Постанова № 18132141, 19.07.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2011 р. № 2а-4741/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костіва М.В.,

при секретарі Ткач Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Єжов О.Ю.;

від відповідача: Кармелюк Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Домен-Друк” до Державної податкової інспекції у Шевченківькому районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 0000942300/ від 13.04.2011 р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 712174 грн., у т.ч. 569739 грн. основний платіж, 142435 грн. штрафні (фінансові) санкції та № 0000711720/0/ від 13.04.2011р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1147,69 грн., у т.ч. 918,15 грн. основний платіж, 229,54 грн. штрафні (фінансові) санкції,

встановив:

Адміністративний позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Домен-Друк”, м. Львів, до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, м. Львів, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 0000942300/ від 13.04.2011 р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 712174 грн., у т.ч. 569739 грн. основний платіж, 142435 грн. штрафні (фінансові) санкції та № 0000711720/0/ від 13.04.2011р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1147,69 грн., у т.ч. 918,15 грн. основний платіж, 229,54 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 25.04.2011 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 21.06.2011 р. Розгляд справи відкладався в порядку, передбаченому ст. 150 КАС України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що відповідач безпідставно виніс оскаржувані рішення, помилково вважаючи правочини, укладені з ТзОВ «Ятус»та ПП «Табар»нікчемними, а витрати не понесеними. Посилається на фактичне виконання умов договорів, отримання позивачем результату і сплати податку на додану вартість в ціні робіт. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених в акті. Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Актом № 519/76/23-1/33562775 від 30.03.2011 р. “Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства»товариства з обмеженою відповідальністю «Домен-Друк» (Код ЄДРПОУ 33562775) за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р.”, було встановлено, зокрема, порушення п. 4.1.ст.4, п.п.7.3.1.п.7.3. ст. 7, п.1.4., п.п. 7.2.3. п.7.2., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 . Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 569739 грн., в т.ч. за звітні періоди: березень 2010р. - 2604 грн., квітень 2010р. -3764 грн., травень 2010р. 1444 грн., червень 2010р. 2690 грн., липень 2010 р. 934 грн., серпень 2010р. 556796 грн., вересень 2010 р. 1507 грн. та зменшено відємне значення обєкта оподаткування в сумі 1358 грн., а також вимог п.п 6.3.3.«е»п.6.3. ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»занижено утримання податку з доходів фізичних осіб в періоді з жовтня 2009р. по грудень 2010р. на суму 918,15 грн. Порушення відповідач вбачає у тому, що контрагент позивача ПП “Табар” (стан платника 10-розшук) для здійснення господарської діяльності не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларації з податку на прибуток за 2010р. та дані додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 2010р., який поданий з нульовими показниками. Контрагент позивача ТзОВ «Ятус»(стан 7- порушено провадження у справі про банкрутство) останню податкову звітність подав за листопад 2010р. податкову декларацію з ПДВ, декларація на прибуток підприємства за 9 місяців 2010р. (не визнана як податкова, має статус «до відома») для здійснення господарської діяльності не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларації з податку на прибуток за 2010р. та дані додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 2010р., який поданий з нульовими показниками. У звязку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у ТзОВ «Ятус»відсутні обєкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям. Також, перевіркою встановлено безпідставне надання податкової соціальної пільги працівникові товариства ОСОБА_4, який є субєктом підприємницької діяльності.

На підставі вказаного акту було винесено оспорювані податкові повідомлення рішення № 0000942300/ від 13.04.2011 р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 712174 грн., у т.ч. 569739 грн. основний платіж, 142435 грн. штрафні (фінансові) санкції та № 0000711720/0/ від 13.04.2011р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1147,69 грн., у т.ч. 918,15 грн. основний платіж, 229,54 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2008 р. між позивачем (покупець) та ПП “Табар” (продавець) був укладений договір № 01/01/08, згідно із п. 1.1. якого продавець зобовязаний виготовити та передати у власність покупця, а останній прийняти та оплатити на умовах договору поліграфічну продукцію. У відповідності до п 2.2. договору поставка товару здійснюється засобами та за рахунок продавця на склад покупця. Договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується по накладними №27 від 30.10.2009р., №35 від 11.03.2010р., №58 від 20.04.2010р., №62 від 28.04.2010р., №65 від 05.05.2010р., №74 від 20.05.2010р., № 84 від 31.05.2010р., №86 від 04.06.2010р., №97 від 14.06.2010р., №100 від 16.06.2010р. та платіжними дорученнями. Позивачем були отримані від ПП “Табар” податкові накладні №278 від 30.10.2009р., №35 від 11.03.2010р., №58 від 20.04.2010р., №62 від 28.04.2010р., №65 від 05.05.2010р., №74 від 20.05.2010р., № 84 від 31.05.2010р., №86 від 04.06.2010р., №97 від 14.06.2010р., №100 від 16.06.2010р. на відповідну суму та сума податку на додану вартість була належно включена позивачем до декларації з податку на додану вартість.

Також, 30.07.2010р. позивачем (покупець) з ТзОВ «Ятус»(продавець) був укладений договір купівлі-продажу №3007/10, згідно із п. 1.1., 1.2 якого продавець зобовязується поставити, а покупець оплатити товар папір поліграфічний, картон, фольгу поліграфічну по ціні, в кількості і в терміни, узгоджені сторонами в рахунках та накладних, що є невідємною частиною договору. У відповідності до п 2.1. договору доставка товару здійснюється транспортом та за рахунок продавця. Договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується по накладними на прихід товаро-матеріальних цінностей №5160208 від 02.08.2010р., №5160608 від 06.08.2010р., №5160908 від 09.08.2010р., №5161308 від 13.08.2010р., №5162008 від 20.08.2010р., №5162508 від 25.08.2010р., №5163108 від 31.08.2010р. та актом прийому-передачі векселів від 29.10.2010р. Позивачем були отримані від ТзОВ «Ятус»податкові накладні №5160208 від 02.08.2010р., №5160608 від 06.08.2010р., №5160908 від 09.08.2010р., №5161308 від 13.08.2010р., №5162008 від 20.08.2010р., №5162508 від 25.08.2010р., №5163108 від 31.08.2010р. на відповідну суму та сума податку на додану вартість була належно включена позивачем до декларації з податку на додану вартість.

На момент здійснення господарських операцій ПП “Табар” та ТзОВ «Ятус»були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали діючі свідоцтва платників ПДВ, звітувались до податкового органу. Дані факти не були заперечені відповідачем.

Не доведено у встановленому порядку належними доказами і факт нікчемності вказаних договорів. Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак, таких ознак нікчемності з матеріалів справи не вбачається. Порушення однією із сторін правочину вимог законодавства щодо подання звітності не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку. Також, не тягне за собою зазначені наслідки порушення допущені контрагентами сторони по ланцюгу постачання.

Згідно із п. 1.32. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. При цьому, матеріали справи свідчать, що придбаний товар був фактично отриманий позивачем та використаний у власній господарській діяльності, чим спростовуються припущення відповідача щодо безтоварного характеру відносин сторін.

Згідно із п. 5.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. З урахуванням наведеного, позивач підставно включив понесені ним по оспорюваній операції витрати до складу валових витрат.

Пункт 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не встановлює звязку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість. Отже, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість», не передбачає обовязкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який згідно цього закону поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за стверджувану несплату податку контрагентом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Отже, позивач, одержавши у встановленому порядку податкову накладну, відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Частина друга пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, у відповідача, у даному випадку відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного рішення внаслідок стверджуваного ненадходження цього податку до бюджету від продавця товару, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для таких дій.

У відповідності до п. 6.3.5. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким платником податку вимог підпункту 6.3.1 цього пункту, за винятком, коли такий працедавець і такий платник податку є пов'язаними особами або коли суд встановлює факт змови між таким працедавцем і таким платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування цим податком. Відповідачем не доведено суду повязаності працедавця та працівника товариства ОСОБА_4, судом не встановлено факт змови між ними. Отже, за наявністю заяви від ОСОБА_4 позивач мав право застосовувати податкову соціальну пільгу.

Відповідно до вимог ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ч. 2 ст. 162 КАС України суд вправі постановою визнати протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів субєкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. А тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, у відповідача, у даному випадку відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних рішень, оскільки чинне на дату їх винесення законодавство не встановлює підстав для таких дій.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 6-12, 69 -71, 86, 137, 158, 159-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 0000942300/ від 13.04.2011 р. та № 0000711720/0/ від 13.04.2011р.

3.Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Домен-Друк” ( 79020, м. Львів, вул. Підголоско 27, код ЄДРПОУ 33562775) 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Костів М.В.

З оригіналом згідно

Суддя Костів М.В.

Повний текст постанови виготовлено 22.07.2011 року.