Постанова № 18139981, 26.07.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2011 р. № 2-а- 5037/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Зоркіна Ю.В.,

при секретарі Дрижанові О.С.

представника позивача Кірєєвої І.І.

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особипідприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно господарських санкцій та пені, -

встановив :

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ФО-П ОСОБА_3 про стягнення з відповідача адміністративногосподарської санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2010 році в сумі 5405,56 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у відповідача у 2010 році норматив для працевлаштування інвалідів складав 1 робоче місце. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, у підприємця інваліди не працювали. Отже, відповідачем не виконано норматив 1 робочого місця по працевлаштуванню інвалідів. Розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві за 2010 рік становить 10814,69 грн. Крім того, відповідачу за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій нарахована пеня в сумі 17,82 грн. Таким чином, сума адміністративно-господарських санкцій становить 5423,38 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, пославшись на те, що всі десять осіб середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу є водіями автобусів. Відповідно до вимог діючого законодавства водій транспортного засобу не може бути інвалідом, договір про обслуговування водіїв диспетчерами-касирами, проведенню щоденного медичного огляду, технічного огляду укладені з іншим підприємством.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що зазначена норма не містить будь-яких виключень щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, подання інформації до державної служби зайнятості відносно виду діяльності підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.

Частиною 1 статтею 19 Закону № 875-ХІІ встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця. Відповідно до ч.3 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Судом встановлено, що відповідно до ч.1 ст.19 зазначеного закону та згідно форми 10-ПІ “Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2010 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ФО-П ОСОБА_3 у 2010 році становила 10 осіб, тобто, норматив для працевлаштування інвалідів складав 1 робоче місце.

Відповідно до п.2 “Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування”, затвердженого постановою КМ України № 70від 31.01.2007р. інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно ст.18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до листа від 14.07.2011 року за № 2021 Куп'янського міськрайонного центру зайнятості протягом 2010р. ФО-П ОСОБА_3 надавала звіт за формою 3-ПН ( про наявність вакансій, в тому числі вакансій для інвалідів) з червня по грудень 2010 року

Як вбачається із звіту по формі № 10-ПІ, наданого відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, протягом 2010 року у ФО-П ОСОБА_3 інваліди не працювали, що суд оцінює як неналежне виконання відповідачем норм ст.ст. 18,19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

В розумінні зазначених норм, ФО-П ОСОБА_3 зобов'язана протягом всього року, а не періодично, як це робила відповідачка, здійснювати заходи, направлені на працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не вчинив всіх передбачених законодавством заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, що свідчить про наявність вини відповідача як умови настання господарсько-правової відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Відповідач не надав до суду доказів, що спростовують вимоги адміністративного позову.

Суд зазначає, що посилання відповідача на її вид діяльності та як наслідок неможливість працевлаштування інвалідів не може бути враховано судом, так як законодавцем не встановлено будь-яких виключень в обовязку працевлаштувати інваліда в залежності від виду діяльності підприємця.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов щодо стягнення з відповідача адміністративногосподарської санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2010 році в сумі 5405,56 грн. та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в сумі 17,82 грн. є обґрунтованим, доведеним і таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч.4 ст.94 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 8-14, 71, 86, 94, 159, 160-164, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160-163,167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно господарських санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з фізичної особипідприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1, 63707, АДРЕСА_1) на користь Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., кім. 16, р/р 31219230700003 управління Держказначейства у Дзержинському районі, код 24134567, МФО 851011 ГУДК у Харківській області) адміністративно господарську санкцію за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів в 2010 році, в розмірі 5423,38 (пять тисяч чотириста двадцять три гривні) 38 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 29.07.2011 року

Суддя Зоркіна Ю.В.