Ухвала суду № 18142572, 19.04.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2011 р.справа № 2а-1432/10/1170 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання:          Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року у справі №2а-1432/10/1170 за позовом Помічнянського агропромислового акціонерного товариства «Простор»до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинним рішення, -

в с т а н о в и л а :

Помічнянське агропромислове акціонерне товариство «Простор»(правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Простор-1) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №0000052310/0 від 02.04.2010р. про донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 35681,10грн. та №0000052310/0 від 02.04.10р., яким позивачу донараховані податкові зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 67639,33 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що підставою для прийняття оскаржених податкового повідомлення-рішення стали необґрунтовані висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є необґрунтованими, у зв'язку з чим донарахування податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є безпідставними.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Новоукраїнська міжрайонна державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з’ясування судом обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість»щодо підстав формування податкового кредиту підприємства та на вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині віднесення витрат до валових витрат підприємства. В апеляційній скарзі фактично викладено висновки перевіряючих осіб, які зроблено під час проведення перевірки та які, на думку ДПІ, не враховано судом під час розгляду справи.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами комплексної планової документальної перевірки позивача за період з 01.04.2008р. по 31.12.2009р.. з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, Добровеличківською МДПІ (правонаступником якої є Новоукраїнська міжрайонна державна податкова інспекція) було складено акт №97/2310/03575511 від 23.03.2010р.

В зазначеному акті зроблено висновок про порушення ААТ «Простор» вимог:

- п.п.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищено податковий кредит за 2009 рік на 23787,40грн;

- пп.. 5.3.2 п.5.3 ст5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого позивачем завищено валові витрати за 2009р. у розмірі 72604,86 грн.; пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого позивачем занижено валові витрати за 2009 рік у розмірі 53020,0 грн.; п.п.5.3.2 п.5.3, ст.. 5 Закону в результаті чого підприємством занижено суму приросту балансової вартості запасів та відповідно занижено суму скоригованих валових доходів за 2009 рік у розмірі 57208, 30 грн.; п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого завищено валові витрати за 1 квартал 2009 року у розмірі 118937,0 грн..

За результати проведеної перевірки та на підставі складеного акту, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062310/0р. від 02.04.2010р., про донарахування податкових зобов’язань за платежем податок на прибуток на загальну суму 67639, 79 грн., в т.ч. за основним платежем 48932,54 грн., за штрафними санкціями 18706,79 грн. та №0000052310/0 від 02.04.10р. про донарахування податкових зобов’язань за платежем податок на додану вартість на загальну суму 35681,1 грн., в т.ч. за основним платежем 23787,40 грн., за штрафними санкціями 18706,79 грн.

Правомірність та обґрунтованість оскаржених рішень відповідача про визначення податкових зобов’язань та штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржені рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000052310/0 від 02.04.10р. про донарахування податкових зобов’язань за платежем податок на додану вартість колегія суддів вважає зазначити наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття оскарженого рішення, висновків про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий орган дійшов з тих підстав, що на його думку, укладений договір між ААТ «Простор»та ТОВ «Агропром Контракт»від 13.02.2008р. №13/02-08 є нікчемним та не спрямованим на реальне настання наслідків, які обумовлені договором поставки. Такі висновки обґрунтовані тим, що дирекція та бухгалтерія ТОВ «Агропром Контракт»за юридичною адресою не знаходиться; згідно звіту 1-ДФ наданого до ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська у 2008 році на підприємстві працювало 2 особи, в тому числі 1 особа за сумісництвом, відповідно до бази даних ДПІ з початку 2009 року всі працівники підприємства звільнені крім керівника ТОВ «Агропром Контракт»; ТОВ «Агропром Контракт»створено невідомими особами для здійснення діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб.

Суд першої інстанції, проаналізувавши спірні правовідносини в цій частині, вказав на те, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт»підтверджується відповідними первинними документами, а відповідачем не доведено нікчемності угоди між вказаними суб’єктами господарювання.

На думку колегії суддів суд першої інстанції надав вірну правову оцінку спірним правовідносинам і обґрунтованість правової позиції суду першої інстанції підтверджується нижченаведеним.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Отже, предмет доказування обумовлений предметом спору, який передано на вирішення суду.

Предмет доказування у справах, пов’язаних із формуванням сум податкового кредиту становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту підприємства.

З огляду на позицію податкового органу, встановленню підлягають обставини, які свідчать про реальність чи безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт».

