Постанова № 18136609, 20.07.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2011 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/5496/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Супруна Є.Б.,

при секретарі Дубовик О.І.,

за участю:

представника позивача - Фищука В.В.,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2011 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідівзвернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 2 045,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: у 2010 році відповідачем не виконано нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця, що тягне за собою накладення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2 000,00 грн. та пені у сумі 45,60 грн. за порушення терміну сплати цих санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на ту обставину, що його підприємницька діяльність пов'язана з міжнародними автомобільними перевезеннями, специфіка яких не дозволяє працевлаштовувати осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, приходить до наступних висновків.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. №875-ХІІ (надалі Закон №875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Положеннями частин 2, 3 цієї ж норми визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 181 Закону №875-ХІІ інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацами 2, 4 пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 р. №803-ХІІ державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників та направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Пунктом 4 статті 20 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН “Звіт про наявність вакансій” форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. У разі необхідності підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою.

У графі 15 Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік форма №10-ПІ, наданого відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за цей період становила 8 осіб. З них, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність відповідачем не зазначена.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема розрахунком суми позову, наданого позивачем, а також виходячи із положень Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. №42, фактично на підприємстві у 2010 році особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не працювали.

Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач повинен був звітувати до Лубенського міськрайонного центру зайнятості. Однак, як підтверджено матеріалами справи, зокрема листом Лубенського міськрайонного центру зайнятості Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 протягом 2010 року про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (форма №3-ПН) не звітував.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно з частиною 2 статті 20 зазначеного Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, наданого відповідачем до Полтавського обласного відділення Фонду, вбачається, що на підприємстві відповідача у 2010 році працювало 8 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 31 976 грн., середньорічна заробітна плата одного штатного працівника складає, відповідно, 31 976,00 (32 000,00) : 8 = 3 997,00 (4 000,00) грн.

Враховуючи зазначене, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, відповідач до 16 квітня 2011 року (термін сплати встановлений частиною 4 статті 20 Закону №875-ХІІ) повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі (4000,00:2) х1-0=2 000,00 грн.

У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій у визначений законом строк, позивачем відповідно до частини 2 статті 20 цього ж Закону було нараховано пеню за несвоєчасну сплату за період з 16.04.2011 р. по 30.06.2011 р. включно у розмірі (2 000,00 грн. х 0,03%) х 76 дні = 45,60 грн.

Оскільки вказані суми не були сплачені відповідачем, то згідно з частиною 5 статті 20 Закону №875-ХІІ ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням викладеного, виходячи із загальних норм права стосовно відповідальності за встановлення в діях або бездіяльності особи складу правопорушення, елементами якого є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому позивачем правомірно було нараховано адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ.

Відтак, позовні вимоги достатньо обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У відповідності з вимогами частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31210230700011 в ГУДК України в Полтавській області, МФО 831019, отримувач - УДК у м. Лубни, код ЄДРПОУ 34698631) адміністративно-господарські санкції у розмірі 2000,00 грн. та пеню у розмірі 45,60 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 25 липня 2011 року.

СуддяЄ.Б. Супрун