Ухвала суду № 18152576, 13.07.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2011 р. Справа № 38947/11/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

при секретарі судового засідання: Шаблій Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року у справі за позовом приватного підприємства «Електропромсервіс» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень рішень,-

встановила:

В листопаді 2011 року приватне підприємство «Електропромсервіс» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 15.11.2010 року № 0002692321/0 та № 0002702321/0, які були прийняті за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, оформленої актом від 22.10.2010 року № 2682/23-209/31074973.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що первинні бухгалтерські документи на підтвердження договірних відносин з ПП "ІКЦ "Облік" належним чином оформлено. Всі операції з контрагентом є реальними, товарними, а висновки податкового органу, відповідно, базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Чинним законодавством України на платника податків не покладено обов'язку з перевірки повноти та своєчасності сплати податкових зобов'язань контрагентами. В зв'язку з наведеним спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Просив позов задовольнити.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суд прийшов до переконання, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому і відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, якими визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, правомірними. Відтак, і відсутні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.3 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 21.12.2000 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Зокрема в обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що проведеною перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат за рахунок включення витрат на придбання ТМЦ в ПП "ІКЦ "Облік". Як встановлено в ході перевірки, ПП "ІКЦ "Облік" в свою xергу придбавало товар в ТзОВ "Луфорсталь", яке має всі ознаки фіктивності. Відтак, правочин між позивачем та ПП "ІКЦ "Облік" є нікчемним по всьому ланцюгу товару. В зв'язку з наведеним в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова 22 жовтня 2010 року здійснено планову виїзну документальну перевірку ПП "Електропромсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт № 2682/23-209/31074973. На підставі вказаного акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.11.2010 року № 0002692321/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 264924, 00 грн., в тому числі основне зобов'язання 205223,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 59701,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 05.11.2010 року № 0002702321/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку На додану вартість в розмірі 246269,00 грн., в тому числі основне зобов'язання 164179,00 грн штрафні (фінансові) санкції 82090,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки ПП "Електропромсервіс" порушено п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема занижено податок на прибуток на загальну суму 205223,00 грн. та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 164179 грн.

Підставою для донарахування основного податкового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій стало те, що у перевіряємому періоді ПП «Електропромсервіс» мало взаємовідносини з ПП "ІКЦ "Облік". Відповідачем зроблено висновок про не підтвердження господарських операцій з отримання товарів від ПП "ІКЦ "Облік" за період з січня 2010 року по липень 2010 року первинними документами, а також про відсутність фактичного отримання товарів від даного суб'єкта господарювання. Відтак, податковий орган вважає, що правочини, укладені позивачем з ПП ІКЦ "Облік" згідно приписів ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є водночас такими, що порушують публічний порядок, а отже - нікчемними.

Проте, висновки відповідача колегія суддів вважає передчасними, не обґрунтованими та такими, що побудовані на припущеннях, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу № 3 від 04.01.2010 р. з ПП "ІКЦ "Облік". Згідно умов даного договору, продавець (ПП "ІКЦ "Облік") зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, номенклатура якого вказана у накладних. Поставка продукції здійснюється на основі заявки покупця і забезпечується транспортом покупця.

Колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП "ІКЦ "Облік" з огляду на те, що фактичний продаж позивачу товару -електро-кабельної продукції підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових та товарно-транспортних накладних, які складені відповідно до вимог чинного законодавства, містять всі необхідні для такого роду документів реквізити. Слід зазначити, що згідно наданих виписок по особовому рахунку за березень-квітень 2010 року отриманий товар був повністю оплачений позивачем.

Поставка товарів здійснювалася контрагентами на наступних умовах: розрахунки за отриманий товар здійснювалися у безготівковій формі, перевезення товарів здійснювалося частково власним транспортом позивача, місце навантаження товару при транспортуванні власними силами відображено у товарно-транспортній накладній, а у випадку доставки товару продавцем, пунктом розвантаження товару є склад позивача.

Відповідачем в акті перевірки не було висловлено зауважень до оформлення первинних документів.

Щодо твердження податкового органу про безтоварність операцій та неможливісті невикористання придбаних позивачем товарів з тих підстав, що згідно відповіді ПП ІКЦ «Облік: постачальником товару, реалізованого для Позивача були ПП «Трейд-компані» та ТзОІ «Компанія Луфорсталь» господарські операції ПП ІКЦ «Облік» з ПП «Трейд-компані» та ТзО' «Компанія Луфорсталь» являються нікчемними, то суд зазначає наступне.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в: 16.07.1999 року № 996-ХІУ (із змінами і доповненнями), первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складе документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення є податкові накладні, звіти про виконану роботу та акти прийому - передачі виконаних робіт, оригінали яких були представленні на вимогу перевіряючих, які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У п.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» значено,що податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку. Ті первинні документи, правила заповнення яких викладені в ст. 9 даного Закону, слугують також ствердженням виникнення податкових подій. Якщо документи заповнені постачальником за формою та з дотриманням відповідних правил, то немає ніяких підстав покупцю не відображати в своєму обліку (бухгалтерському і податковому) факту здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року (з наступними змінами та доповненнями), валові витрати виробництва та обігу далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті (п. 5.2.1 ст. 5 вищевказаного Закону).

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в вазі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) - п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 згаданого Закону.

Таким чином, факт придбання товарів у їх постачальника та документальне підтвердження цих операцій є достатньою підставою для їх врахування при обчисленні валових витрат у покупця ТМЦ.

При цьому покликання відповідача на те, що всі операції між позивачем і ПП ІКЦ «Облік» безтоварними, спростовується доводами позивача і підтверджується тим, що отримані від контнтрагента товарно-матеріальні цінності у подальшому оприбутковані на складі та реалізовані іншим суб'єктам господарювання, відповідні докази чого наявні в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до п.п. 7.4.1 л. 7:4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7 ст. 7 вказаного Закону в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими ракладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит регулюють лише положення п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено, що датою виникнення платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі Розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової декларації, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Тобто податкова накладна є підставою для віднесення сум ПДВ для отримання податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Таким чином, належно оформлені податкові накладні, видані ПП ІКЦ «Облік», яке було зареєстроване платником податку на додану вартість на час здійснення вказаних операцій, не дають відповідачу підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинним на момент здійснення фінансово - господарських операцій законодавством не встановлено підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визначення зобов'язання недійсним відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається умислом тієї особи, що уклала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Орган державної податкової служби вважає, що позивач та ПП ІКЦ «Облік», укладаючи спірні право чини діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутку та доходів.

Відповідно до норм Закону України "Про систему оподаткування" за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст. 9) та не визначено права (ст. 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

З урахуванням викладеного слід зазначити, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Враховуючи викладене, безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства, що ґрунтується на припущеннях перевіряючих, зроблених на підставі аналізу податкової звітності контрагентів ПП "ІКЦ "Облік" (ПП "Трейд-компані" та ТзОВ "Компанія Луфорсталь").

Відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджують, що ПП "Електропромсервіс" було відомо про порушення ПП "ІКЦ "Облік" та його контрагентами вимог податкового законодавства, рівно як і не спростовано того факту, що ПП "ІКЦ "Облік" міг придбати продукцію, яку в подальшому перепродав ПП "Електропромсервіс", в третьої особи, а не в ПП "Трейд-компані" та ТзОВ "Компанія Луфорсталь".

Отже, будь-які умисні дії позивача, а також посадових осіб ПП "ІКЦ "Облік", спрямовані на ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, відсутні.

Даючи правову оцінку наведеним обставинам, суд вірно виходив з наступних міркувань.

Орган податкової служби не пов'язує вчинення спірних господарських зобов'язань з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, а лише констатує факт його нікчемності.

З огляду на викладене та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, як передбачено ч. 1 ст. 71 КАС України, органом державної податкової служби не представлено достатньо доказів, які б в своїй сукупності підтверджували наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства зі сторони ПП "Електропромсервіс" та ПП ІКЦ "Облік" при вчиненні спірних господарських зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує троти позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, зокрема, бюджетне відшкодування, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому і відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, якими визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, правомірними. Відтак, і відсутні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.3 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 21.12.2000 року.

З огляду на вищевикладене вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними і необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч. 3.ст. 160, ст.ст. 195, 196,199, 204, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 у справі № 2а-10566/11 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий:І.В. Глушко

Судді:О.М. Довгополов

В.В. Святецький

Повний текст ухвали виготовлено 15.07.2011 року.