Ухвала суду № 18151490, 26.07.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-18422/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"26" липня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Грищенко Т.М., суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е., при секретарі Луцак А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Агро" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Біо Агро” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва, в якому просить визнати недійними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 травня 2010року №0003522310/0, від 23 липня 2010 року №0003522310/1, від 11 жовтня 2010 року №0003522310/2.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 р. позов задоволено.

Відповідач по справі не погодився з даним рішенням і подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 р. скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки суд порушив норми матеріального та процесуального права при винесенні даного рішення.

Суд, вивчивши представлені у справі докази, а також доводи, викладені у рішенні суду першої інстанції та у апеляційній скарзі, приходить до наступних висновків.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 12 травня 2010 року №0003502309/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Біо Агро” визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 3895442,00 грн., в тому числі за основним платежем 1947721,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1947721,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 липня 2010 року №0003502309/1, від 11 жовтня 2010 року №0003502309/2 аналогічного змісту.

Податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2010 року №0003502309/0, від 23липня 2010 року №0003502309/1, від 11 жовтня 2010 року №0003502309/2 прийняті на підставі акта від 19 квітня 2010 року №878/23-09/34696173 “Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Біо Агро” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 10.11.2006 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 10.11.2006 по 30.09.2009”.

В Акті перевірки встановлено, що до складу валових витрат позивачем віднесено витрати по транспортуванню вантажів за розрахунками з ТОВ “Трансекспрес” на підставі актів виконаних робіт на загальну суму 3942797,21 грн.

На думку відповідача, оскільки обовязок оплати транспортних послуг залізниці покладено на відправника та отримувача, підтвердженням витрат на транспортування є первинні документи (оригінали транспортних та супровідних документів), в яких вказується особа, що може віднести до складу валових витрат видатки, повязані з транспортуванням залізницею, а тому в порушення абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Біо Агро” необгрунтовано збільшено суму валових витрат за розрахунками по транспортно-експедиційним послугам з ТОВ “Трансекспрес” на суму 3942797,21 грн., в тому числі: І квартал 2009 року 650052,11грн., півріччя 2009 року 886595,41 грн., 9 місяців 2009 року 3942797,21 грн.

Перевіркою також встановлено, що ТОВ “Біо Агро” (позичальник) укладено кредитний договір від 22 січня 2007 року №5-ТТ з Компанією “TRITTIKO HOLDINGS LIMITED” (кредитор), предметом якого є надання в тимчасове користування грошових коштів для поповнення обігових коштів та погашення існуючої заборгованості позичальника у сумі 10000000,00 доларів США під 11% річних. ТОВ “Біо Агро” отримано кредитних коштів на суму 10000000,00 доларів США, що на момент отримання складало 47957000,00грн. Погашено кредиту станом на 01 червня 2008 року на суму 10756750,00грн. Позивачем отримані кредитні кошти використовувалися не за цільовим призначенням, а саме: на внески до статутних фондів інших субєктів господарювання на суму 7159932,00 грн., на надання поворотної фінансової допомоги на суму 30586642,25грн.

ТОВ “Біо Агро” до складу “Інших витрат” декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік включено збитки від операцій з умовного продажу заборгованості, виражені в іноземній валюті, що розраховуються як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення) на суму 21012607,00 грн.

Проведеною перевіркою здійснено перерахунок суми збитків від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, виходячи з цільового використання отриманих кредитних коштів та їх використання на цілі, повязані з господарською діяльністю підприємства, та встановлено, що з урахуванням використання сум отриманих кредитних коштів на цілі, не повязані з господарською діяльністю та погашення кредиту, сума збитків від операцій з умовного продажу заборгованості , вираженої в іноземній валюті за 2008 рік складає 5533980,00 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки надання коштів у поворотну фінансову допомогу не є операцією, повязаною з отриманням доходу, ТОВ “Біо Агро” в порушення пункту 5.1 статті 5 та підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” необґрунтовано включено до складу “Інших витрат” декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік збитки від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, на суму 15478626,02 грн., що призвело до заниження обєкта оподаткування на цю ж суму.

Зазначені порушення призвели до заниження податку на прибуток у 2008 році на суму 1947721,00 грн. та завищення відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток за 2008 рік на суму 7687744,00 грн. та за 9 місяців 2009 року на суму 11630541,00грн., в тому числі по періодах: І квартал 2009 року 650052,00 грн., півріччя 2009року 886595,00 грн., 9 місяців 11630541,00 грн.

