Ухвала суду № 18156390, 06.07.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/2723/11

Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.04.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська агрохімічна компанія" до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Подільська агрохімічна компанія» звернулось з позовом до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про визнання незаконними та скасувати податкових повідомлень рішень № 0000351505/1/7382 від 28.10.2010 року та № 0000351505\2\8806 від 25.11.2010 року, якими позивачу визначені податкові зобов'язання по податку на додану вартість.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом неправомірно визначене податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 185250,00 грн., у тому числі за основним платежем -123500,00 грн. та штрафні санкції - 61750,00 грн., оскільки будь-яких порушень податкового законодавства підприємство не допускало. На думку підприємства, податковим органом не враховано вимоги П(С)БО 30 “Біологічні активи”, не розглянуто біологічні активи як предмет купівлі-продажу, безпідставно зроблено висновок щодо нікчемності договору між ТОВ “Подільська агрохімічна компанія” та ДП ДГ “Зоря”щодо придбання біологічного активу.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.04.2011 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

29.06.2011 року на адресу суду надійшли письмові заперечення від ТОВ «Подільська агрохімічна компанія», у яких позивач стверджує про правомірність висновків суду першої інстанції, а відтак необгрунтованості та хибність тверджень податкового органу викладених в апеляційній скарзі, у звязку з чим остання підлягає залишенню без задоволення.

У звязку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 26 серпня 2010 року по 6 вересня 2010 року працівниками апелянта проведено документальну невиїзну перевірку TOB “Подільська агрохімічна компанія” з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ДП ДГ “Зоря” за період з 01.05.2009 по 30.09.2009.

За результатами перевірки складено акт № 7831/15-5/32875071 від 06.09.2010 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п. 5.3, п.5.10 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 4.5 ст.4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

На підставі п.2 висновку даного акту податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010 року № 0000231505/0/6437, яким визначене податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 185250,00 грн., у тому числі за основним платежем -123500,00 грн. та штрафні санкції - 61750,00 грн.

На вказане рішення позивачем подано скаргу до ДПІ у м. Хмельницькому, яка була задоволена частково. За результатами розгляду скарги винесено податкове повідомлення рішення № 0000351505/1/7382, в якому визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 182028 грн., в тому числі за основним платежем -120278 грн. та штрафні санкції - 61750 грн.

В результаті оскарження до ДПА у Хмельницькій області винесено податкове повідомлення-рішення № 0000351505\2\8806 від 25.11.2010 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 182028 грн., у тому числі за основним платежем - 120278 грн. та штрафні санкції - 61750 грн. Рішенням ДПА України від 12 лютого 2011 року скаргу позивача залишено без задоволення, рішення ДПІ у м. Хмельницького від 17.09.2010 року, з урахуванням рішення ДПІ у м. Хмельницькому від 28.10.2010 року, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін.

Зазначене слугувало підставою для звернення ТОВ «Подільська агрохімічна компанія» до Хмельницького окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що намір сторін у дослідженому договорі, щодо вчинення господарських зобовязань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, у судовому засіданні свого підтвердження не знайшов, відтак позов необхідно вважати обґрунтованим та повністю доведеним у судовому засіданні дослідженими доказами і його необхідно задоволити.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між TOB “Подільська агрохімічна компанія” та ДП ДГ “Зоря” укладено договір купівлі-продажу біологічних активів від 29 травня 2009 року з додатком, відповідно до яких ТОВ “Подільська агрохімічна компанія”(Покупець) купує у ДП ДГ “Зоря”(Продавець) біологічні активи, посіви озимої пшениці на площі 247 гектарів (далі - Товар), який знаходиться на полях ДП ДГ “Зоря”(с. Пирогівці, Хмельницького району), згідно з картою полів, копія яких є невід'ємною частиною даного договору. В п.2 розділу 1 договору визначено, що вартість Товару становить 3000 грн. за 1 гектар, в тому числі податок на додану вартість. Сума Договору складає 741 000 грн., в тому числі ПДВ 123 500 грн.

Умовами договору визначено, що Покупець зобов'язується сплатити вартість Товару, згідно отриманих видаткової та податкової накладних, Продавець зобовязується надати вільний доступ до Товару з дня передачі документів. Оплата товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Передача посівів озимої пшениці здійснено відповідно до акту прийому - передачі та доповнення № 1 до даного акту від 29.05.2009 року. На передачу біологічного активу ДП ДГ „Зоря" надало видаткову накладну від 29.05.2009 року за № 341 на суму 741 000 грн. та податкову накладну від 29.05.2009 року за № 72 на суму 741 000 грн. в тому числі 123 500 грн. ІІДВ. На підставі вказаної податкової накладної товариство віднесло до складу податкового кредиту в травні 2009 року ПДВ в сумі 123500 грн.

Згідно із п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок визначення суми податкового кредиту по податку на додану вартість встановлений пунктом 7.4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до ч. 2 підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на додану вартість на податковий кредит вважається в тому числі і дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Окреслюючи зазначені норми Закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність віднесення позивачем до свого податкового кредиту по податку на додану вартість у травні 2009 року податкового кредиту в сумі 123500 грн., на підставі податкової накладної № 72 від 29.05.2009 року на загальну суму 741000 грн., наданої позивачу ДП ДГ “Зоря”.

Судом апеляційної інстанції також зясовано, що 13 липня 2009 року, у звязку з невиконанням умов договору від 29.05.2009 року, а саме не сплатою вартості Товару, ДП ДГ “Зоря” звернулось до позивача з листом про повернення товару (біологічних активів). В результаті домовленості сторін, згідно видаткової накладної (повернення) № ВП 0000005 від 01 серпня 2009 року позивач повернув повністю ДП ДГ “Зоря”куплений у останнього товар, а саме посів озимої пшениці на загальну суму 741000 грн., в тому числі податок на додану вартість на суму 123500 грн.

Згідно з пунктом 4.5 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобовязань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку постачальника то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобовязань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у звязку з отриманням таких товарів (послуг).

В звязку з тим що товар позивачем був повністю повернений продавцю подано розрахунок № 89 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 29.05.2009 року № 72., на підставі якого позивач зменшив свій податковий кредит по податку на додану вартість на суму 123500 грн.

Відповідно до ст. 263 ГК України господарськоторгівельною є діяльність, що здійснюється субєктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничотехнічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання певних послуг.

Господарськоторгівельна діяльність може здійснюватись в різних формах, в тому числі і у формі оптової чи роздрібної торгівлі і опосередковується господарськими договорами в тому числі і договорами купівлі продажу.

Правове регулювання договорів купівлі продажу здійснюється главою 54 ЦК України.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Жодна із статей глави 54 ЦК України не зобовязує сторони договору до негайної оплати товару, обовязкового транспортування до покупця, заборони залишати куплений товар у продавця, навпаки ст. 667 ЦК України зобовязує продавця у разі якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобовязаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення.

Колегія суддів зауважує, що невчасна оплата підприємством отриманого товару у строки, визначених договором купівлі продажу, не суперечить нормам глави 54 ЦК України і є внутрішньою справою сторін у договорі.

Крім того, колегія суддів ставиться критично до тверджень апелянта про нікчемність правочинів укладених позивачем, з огляду на слідуюче.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії позивача не вказують на здійснення фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля, без наміру створення правових наслідків та згідно ч.1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК є нікчемними, оскільки, посилання скаржника не свідчать про нікчемність угод, укладених між позивачем та субєктом підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено що позивачем за оспорюваний період здійснені господарські операції та проведена податкова звітність, яка відповідає діючому законодавству, що документально підтверджено наявними укладеними договорами між зазначеними субєктами господарювання, податковими та видатковими накладними, актами приймання-передачі біологічних активів, що стало підставами включення до складу податкового кредиту та валових витрат оспорюваного періоду.

Твердження податкового органу в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшли свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Хмельницькому, залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.04.2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Сторчак В. Ю.

Сапальова Т.В.