Постанова № 18142564, 12.04.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2011 р.справа № 2а-863/10/1170 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання:          Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич»

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2010 року у справі №2а-863/10/1170 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич»до Маловиськівськівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового-повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич»звернулося до суду в якому, з урахуванням уточнень (т.1 а.с.41), просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 28.01.2010р. №0000112310/2, яким позивачу донараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 3713,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1857,00 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем необґрунтовано, без достатніх на те підстав, зроблено висновок про порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», в частині не віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості харчування, яке безоплатно надано працівникам, до бази оподаткування.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2010 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що відповідачем правомірно прийнято рішення про донарахування податкових зобов’язань з ПДВ, оскільки встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач добровільно надавав працівникам харчування, яке не належить до категорії «спеціальне харчування», у зв’язку з чим був зобов’язаний нараховувати податкові зобов’язання та відображати податковий кредит у звичайному порядку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив постанову суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що суми коштів сплачені за придбані продукти харчування відносилися до собівартості продукції, яку виготовляє позивач, і відповідно включалися до зобов’язань з ПДВ при реалізації такої продукції.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Маловиськівською МДПІ в період з 11.09.2009р. по 24.09.2009р. проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.06.2009р..

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 29.09.2009р. №95-2310-30825207, в якому, зокрема, зроблені висновки про порушення ТОВ «Славутич»вимог п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість по загальній декларації всього в розмірі 3713 грн., в тому числі за травень 2008 року у розмірі 87 грн., червень 2008 року - 32 грн., липень 2008 року – 300 грн., серпень 2008 року –403 грн., вересень 2008 року –376 грн., жовтень 2008 року –1328 грн., листопад 2008 року –278 грн., грудень 2008 року –21 грн., лютий 2009 року –63 грн., березень 2009 року – 36 грн., квітень 2009 року –32 грн., травень 2009 року –485 грн., червень 2009 року –272 грн.

Згідно з актом перевірки, порушення вимог п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»полягають в тому, що підприємство, відповідно до накладних внутрішнього переміщення, на витрати виробництва віднесено витрати по придбанню продуктів не власного виробництва, використаних у харчуванні працівників в період проведення польових робіт. Сума вартості харчування до бази оподаткування не віднесена та податок на додану вартість не нараховано.

За результатами перевірки та складеного акту ДПІ прийнято податкове повідомлення рішення 12.10.2009 року №0009442310/0 про сплату податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 20738,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1857,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням про результати розгляду повторної скарги від 31.12.2009 року №5199/10/25-037 ДПА у Кіровоградській області скасоване податкове повідомлення –рішення від 12.10.2009 року №0009442310/0 в частині сплати донорахованої суми зобов’язання з податку на додану вартість в частині 17025,00 грн., в іншій частині залишене без змін.

На виконання даного рішення про результати розгляду повторної скарги, Маловиськівською МДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.01.2010 року №0000112310/2 на суму ПДВ 3713,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 1857,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість рішення ДПІ про донарахування податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ обґрунтовано, на підставі та у спосіб, що визначені Законом України «Про податок на додану вартість». Такі висновки суду обґрунтовані посиланням на те, що позивач добровільно надавав працівникам харчування, яке не належить до категорії «спеціальне харчування», у зв’язку з чим був зобов’язаний нараховувати податкові зобов’язання та відображати податковий кредит у звичайному порядку.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції фактично вдався до визначення правової природи харчування, яке надавалося підприємством своїм працівникам, а саме чи відноситься таке харчування до категорії «спеціальне харчування».

Між тим, суд першої інстанції не звернув уваги на обставини, які згідно з Актом перевірки, стали підставою для донарахування спірних податкових зобов’язань та визначення штрафних (фінансових) санкцій.

Як зазначено вище, підставою для прийняття спірного рішення стало те, що підприємство, відповідно до накладних внутрішнього переміщення, на витрати виробництва віднесено витрати по придбанню продуктів не власного виробництва, використаних у харчуванні працівників в період проведення польових робіт. Сума вартості харчування до бази оподаткування не віднесена та податок на додану вартість не нараховано.

Отже, податковим органом встановлено той факт, що суми коштів, сплачені підприємством за придбані продукти харчування, відносилися до собівартості продукції, яка виготовлялася позивачем, і відповідно включалися до зобов’язань з ПДВ при реалізації такої продукції.

Таким чином, фактично позиція податкового органу, з якою погодився суд першої інстанції, полягає в тому, що позивач зобов’язаний нараховувати зобов’язання з ПДВ по операціям з внутрішнього переміщення товарів із складу до їдальні, що не передбачено Законом України «Про податок на додану вартість», і таке тлумачення Закону призведе до подвійного оподаткування, враховуючи факт віднесення позивачем вартості продуктів харчування до собівартості продукції, яка виготовлюється позивачем і за наслідками реалізації якої, позивачем формуються податкові зобов’язання.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Оподаткуванням податком на додану вартість підлягають виключно операції, які є об’єктом оподаткування у відповідно з п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами.

Відповідно до пп..3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Згідно із п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів –будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачаються передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт).

Відповідно до п.1.23 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «безоплатно надані товари (роботи, послуги) слід розуміти товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Отже, з огляду на викладені норми права, операції з безоплатної поставки товарів (робіт, послуг) повинні здійснюватися на підставі цивільно-правових договорів.

Таким чином, надання харчування працівникам, що мало місце у спірному випадку, не є поставкою товару без оплати чи операцією з безоплатної поставки товару в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»чи Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки такі товари надавалися працівникам не на підставі цивільно-правових договорів.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що відповідно до п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», на який посилався відповідач у Акті перевірки, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати …. база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із пп..1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною ціною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.п. 1.20.10 п.1.20 ст.1 названого Закону, донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами.

В акті перевірки, який став підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, відсутні відомості відносно порядку визначення звичайних цін.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, тобто не відповідає критеріям правомірності, які пред’являються до рішень суб’єктів владних повноважень та які визначені ч.3 ст.2 КАС України.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич»- задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2010 року у справі №2а-863/10/1170 –скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич»- задовольнити.

Податкове повідомлення рішення від 28 січня 2010р. №0000112310/2, яке прийняте Маловисківською міжрайонною державною податковою інспекцією –визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 19.04.2011р.)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк