Постанова № 18132030, 22.06.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2011 р. № 2а-1867/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрушакевич Т.В.,

представника позивача Козія Ю.В.,

представника відповідача Задорожнього І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдизайнгруп»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдизайнгруп»(далі- ТзОВ «Укрдизайнгруп») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000252320/0/2647 від 07.02.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту ДПІ у Личаківському районі м. Львова, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. В обґрунтування позовних вимог додатково зазначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів. Вважає, що несплата контрагентом до бюджету податку не є перешкодою для віднесення позивачем витрат з ПДВ до податкового кредиту. Крім того, позивач зазначає, що наявність у позивача податкових накладних є достатньою підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість, що, на думку позивача, свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновку ДПІ у Личаківському районі м. Львова про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість». Враховуючи викладене, позивач вважає, що не може нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства іншим платником податків.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова подано до суду заперечення від 23.05.2011 року, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Свої заперечення обґрунтовує тим, що в процесі проведення перевірки встановлено, що в порушення п.п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.5, п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем занижено податок на додану вартість на суму 63727 грн. 00 коп. Зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реального наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагента, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень тощо, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково пояснив, що норми Закону України «Про податок на додану вартість», вказані в акті перевірки, регулюють питання заборони включення сум ПДВ до податкового кредиту за відсутності податкових накладних, а також порядку складання податкової накладної, проте не регулюють питання відсутності у платника ПДВ права на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за умови невідображення контрагентом сум ПДВ у податковому зобовязанні. Вважає, що сама по собі несплата податку контрагентом при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Таким чином, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні (фінансові) санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. Зазначають, що на момент виконання договору позивач не знав і не міг знати про протиправність дій контрагента, та не може нести відповідальність за наслідками вказаного договору. Просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з аналогічних підстав, наведених у письмових запереченнях. Додатково пояснив, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження належного виконання договору, зокрема документів що підтверджують отримання послуг, зазначених у податкових накладних, а також реальне настання правових наслідків. Крім того, зазначає, що відсутність у первинних документах за результатами виконання господарських зобовязань про надання послуг (виконання робіт) інформації про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, використання підприємством у власній господарській діяльності. На підставі наведеного просить суд відмовити позивачеві у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Позивач - ТзОВ«Укрдизайнгруп», що знаходиться за адресою: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради як юридична особа, код ЄДРПОУ 34668062. Позивач взятий на облік як платник податків в ДПІ у Личаківському районі м. Львова, зареєстрований платником ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі направлення від 12.01.2011 року № 10, згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведена виїзна позапланова перевірка ТзОВ«Укрдизайнгруп»з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Промсервістехресурс»за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25.01.2011 року № 37/23-2/34668062.

Вказаною перевіркою встановлено, що в порушення п.п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.5, п.п. 7.7.10 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 167/98-ВР позивачем занижено податок на додану вартість в червні 2008 року на суму 63727 грн. 00 коп.

На підставі акту перевірки від 25.01.2011 року № 37/23-2/34668062 згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, ДПІ у Личаківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 07.02.2011 року № 0000252320/0/2647, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 79659 грн. 00 коп., у тому числі, за основним платежем 63727 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 15932 грн. 00 коп.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем укладено договір з ТзОВ «Промсервістехресурс»від 01.02.2008 року № 01-3-02 на виконання дизайнерських послуг та робіт, повязаних із створенням архітектурного обєкта. На виконання вказаного договору ТзОВ «Промсервістехресурс»підписано акт виконаних робіт на виконання дизайнерських послуг на суму 382362 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 63727 грн. 00 коп.

В бухгалтерському обліку вказана операція відображена проведенням Д-т 92 К-т 631 на суму 318635 грн. 00 коп. Д-т 6442 К-т 631 63727 грн. 00 коп. Кредиторська заборгованість по рахунку 631 станом на 31.12.2011 року становить 382362 грн. 00 коп. Розрахунки за вказані роботи не здійснено.

ТзОВ «Укрдизайнгруп» отримано податкову накладну від 25.02.2008 року № 78 на суму ПДВ 63727 грн. 00 коп. та віднесено до податкового кредиту та відображено в декларації по податку на додану вартість за червень 2008 року та коригуючого розрахунку по додатку № 5 до декларації по ПДВ від 21.11.2008 року № 96631.

