Ухвала суду № 18142571, 19.04.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2011 р.справа № 2а-2202/10/0470 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Добродняк І.Ю Бишевської Н.А.

при секретарі судового засідання:Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Орджонікідзевської обєднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року по справі № 2а-2202/10/0470 за позовом відкритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат»до Орджонікідзевської обєднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

Відкрите акціонерне товариство «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат»звернулося з позовом до суду в якому, з урахуванням уточнень (а.с.34), просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000752301/0 від 11.08.2006 року, №0000752301/1 від 18.09.2006 року, №0000752301/2 від 07.12.2006 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 116937 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що прийняті рішення ДПІ є протиправними та такі, що винесені з порушенням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року позовні вимоги задоволено, а саме визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення рішення Орджонікідзевської обєднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області №0000752301/0 від 11.08.2006 року, №0000752301/1 від 18.09.2006 року, №0000752301/2 від 07.12.2006 року. Постанова суду мотивована тим, що податковим органом не надано доказів порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», висновки акту перевірки не відповідають встановленим обставинам справи, а суми податкових зобовязань, які в ньому відображені, не співпадають з сумами, які визначено в оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях.

Не погодившись з постановою суду, Орджонікідзевська ОДПІ звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.

У судове засідання представник відповідача не зявився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялися, про що свідчать зворотні поштові повідомлення. Розгляд справи у судовому засіданні, яке призначалося на 07.02.2011р., було відкладено у звязку з клопотанням ДПІ про неможливість прибуття у судове засідання повноваженого представника з огляду на відсутність належного фінансування на відрядження. У судове засідання, яке призначалось 19.04.2011р., ДПІ знову направила клопотання аналогічного змісту. Колегія суддів вважає, що вказане клопотання не може бути задоволено, оскільки відкладення розгляду справи призводить до порушення законних прав позивача та порушення розумних строків розгляду справи. Враховуючи доводи апеляційної скарги, в якій не ставиться питання про дослідження доказів, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції та враховуючи приписи п.4 ст.196 КАС України, колегією суддів розглянуто справу у відсутність представника відповідача.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами проведеної планової перевірки ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат»з питань своєчасності, достовірності, повноті нарахування та сплати податків і зборів позивача за період з 01.04.2005р. по 31.03.2006р., складено акт №143/23-118/00190928 від 01.08.2006р.

В зазначеному акті ДПІ зроблено висновок, зокрема, про порушення ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.2 ст.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкове зобовязання на суму 72314,49 грн. в т.ч. по періодам:

- квітень 2005 року у сумі 8632,09 грн.;

- травень 2005 року у сумі 9785,23 грн.;

- червень 2005 року у сумі9938,03 грн.;

- липень 2005 року у сумі 10092,30 грн.;

- серпень 2005 року у сумі 8529,82 грн.;

- вересень 2005 року у сумі 9366,37 грн.;

- жовтень 2005 року у сумі 8061,23 грн.;

- січень 2006 року у сумі 7909,42 грн.

Такі висновки податкової служби ґрунтуються на наступному.

В Акті перевірки викладено висновок про те, ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат», в порушення Закону України «Про податок на додану вартість»не нараховані податкові зобовязання з ПДВ по операціях з поставки товарів без оплати. Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат», за цивільно-правовими угодами, були придбані молоко (молочна продукція), які в подальшому безоплатно передані працівникам підприємства. ДПІ вказувала на те, що відповідно до пп..3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач був зобовязаний, при здійсненні безоплатної поставки (надання) молока працівникам підприємства, нарахувати та сплатити до бюджету податкові зобовязання.

Крім цього, в порушення пп..7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту включені суми податку, не підтверджені відповідними документами (відрядження). Такі висновки ДПІ, згідно з актом перевірки, ґрунтуються на тому, що Орджонікідзевською ОДПІ направлені запити до готелів з метою отримання інформації щодо перебування відряджених працівників ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат»в цих готелях. Згідно отриманої інформації встановлено, що працівники в готелях не перебували, тобто документи, якими підтверджено використання сум отриманих під звіт (проживання в готелях) є недійсними.

На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.08.2006р. №0000752301/0, №0000752301/1 від 18.09.2006 року, №0000752301/2 від 07.12.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 116937,00 грн., в тому числі за основним платежем 77958,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 38979,00 грн.;

Правомірність та обґрунтованість рішень відповідача про донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.

Так, суд першої інстанці вірно виходив з того, що оподаткуванням податком на додану вартість підлягають виключно операції, які є обєктом оподаткування у відповідно з п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами.

Відповідно до пп..3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Згідно із п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачаються передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт).

Відповідно до п.1.23 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «безоплатно надані товари (роботи, послуги) слід розуміти товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Отже, з огляду на викладені норми права, операції з безоплатної поставки товарів (робіт, послуг) повинні здійснюватися на підставі цивільно-правових договорів.

Таким чином, надання молочної продукції працівникам, що мало місце у спірному випадку, не є поставкою товару без оплати чи операцією з безоплатної поставки товару в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»чи Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки такі товари надавалися працівникам не на підставі цивільно-правових договорів.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що відповідно до п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», на який посилався відповідач у Акті перевірки, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати …. база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із пп..1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною ціною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.п. 1.20.10 п.1.20 ст.1 названого Закону, донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами.

В акті перевірки, який став підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, відсутні відомості відносно порядку визначення звичайних цін.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржене рішення відповідача, в частині донарахування податкових зобовязань при здійсненні безоплатної поставки (надання) молока працівникам підприємства, прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, тобто не відповідає критеріям правомірності, які предявляються до рішень субєктів владних повноважень та які визначені ч.3 ст.2 КАС України.

Не обґрунтованим колегія суддів вважає і рішення відповідача, в частині донарахування податкових зобовязань за порушення пп..7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджено наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та який був чинним на час проведення ДПІ перевірки та складення акту перевірки, Акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п.1.5, 1.6, 1.7 Порядку).

Акт перевірки, який став підставою для прийняття оскаржених рішень, не містить у собі відомостей про те, за якими саме відрядженнями у перевіряємому періоді не визнається податковий кредит, не містить перелік первинних документів, які не визнаються та вважаються недійсними перевіряючими особами, не містить посилань на норми матеріального права, які встановлюють недійсність таких документів.

В Акті перевірки відображено те, що ДПІ зроблено запити до готелів і на підставі відповідей на ці запити, було прийнято рішення про недійсність документів, які стали підставою для віднесення спірних сум ПДВ до податкового кредиту.

Між тим, під час розгляду справи, яка розглядалась судами неодноразово, податковим органом, на якого в силу ч.2 ст.71 КАС України, покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість висновків перевіряючих осіб (запити, відповіді на запити тощо).

З огляду на таку позицію податкового органу, суд першої інстанції вірно вказав на те, що відсутність в акті перевірки опису первинних документів, які не визнаються податковим органом, позбавляють суд можливість дослідити правомірність формування податкового кредиту на підставі цих первинних документів, а надані позивачем документи свідчать про те, що протягом перевіреного періоду відряджень працівників підприємства було здійснено на значно більшу суму, ніж та, що відображена в акті перевірки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржене рішення відповідача, в частині донарахування податкових зобовязань за порушення пп..7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є необґрунтованим.

Крім цього, колегія суддів вважає зазначити те, що відповідно до п.1.3 Порядку №327, Акт це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

В розумінні пп..4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податкове зобовязання може бути визначено податковим органом виключно за наслідками перевірки та на підставі складеного акту.

Як вбачається з Акту перевірки від 01.08.2006р., в розділі «Висновки», в ньому відображено заниження позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 72314,49грн. В той же час, згідно з оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями, основний платіж становить 77958,0грн., тобто зазначена сума податкового зобовязання, яка не відповідає Акту перевірки і відповідно є документально не підтвердженою.

Вказані обставини також свідчать про те, що спірні рішення прийнятті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені вищенаведеними нормами матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі зясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Орджонікідзевської обєднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року по справі № 2а-2202/10/0470 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 26.04.2011р.)

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:І.Ю. Добродняк

Суддя:Н.А. Бишевська