Ухвала суду № 18147946, 21.06.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9900/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" червня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Беспалова О.О.

суддів Губської О.А., Данилової М.В.,

при секретарі Кропивному Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіт-Холдінг" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року позовні вимоги позивача було задоволено частково .

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Позивачем пред'явлені позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 12 листопада 2009 року №0003722305/0/49184 згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами'' TOB "'Санвіт-Холдинг" визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 452 992,93 грн., в тому числі за основним платежем - 305 335,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 147 657,43 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Дарницькому районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 січня 2010 року №0003722305/1/1758, від 08 квітня 2010 року №0003722305/2/11440 та від 10 червня 2010 року №0003722305/3 аналогічного змісту.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 12 листопада 2009 року №0003732305/0/49185 згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" TOB "Санвіт-Холдинг" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 364 822,41 грн., в тому числі за основним платежем 243 214,94 гри., за штрафними (фінансовими) санкціями - 121 607,47 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Дарницькому районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 січня 2010 року №0003732305/1/1757, від 08 квітня 2010 року №0003732305/2/11439 та від 10 червня 2010 року №0003732305/3/21159 аналогічного змісту.

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 28 жовтня 2009 року №5327/2305/32304939 "Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіт-Холдинг" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.06.2009р., та іншого законодавства за період з 23.01.2003р. по 30.06.2009р.".

З матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки встановлено порушення позивачем пункту 5.9 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" - заниження скоригованого валового доходу на суму 5 267,00 грн., в тому числі за півріччя 2008 року на суму 5 097,00 грн., за півріччя 2009 року на суму 170,00 грн., внаслідок заниження задекларованого показника "приріс балансової вартості", а саме підприємством при обчисленні приросту товарно-матеріальних цінностей не враховано субрахунок 203 "Паливо"; та зменшення балансової вартості запасів на початок звітного року. Також перевіркою встановлено, що TOB "Санвіт-Холдинг" віднесено до складу валових витрат на придбання товару (робіт, послуг) за період з 01 жовтня 2008 року по 30червня 2009 року суму витрат у розмірі 1 216 075,00 грн. за господарськими операціями відповідно до договору від 03 червня 2008 року №523 на виконання послуг гофровисічки, друкарських послуг по нанесенню логотипу та лакового шару, сортування та пакетування, укладеного з TOB "ВПТ "Сорекс". Враховуючи наведену інформацію, посилаючись на норми Господарського та Цивільного кодексів України, відповідач встановив, що правочин, укладений між TOB "Санвіт-Холдинг" та TOB "ВПТ "Сорекс", порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемним. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пункт 1.32 статті 1 цього Закону визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що матеріали справи підтверджують, що 03 червня 2008 року TOB "ВТП "Сорекс" (виконавець) та TOB "Санвіт-Холдінг" (замовник) уклали договір №523, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з гофровисічки, друкарські послуги по нанесенню логотипа та захисного лакового шару на гофропродукцію, сортування та пакетування гофропродукції.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору надання друкарських послуг з нанесення логотипу на гофропродукцію здійснюється тільки після підтвердження замовником оригінала-макета, який затверджується підписом уповноваженого представника замовника.

В суді першої інстанції встановлено, що на підтвердження здійснених господарських операцій позивач надав в матеріали справи копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, рахунків-фактур, карт погодження макету друку TOB "ВТП "Сорекс" від 15 липня 2008 року та від 28 червня 2008 року, карти погодження оригінала-макету розмірів і розміщення на штанцформі від 20 серпня 2008 року, техкарт упаковки гофротари від 15 липня 2008 року та від 28 червня 2008 року.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції були оглянуті надані позивачем оригінали продукції - гофротара, виготовленої TOB "ВТП "Сорекс" на замовлення позивача.

В Акті перевірки також встановлено, що позивач займався оптовою торгівлею гофровиробами.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що одним із видів діяльності TOB "Санвіт-Холдинг" є інша поліграфічна діяльність, інші види видавничої діяльності, інші види оптової торгівлі, оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям.

Судом першої інстанції було встановлено, що послуги з гофровисічки, друкарські послуги по нанесенню логотипа та захисного лакового шару на гофропродукцію, сортування та пакетування гофропродукції придбавалися позивачем з метою та були використані у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів зауважує, що в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що в матеріалах справи містяться всі необхідні документи, а саме: акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури, виписки банку, які підтверджують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг, наданих TOB "ВТП "Сорекс".

Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, надані позивачем, підтверджують здійснення господарських операцій з TOB "ВТП "Сорекс", відповідають вимогам та містять всі необхідні реквізити, встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до підпункту 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше; або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться копії виписок банку на загальну суму 1 459 290 грн., які підтверджують перерахування позивачем на користь TOB "ВТП "Сорекс" коштів в рахунок оплати придбаних послуг. Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про порушення TOB "Санвіт-Холдинг" норм ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" та про нікчемність угоди, укладеної між ним та TOB "ВТП "Сорекс" є порушення кримінальної справи за фактом повторного створення придбання суб'єктів підприємницької діяльності TOB "ВТП "Сорекс". пояснення засновника та директора ГОВ "ВТП "Сорекс" про їхню непричетність до діяльності вказаного підприємства, що були отримані в ході проведення оперативних заходів.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними угод, укладених між TOB "Санвіт-Холдинг" та TOB "ВТП "Сорекс'', а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на час здійснення спірних операцій TOB "ВТП "Сорекс" було зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності та включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів зауважує, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, висновок акта перевірки про порушення позивачем пункту 1.32 ст. 1, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковим, а визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 304 018,75 грн. - протиправним.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції.

2.Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України ''Про податок на додану вартість".

Згідно з п. 1.7 ст. 1 ЗУ "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що з аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що достатніми підставами для включення TOB "Санвіт-Холдинг" до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як зазначено в акті перевірки та не заперечується позивачем, TOB "Санвіт-Холдинг" в податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень-жовтень 2008 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість всього у розмірі 243 215,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних TOB "ВТП"Сорекс", та сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням послуг.

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 п.7.5 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "'Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних TOB "ВТП "Сорекс" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні; в свою чергу податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпункту 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що розглядаючи питання про порушення норм ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", судом першої інстанції встановлено правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних у TOB "ВТП "Сорекс" послуг, та встановлено, що такі послуги придбавалися позивачем з метою та використані у власній господарській діяльності.

Також судом першої інстанції спростовано висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, про нікчемність правочину, укладеного між TOB "Санвіт-Холдинг" та TOB "ВТП "Сорекс".

Крім того, колегія суддів звертає увагу про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", оскільки в межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних.

Відповідно до пункту 17.1 ст. 17 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було встановлено відсутність порушень норм ЗУ "Про податок на додану вартість" з боку позивача, а тому накладення штрафних санкцій у розмірі 121 607,47 грн. є протиправними.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Тобто, лише узгоджена сума податкового зобов'язання може бути визнана податковим боргом, до якого можуть застосовуватися заходи, передбачені статтею 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до пункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 ст. 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Згідно з п. 1.2 ст. 1 ЗУ ''Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Тобто колегія суддів зауважує, що лише узгоджена сума податкового зобов'язання може бути визнана податковим боргом, до якого можуть застосовуватися заходи, передбачені ст. 6 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

За вимогами підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що у разі коли платником податків не дотримано десятиденний строк звернення до суду від дня отримання податкового повідомлення-рішення, вважається, фактично платник податків оскаржує вже узгоджене податкове зобов'язання, тобто податковий борг.

Судом першої інстанції встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2010 року №0003722305/3 позивач отримав 17 червня 2010 року, тобто цією датою сума податкового зобов'язання з податку на прибуток є узгодженою. Таким чином, позивач мав погасити таку узгоджену суму протягом десяти календарних днів, наступних за 17 червня 2010 року, або звернутися протягом такого строку до суду. З врахуванням того, що 28 червня 2010 року - неробочий день, зазначений десятиденний строк спливає 29 червня 2010 року; в свою чергу до суду позивач звернувся 30 червня 2010 року, тобто після спливу встановленого десятиденного строку.

Відповідно до підпункту 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що виставлення та надсилання позивачу першої та другої податкових вимог від 15 липня 2010 року №1/1561, від 25 серпня 2010 року №2/1755 відповідачем здійснено в порядку та в спосіб, визначений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за таких підстав позовні вимоги про скасування першої та другої податкових вимог від 15 липня 2010 року №1/1561, від 25 серпня 2010 року №2/1755 задоволенню не підлягають.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту "в" підпункту 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в разі скасування чи зміни судом рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу, податкові вимоги вважаються відкликаними.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про часткове задоволення позову є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки, спірні рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, поза межами компетенції, порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіт-Холдінг" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Беспалов

Суддя О.А.Губська

Суддя М.В.Данилова

(Повний текст ухвали складено 25.06.2011р.)