Враховуючи викладені порушення, в Акті перевірки також зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 792704,29 грн., в тому числі за березень 2009 року 156142,56 грн., за травень 2009року 18700,63 грн., липень 2009 року 44687,36 грн., серпень 2009 року 327520,60грн., вересень 2009 року 245653,14 грн.

Позивач не погодившись з висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, обґрунтовує позов наступним: транспортно-експедиційні послуги надані ТОВ “Трансекспрес” в повному обсязі, зокрема, товар був доставлений в пункт призначення покупцю, в підтвердження чого підписані акти приймання-передачі наданих послуг, ТОВ “Біо Агро” здійснило оплату послуг експедитора і відшкодування витрат, понесених експедитором в процесі виконання договору, які включило до складу валових витрат, які безпосередньо повязані з господарською операцією по продажу продукції; оригінал залізничної накладної знаходиться у одержувача товару, позивач має лише копію накладної експедитора, які надавалися під час перевірки; перерахунок збитків від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, виходячи з цільового використання отриманих кредитних коштів, суперечить нормам Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки абзац четвертий підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 цього Закону вимагає, що платник податку повинен визнати прибуток або збиток від операції продажу заборгованості, збиток отриманий від перерахунку заборгованості включається до складу валових витрат підприємства; Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не завжди повязує право включення сум до валових витрат із отриманням доходу; ТОВ “Біо Агро” не включало до складу валових витрат суми фінансової допомоги, крім того такі допомоги були повернуті до моменту здійснення перерахунку умовного продажу заборгованості в іноземній валюті, а тому сума наданих фінансової допомоги у перерахунку умовного продажу валютної заборгованості участі не приймала.

Колегія також не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу сум податкового зобовязання з податку на прибуток та податку додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суд звертає увагу на наступне.

Матеріали справи свідчать, що 08 серпня 2008 року між ТОВ “Біо Агро” (замовник) та ТОВ “Трансекспрес” (виконавець) укладено договір №8/08-Т/1 на транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до якого виконавець приймає на себе обовязок організувати доставку вантажів залізничним, автомобільним транспортом на території України та/або на експорт і здійснити необхідні розрахунки з перевізниками, інспекціями, регіональними митницями, брокерськими та іншими організаціями, що мають відношення до доставки вантажу. Характер і обєм вантажів, вид транспорту, пункти відправлення і призначення, а також вартість наданих послуг зазначаються в додатках до цього договору, які є його невідємною частиною.

17 липня 2009 року між цими сторонами укладено аналогічний договір №01/09-БА на транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідно до додаткових угод до зазначених договорів ТОВ “Трансекспрес” надавав транспортно-експедиційні послуги по доставці зерна (пшениця, ячмінь) залізничним транспортом.

Як встановлено в Акті перевірки та не заперечується позивачем, витрати на транспортно-експедиційні послуги у розмірі 3942797,21 грн. позивач відносив до складу валових витрат за період І квартал 2009 року, півріччя 2009 року та 9 місяців 2009 року.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”.

Відповідно до частини другої статті 4 цього Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші обєкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, повязані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших обєктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої та шостої статті 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобовязань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що експедитор за плату і за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, при цьому може укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, в у відносинах з третіми особами може виступати як від свого імені так від імені клієнта.

В даному випадку експедитор за договором ТОВ “Трансекспрес” організовував доставку вантажу, тобто здійснював ряд дій, спрямованих на доставку вантажу ТОВ “Біо Агро” за пунктом призначення, зокрема, планування, замовлення рухомого складу, оформлення необхідних документів.

Отже, предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, відповідно, суд вірно звернув увагу, що до складу валових витрат позивач відносив витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження правомірності формування валових витрат позивачем було надано суду копії актів виконаних робіт до договорів транспортного експедирування від 08 серпня 2008 року №8/08-Т/1 та від 17 липня 2009 року №01/09-БА.

З аналізу наданих позивачем документів, суд вбачав, що вони повністю відповідають вимогам зазначеної статті Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, тобто є первинними документами, та підтверджують здійснення господарських операцій.

Матеріали справи свідчать, що відправником вантажу, організацію відправлення кого замовляв позивач, виступало ТОВ “Трансекспрес”, якому видається лише квитанція про приймання вантажу до перевезення; накладна на перевезення вантажу видається одержувачу в пункті призначення, таким чином, відповідні накладні на відправлення вантажу у ТОВ “Біо Агро” апріорі відсутні та не повинні бути.

Разом з тим, позивач надав в матеріали справи копії квитанцій про приймання вантажу, які підтверджують відправлення вантажу ТОВ “Біо Агро” та копії накладних на маршрут або групу вагонів, в яких, зокрема зазначено, що відправником товару є ТОВ“Трансекспрес”, власником товару є ТОВ “Біо Агро”, в свою чергу відправлений товар призначений для компанії “Нідера Хандельскомпани Б.В.”.

