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємства", що на думку податкового органу зумовило безпідставне включення до валових витрат витрати на отримання товарів, у звязку із безтоварністю операцій, позбавили позивача правових підстав на збільшення податкового кредиту за проведеними операціями, тому наступний висновок суду першої інстанції про завищення ДП "Красилівський агрегатний завод" податкового кредиту з ПДВ і порушенню положень Закону України "Про податок на додану вартість" теж є безпідставним.

Податковий кредит згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

А вимоги до податкової накладної визначені у п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ.

Таким чином Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність включення підприємством відповідних сум до складу валових витрат та формування податкового кредиту в матеріалах справи не міститься та відповідачем не надано, а згідно ч. 2 ст. 71 КАС України саме на нього покладено обовязок по доведенню правомірності прийнятого ним рішення.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що на можливість включення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства не впливає відображення чи не відображення їх у податковому обліку контрагента у звязку з відсутністю відповідних вимог у Законі, а відсутність на підприємствах контрагентів складу працюючих, основних фондів тощо, не може бути безумовною підставою для висновку про недійсність (фіктивність) укладених угод та не доводить наявність умислу в діях позивача на отримання податкової вигоди з таких операцій.

Колегія суддів також зауважує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нікчемність правочинів, що базується на відсутності відображення оподатковуваних операцій у податковій звітності контрагента ТОВ "С.ДЖ.Р.Груп", висновках про те, що платник податків співпрацює з підприємством, що має ознаки фіктивності, так як законодавство не ставить дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобовязань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності порушених кримінальних справ стосовно посадових осіб контрагенту.

Діючим законодавством України не передбачений обовязок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак апелянт не може нести відповідальність за не виконання його контрагентом своїх податкових зобовязань, оскільки діючим законодавством така відповідальність не передбачена.

Крім того, самим податковим органом не заперечується факт знаходження придбаного товару у апелянта, до того ж факт отримання підприємстовм товару підтверджується показами свідків, які містяться в акті перевірки від 02.12.2010 року.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу частини 2 статті 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, сума присудження з бюджету на користь позивача судового збору підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" задовольнити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.03.2011 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов державного підприємства "Красилівський агрегатний завод".

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000682300/0, № 0000692300/0, № 0000702300/0 від 16.12.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" 5 грн. 10 коп. судових витрат.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "01" серпня 2011 р. .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.