Ухвала суду № 18156150, 22.06.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1149/11

Головуючий у 1-й інстанції: Загороднюк А.Г.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Подолян Н. В.

за участю представників сторін:

апелянта - Василика Р.А.

позивача - Стеценка О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород" до державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород" (далі - ТОВ "Агрофірма "Шаргород") з позовом до державної податкової інспекції у Шаргородському районі (далі - ДПІ у Шаргородському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000301601/0 від 20.09.2010 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі при цьому посилаючись на обставини у ній викладені, окремо посилаючись на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не взято до уваги положення ст. 99 КАС України, зокрема щодо пропущення позивачем строків звернення до суду з приводу оскарження податкового повідомлення-рішення. На думку апелянта неврахування даної обставини, слугувало підставою для винесення судом першої інстанції незаконного та необґрунтованого рішення, що порушує законні права та інтереси органу державної податкової служби в особі ДПІ у Шаргородському районі.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечив з підстав обґрунтованості та доведеності висновків суду першої інстанції, у звязку з чим просив суд апеляційну скаргу ДПІ у Шаргородському районі залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 року без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як зясовано судом першої інстанції, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000301601/0 від 20.09.2010 року винесене ДПІ у Шаргородському районі на підставі акту перевірки №2177/1601/35728295 від 20.09.2010 року за порушення п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Вказаний висновок ДПІ у Шаргородському районі ґрунтується на тому, що ТОВ "Агрофірма "Шаргород" неправомірно включило до податкового кредиту суми податку на додану вартість у тих податкових періодах, коли фактично було отримано податкові накладні від постачальників, а не у періоди виникнення права на формування податкового кредиту за першою подією.

Зокрема, ТОВ "Агрофірма "Шаргород" включив до розрахунку бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2010 року податкові накладні за травень 2010 року. Наведене слугувало підставою для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 13184,0 грн., згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

У свою чергу суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов товариства, виходив з неправомірності нарахування позивачу податкових зобовязань за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, а відтак скасування податкового повідомлення-рішення від 20.09.2010 року №0000301601/0 щодо завищення ТОВ "Агрофірма "Шаргород" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 13184,0 грн. за липень 2010 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та втратив чинність з 01 січня 2011 р. згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р. N 2755-VI), (надалі за текстом Закон № 168/97-ВР).

За змістом п.п. 7.3.1 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань (далі ПЗ) вважається або дата зарахування коштів, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, податкові зобовязання у платника податку виникають незалежно від факту видачі податкової накладної - або в момент зарахування коштів, або на дату відвантаження товару, в залежності від того, що настало раніше.

В свою чергу, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із Законом про ПДВ (п. 1.7. ст. 1).

За загальним правилом п.п. 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається або дата списання коштів з банківського рахунку, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в залежності від того, що стало раніше.

Підпункт п.п.7.2.4 Закону № 168/97-ВР надає право на складання податкових накладних виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, встановленому ст.9 цього Закону.

При цьому , відповідно до п.п. 7.2.3, 7.2.6 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В той же час, п.п. 7.4.5 Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної.

Як зясовано під час судового розгляду, скаржником до суду першої інстанції надавався реєстр отриманих та виданих податкових накладних, а також податкові декларації.

Разом з тим, податковим органом факт здійснення господарських операцій по вказаних податкових накладних, що внесені до декларації в послідуючих податкових періодах не заперечувався.

Отже, можливість реалізації належного покупцю права на податковий кредит (декларування) залежить від наявності у покупця ПН у звязку з чим, періоди виникнення ПК та ПЗ можуть не збігатися, що повязано з тим, що не дозволяється включення до ПК витрат зі сплати податку, не підтверджених ПН, які є підставою для формування ПК.

Правовий аналіз згаданих норм Закону в контексті спірних взаємовідносин дає підстави для наступних висновків.

Закон про ПДВ не встановлює будь-яких строків, протягом яких платник податків-покупець може отримати податкову накладну (за виключенням випадків відмови від видачі ПН, що регулюється за окремим правилами). Закон не передбачає, що платник податків, який не відобразив податковий кредит у період виникнення податкових зобовязань у продавця, втрачає право на такий кредит в майбутньому на підставі отриманої ПН (з урахуванням строків давності). Платник податків не втрачає право на податковий кредит у випадку, якщо він буде відображений на підставі податкової накладної не в періоді виникнення податкових зобовязань у продавця. На підставі п/п. 7.2.6. Закону платник податку має право включити суму ПДВ в податкову декларацію у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.07.2007 року № К-1323/07 та в листі ДПА України від 11.08.2004 року №15316/7/15-2417 (із змінами).

В даному випадку податковий орган в порядку ч. 2 ст. 72 КАС України не спростував факту того, що суми ПДВ за вищезгаданими податковими накладними були включені до складу податкового кредиту того звітного періоду, в якому вони були отримані позивачем. Врахування цих сум ПДВ раніше дати отримання податкових накладних суперечило б вимогам п.п. 7.4.5., 7.2.6. Закону про ПДВ.

У судовому засіданні з'ясовано, що позивач в додатку №2 до декларації по податку на додану вартість №11396 від 19.08.2010 року ("Довідка щодо залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається не погашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу кредиту наступного податкового періоду") за червень 2010 року (а.с. 19-27) включив травневі податкові накладні, а саме:

- податкова накладна №АД-5-00003 від 14.05.2010 року від ФГ "Агро Дар" на суму 9900,0 грн., в т.ч. ПДВ - 1650,0 грн.;

- податкова накладна ПН №В100518001 від 18.05.2010 року від ТОВ "Агрофірма Прогрес" на суму 30360,0 грн., в т.ч. ПДВ - 5060,0 грн.;

- податкова накладна ПН №1600 від 27.05.2010 року на суму 688,98 грн., в т.ч. ПДВ - 114,83 грн. та ПН №1152 від 03.05.2010 року на суму 36749,87 грн., в т.ч. ПДВ - 6124,98 грн. від ТОВ "Хавестер";

- податкова накладна ПН №2 від 31.05.2010 року від ПП "ОСОБА_1" на суму 1404,31 грн., в т.ч. ПДВ - 234,05 гривень.

Матеріали справи містять докази того, що зазначенні вище накладні, виписані контрагентами в травні 2010 року, отримані позивачем у червні 2010 року, зокрема: реєстр отриманих та виданих податкових накладних ТОВ "Агрофірма "Шаргород" №6 за період з 01.06.2010 року по 30.06.2010 року (а.с. 15-18) та Журнал реєстрації вхідної документації ТОВ "Агрофірма "Шаргород" (а.с. 29-32).

При цьому, колегія суддів ставиться критично до тверджень апелянта щодо невжиття апелянтом всіх необхідних заходів для отримання від контрагентів податкових накладних та звернення зі скаргою до податкового органу, оскільки ці умови можуть бути застосовані лише у випадку відмови постачальника від видачі податкової накладної, доказів чого у даному випадку матеріали справи не містять.

Крім того колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на порушення позивачем строків звернення до суду, передбачених положеннями ст.99 КАС України, оскільки відповідно до частини третьої наведеної норми закону для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Слід зауважити, що такі спеціальні строки мають перевагу у застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частинами четвертою та пятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного приписи пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено. Зазначений строк продовжується на час досудового врегулювання спору процедури адміністративного оскарження відповідного рішення до контролюючого органу (від дня подачі скарги до моменту отримання рішення контролюючого органу за результатами її розгляду).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000301601/0 від 20.09.2010 року.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 червня 2011 року .

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Сторчак В. Ю.

Сапальова Т.В.