Вирішуючи питання про повязаність понесених витрат з господарською діяльністю та про реальність здійснених господарських операцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності позивача є оптова торгівля зерном.

Матеріали справи, а саме: копії договору поставки укладеного позивачем з ТОВ“Курланд”, зовнішньоекономічних контрактів, укладених з Компанією Bunge SA, Швейцарія та Компанією “Нідера Хандельскомпани Б.В.”, Нідерланди, вантажних митних декларацій, складських квитанцій, видаткових та податкових накладних, свідчать, що послуги по доставці зерна, які надавало ТОВ “Трансекспрес”, придбавалися позивачем з метою виконання ним договірних зобовязань з поставки зерна, в свою чергу товар (зерно) був отриманий покупцями.

Наведене свідчить, що понесені позивачем витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, повязані з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними.

На підтвердження здійснення оплати послуг з транспортного експедирування в матеріалах справи знаходяться виписки банку.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

А тому, надані позивачем документи повністю підтверджують правомірність віднесення ним до складу валових витрат вартості транспортно-експедиційних послуг у розмірі 3942797,21 грн. за І ІІІ квартали 2009 року.

Також, в Акті перевірки встановлено, що ТОВ “Біо Агро” (позичальник) укладено кредитний договір від 22 січня 2007 року №5-ТТ з Компанією “TRITTIKO HOLDINGS LIMITED” (кредитор), предметом якого є надання в тимчасове користування грошових коштів для поповнення обігових коштів та погашення існуючої заборгованості позичальника у сумі 10000000,00 доларів США під 11% річних. ТОВ “Біо Агро” отримано кредитних коштів на суму 10000000,00 доларів США, що на момент отримання складало 47957000,00 грн. Погашено кредиту станом на 01 червня 2008 року на суму 10756750,00 грн. Позивачем отримані кредитні кошти використовувалися на внески до статутних фондів інших субєктів господарювання на суму 7159932,00 грн., на надання поворотної фінансової допомоги на суму 30586642,25 грн.

ТОВ “Біо Агро” до складу “Інших витрат” декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік включено збитки від операцій з умовного продажу заборгованості, виражені в іноземній валюті, на суму 21012607,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.9 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 цієї статті та статтею 7 цього Закону.

Особливості оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті визначені пунктом 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

Враховуючи наведені правові норми, суд прийшов до правильного висновку, що оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті здійснюється в особливому порядку, який не ставить можливість здійснення перерахунку балансової вартості заборгованості, вираженої в іноземній валюті, в залежність від отримання прибутку чи від цілей використання такої заборгованості; а навпаки зобовязує платника податків визнати прибуток або збиток від такої операції.

Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення ТОВ “Біо Агро” пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на прибуток у 2008 році на суму 1 947721,00 грн., завищення відємного значення оподаткування податком на прибуток за 2008 рік на суму 7687744,00 грн. та за 9 місяців 2009 року на суму 11630541,00 грн. є помилковими, а тому сума податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1947721,00 грн. визначена позивачу протиправно.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки судом встановлено відсутність порушень норм Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” з боку ТОВ “Біо Агро” та протиправність визначення податкового зобовязання з податку на прибуток, застосування штрафних санкцій відповідно до підпунктів 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 1947721,00 грн. є також протиправним.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, суд звернув увагу на наступне.

В Акті перевірки встановлено порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 792714,29 грн., а саме по періодам: березень 2009 року 156142,56 грн., травень 2009 року 18700,63 грн., липень 2009 року 44687,36 грн., серпень 2009 року 327520,60 грн., вересень 2009 року 245653,14 грн.

Разом з тим, судом було спростовано висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та встановлено правомірність формування ним валових витрат за період І квартал - ІІІ квартал 2009 року у розмірі 3942797,21 грн.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що придбані позивачем у ТОВ “Трансекспрес” транспортно-експедиційні послуги, повязані з господарською діяльністю позивача та підтверджуються необхідними документами.

Таким чином, підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, в межах спірних відносин застосуванню не підлягає.

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних ТОВ“Трансекспрес” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що ТОВ “Біо Агро” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень, травень, липень, серпень та вересень 2009 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 792714,29 грн. є помилковими.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обгрунтованим з вищезазначених підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Тому, керуючись статтями 198, 200, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 р.- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

суддя І.О.Лічевецький

суддя В.Е.Мацедонська