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 13.02.2008р. між ААТ «Простор»(покупець) та ТОВ «Агропром Контракт»(продавець) укладено договір №13/02-08, відповідно до якого продавець зобов’язався поставити вугілля, а покупець зобов’язаний прийняти та оплатити цей товар.

Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт»свідчать накладні про отримання вугілля (а.с.63-66), залізничні накладні (а.с.67-71), які підтверджують факт перевезення товару, платіжні доручення про безготівкову оплату вартості поставленого товару (а.с.72-77), відомості про рух вугілля по складу позивача (а.с.157-158).

Отже, факт наявності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт» та їх реальне виконання, є доведеним і не спростовується доводами апеляційної скарги відповідача.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем до складу податкового кредиту, спірні суми ПДВ, віднесено на підставі податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Агропром Контракт»». Зауважень щодо належного оформлення податкових накладних, податковим органом, у Акті перевірки, висловлено не було.

Крім цього, встановлені обставини справи, які не заперечувались відповідачем, свідчать про те, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Агропром Контракт»було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп..7.2.6 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ТОВ «Агропром Контракт»податкові накладні, які містять у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Як вбачається з акту перевірки, одними з підстав, з огляду на які ДПІ дійшла висновку про безпідставність віднесення позивачем спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту, є те, що дирекція та бухгалтерія постачальник не знаходиться за юридичною адресою; згідно звіту 1-ДФ наданого до ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська у 2008 році на підприємстві працювало 2 особи, в тому числі 1 особа за сумісництвом, відповідно до бази даних ДПІ з початку 2009 року всі працівники підприємства звільнені крім керівника ТОВ «Агропром Контракт»;

Необхідно відмітити, що пп..7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право платника податку на податковий кредит залежить від отримання податкової накладної, а не від знаходження постачальника за юридичною адресою та штатної чи фактичної чисельності його працівників.

Крім цього, суд першої інстанції вірно вказав на те, що для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків, тобто угоди яка порушує публічний порядок.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що податкове повідомлення-рішення №0000052310/0 від 02.04.10р. про донарахування податкових зобов’язань за платежем податок на додану вартість прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України «Про податок на додану вартість», тобто не відповідає критеріям правомірності, які пред’являються до рішень суб’єктів владних повноважень та які визначено ч.3 ст.2 КАС України.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000062310/0р. від 02.04.2010р., про донарахування податкових зобов’язань за платежем податок на прибуток колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з Актом перевірки, податковим органом, у перевіряємому періоді, встановлено заниження валового доходу у сумі 57208,30грн. та завищення валових витрат на 138521,76грн.

Висновки про порушення позивачем вимог пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати у сумі 118937,0грн., зроблено перевіряючими особами з огляду на включення до складу валових витрат підприємства витрати, які понесені позивачем у зв’язку з виконанням умов договору поставки вугілля з ТОВ «Агропром Контракт», який ДПІ вважає нікчемним.

Як зазначено вище, факт виконання умов договору між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт»є доведеним і підтверджується відповідними первинними документами, які є підставою для віднесення витрат, понесених позивачем при виконанні вказаного договору, до складу валових витрат підприємства, у зв’язку з чим висновки податкового органу, в цій частині, є необґрунтованими.

В ході перевірки також встановлено, що на порушення пп..5.3.2 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України №334/94-ВР підприємством не відображено у колонці 4 «Запаси, використані не у господарській діяльності»таблиці 1 розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів додатка К1/1 до Декларації вартість запасів, витрачених на поліпшення основних фондів в сумі 57208,30грн, внаслідок чого занижено суму приросту балансової вартості запасів (рядок 01.2 Декларації з податку на прибуток за 2009 рік) та відповідно занижено суму скоригованих валових доходів за 2009 рік на 57208,30грн.

Крім цього, до складу валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) –рядок 04.1 Декларації з податку на прибуток за 2009 рік ААТ «Простор»було віднесено суму витрат за придбані будівельні матеріали в сумі 68178,89грн (відповідно до акта про списання товарно-матеріальних цінностей у вересні місяці 2009 року списано на ремонт даху будівлі матеріали в сумі 66385,12грн.) та запасні частини в сумі 4425,97грн. Відповідно до пп..5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації, не включаються до складу валових витрат. Таким чином, ААТ «Простор»завищено показники, відображені у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11»за 2009 рік на 72604,86грн.

На думку колегії суддів таких висновків ДПІ дійшла з огляду на не виконання вимог пп..4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами та яким визначався обов’язок ДПІ встановлювати, під час перевірки, як факти заниження так і факти завищення податкових зобов’язань.

Як вбачається з Акту перевірки (стор.6), вартість ТМЦ в сумі 58033,80грн., які були використанні при ремонту даху (смола 5 тон, руберойд 850 рулонів та щітки) не повинні відображатися у складі валових витрат у рядку 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємств і не повинні брати участь у прирості запасів відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відносяться до складу валових витрат за правилами пп..8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону №334-94ВР, в межах 10 відсотків вартості основних фондів станом на початок звітного періоду. В той же час, як свідчать встановлені обставини справи, підприємство віднесло вартість ТМЦ в сумі 58033,80грн. як у валові витрати (рядок 04.1 Декларації) так і на приріст запасів у додатку К1/1 до Декларації, тобто такі дії підприємства одночасно як збільшили податкове зобов’язання за звітний період так і зменшили податкове зобов’язання з податку на прибуток на ту ж саму суму.

Аналогічним чином була відображена вартість ТМЦ для ремонту даху в сумі 66385,12грн. у вересні 2009р.,вартість запчастин в сумі 4425,97грн. Загальна вартість списаних на ремонт даху ТМЦ складає 130638,66грн., які відображено в рядку 4.10. Декларації «Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин»і ця сума не перевищує 10 відсотків вартості основних фондів станом на початок звітного періоду (233020грн.), що відповідає вимогам пп..8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону №334-94ВР.

Таким чином, зазначені в акті перевірки порушення щодо заниження скоригованих валових доходів за 2009 рік на 57208,30грн. та завищення валових витрат за 2009 рік на 72604,86грн., не призвели до заниження податкових зобов’язань позивача.

Крім цього, в акті перевірки вказано на порушення позивачем вимог пп..8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме перевищення ліміту витрат на поліпшення основних фондів за 2009 рік. Таких висновків ДПІ дійшла з тих підстав, що ААТ «Простор»визначено ліміт витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат на 2009 рік в сумі 233020,0грн (за даними додатку К1/1 до рядка 04.10. декларації). Обсяги поліпшень за 2009 рік підприємством визначено в сумі 180000грн. (рядок 04.10 декларації). В той же час, за даними бухгалтерського обліку підприємства у 2009 році на поліпшення основних засобів було використано 252604,86грн. Вказані порушення призвели до заниження валових витрат за 2009 рік на суму 53020,0грн. (233020,0грн. –180000,0грн. = 53020,0грн.).

Як вбачається з акту перевірки, підприємством були віднесені до складу валових витрат вартість робіт по технічному обслуговуванню навантажувачів УН-053, Т-156, ТО-30 в сумі 60000грн. в І кварталі 2009р. та 26000грн. у ІІ кварталі 2009р., всього 86000грн. Ці витрати були відображені у рядку 04.10. декларації «Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин», тобто як ремонт основних фондів. В той же час, як вбачається зі змісту договорів №14 від 13.03.09, №15 від 20.06.09, додатків до них та актів виконаних робіт, ці роботи стосуються технічного обслуговування машин (заміна масла гідросистеми ходу, перевірка дії гідропідсилювача, очистка корпусу масляного фільтру та інше), оскільки спрямовані на підтримання справності та робото здатності навантажувачів. У зв’язку з цим, такі витрати не повинні приймати участь при розрахунку 10% ліміту витрат на поліпшення основних фондів, оскільки не відносяться до поліпшень основних фондів в розумінні пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і відображаються в рядку 04.1 декларації «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг) крім визначених у 04.11».

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що підприємством помилково віднесено до рядку 04.10 декларації «Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин) вартість ремонту основних фондів ІІІ групи (ремонт навантажувачів) всього на суму 86000грн., оскільки за своїм характером ці витрати понесені у зв’язку з технічним обслуговуванням навантажувачів, а не у зв’язку з поліпшенням основних фондів.

З огляду на це, загальна вартість поліпшення основних фондів складає 224638,66грн., що не перевищує 10 відсотків вартості основних фондів станом на початок звітного періоду (233020грн.).

Отже, враховуючи приписи пп..4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-ІІІ, ДПІ зобов’язана була встановити наявність методологічної помилки, яка одночасно призвела як до заниження так і до завищення податкового зобов’язання на одну й ту ж суму та в одному податковому періоді та яка в кінцевому результаті не призвела до заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток за звітний період.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення №0000062310/0р. від 02.04.2010р. щодо донарахування податкових зобов’язань за платежем податок на прибуток

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року у справі №2а-1432/10/1170 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 26.04.2011р.)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк