Ухвала суду № 18151557, 28.07.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2033/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"28" липня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі Заборовській О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 р. адміністративну справу за позовом Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Авант Авто»про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемною угодою,

ВСТАНОВИВ

Бориспільська ОДПІ звернулась до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Авант Авто»вартості послуг в сумі 406 014 грн., одержаних за нікчемним правочином.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду та ухвалити нову про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши повноту встановлення місцевим адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 15.06.2009 р. по 17.07.2009 р. посадовцями Бориспільської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Авант Авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.03.2007 р. по 31.03.2009 р.

Результати перевірки оформлено актом № 402/23-2/34977135 від 24.07.2009 р.

Цим актом зафіксовано, що 20.06.2008 р. між ТОВ «Авант Авто»та ТОВ «Технік ЛТД»укладено договір № 20/06-08 про надання інформаційно-консультаційних послуг на загальну суму 406014 грн. Розрахунки за договором відповідачем проведено в липні 2008 р.

Разом з тим, факт виконання згаданого договору ТОВ «Технік ЛТД» не підтверджено відповідними первинними документами.

На думку податкового органу, при укладанні договору не малось на меті дійсне отримання результатів досліджень, а фактично переслідувалась мета зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

За таких обставин позивачем зроблено висновок, що названий договір суперечить інтересам держави та суспільства, а відтак є нікчемним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов предявлено поза межами строків встановлених ст. 250 Господарського кодексу України 16 січня 2003 року № 436-IV(надалі за текстом «ГК України»), що виключає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з правомірністю висновків суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних мотивів.

Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV(надалі за текстом «ЦК України») закріплено принцип презумпції правомірності правочину.

Так, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зокрема, за приписами частини першої цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Чинний ЦК України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Разом з тим такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобовязання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до частини 1 статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а тому належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 ГК України.

З урахуванням викладеного, зазначені санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення субєктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Спірний договір укладено відповідачем 20.08.2008 р., а позов предявлено лише 03.12.2009 р.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропущення строків для застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді конфіскації.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 199, 200, 204, 205 КАС України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 29 липня 2011 р.