ДПІ у Дніпровському роботу м. Києва отримано акт перевірки № 3923/23-621-35977251 від 08.09.2010 року ТзОВ «Промсервістехресурс», яким встановлено нікчемність правочинів.

У вказаному акті перевірки зазначено, що згідно з базами даних «Інформаційно-пошукова система»ДПІ у Дніпровському районі м. Києва станом на дату складання акту перевірки до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність ТзОВ «Промсервістехресурс»за місцезнаходженням.

Згідно з актом виконаних робіт від 25.02.2008 року ТзОВ «Промсервістехресурс»виконано, а ТзОВ «Укрдизайнгруп»прийнято дизайнерські роботи вартістю 382362 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 63727 грн. 00 коп.

З положень ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР випливає, що визначальною підставою для формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Господарська діяльність, визначення якої закріплено в п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені га на користь першої особи.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплачена у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи зі змісту п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»03.04.1997 року № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податків.

В ході проведення перевірки контрагента позивача - ТзОВ «Промсервістехресурс», ДПІ у Дніпровському районі м. Києва встановлено відсутність реального наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг), відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ТзОВ «Промсервістехресурс»роботи для позивача не виконувало, відповідно позивач роботи від ТзОВ «Промсервістехресурс»не отримував.

Суд також вказує на те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право позивача на його формування.

Поданий позивачем до суду акт виконаних робіт, який досліджувався і в процесі проведення перевірки відповідачем, містить лише загальне визначення послуг та їх вартість. Позивач, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи судом, не довів, що понесені ним витрати мають звязок із господарською діяльністю позивача або використовувалися ним з метою здійснення такої діяльності. При цьому, наданий для перевірки акт здачі-прийняття робіт складений з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не може визнаватись належним первинним документом. Доказів, що підтверджують належне виконання договору та реальне настання правових наслідків, позивачем не надано.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Документи, якими позивач підтверджує виконання господарських операцій, а саме акт виконаних робіт, в якому зазначено лише зміст послуг, не може братись судом до уваги, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Суд також звертає увагу на те, що визначальним фактором реального виконання господарського зобовязання платником податку є подальше використання таких робіт (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. Під господарською діяльністю у ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З матеріалів справи вбачається, що подальше використання робіт позивачем в господарській діяльності не могло мати місце, оскільки роботи позивачем не отримувались від ТзОВ «Промсервістехресурс». З огляду на це, твердження позивача про подальше використання вказаних робіт (послуг) у господарській діяльності є безпідставним.

Суд також враховує і вирок Дніпровського районного суду від 24.12.2009 року у справі № 1-1049/09.

Під час розгляду справи судом встановлено, що вироком Дніпровського районного суду від 24.12.2009 року у справі № 1-1049/09 директора ТзОВ «Промсервістехресурс»ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з вказаного рішення суду ОСОБА_3 погодився на пропозицію невстановленої слідством особи за грошову винагороду зареєструвати субєкт підприємницької діяльності ТзОВ «Промсервістехресурс» з метою використання вказаного підприємства невстановленими особами для здійснення незаконної діяльності.

Після підписання установчих документів та відкриття рахунку в установі банку ОСОБА_3 самоусунувся від здійснення контролю за господарською діяльністю підприємства, передавши невстановленим особам установчі документи та виписавши на їх імя довіреність на здійснення підприємницької діяльності від його імені. Створене ТзОВ «Промсервістехресурс»використовувалось для прикриття незаконної діяльності, складаючи бухгалтерські документи та податкові документи від імені ОСОБА_3 Крім того, висновком судово-почеркознавчої експертизи від 22.03.2009 року № 2416 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 в податкових накладних виконані не ним, а іншою особою. Отже, усі операції купівлі-продажу ТзОВ «Промсервістехресурс»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Станом на день прийняття рішення у справі в суду відомостей про набрання законної сили вказаним рішенням не було, а тому суд не може вирішувати питання про преюдиційність встановлених обставин вироком у кримінальній справі.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому, виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, кому нараховані податкові зобовязання за результатами податкової перевірки. Отже, встановлення судом факту нікчемності правочину безпосередньо впливає на права та обовязки всіх учасників такого правочину, зокрема, щодо виключення із податкового обліку всіх даних, що внесені до нього за результатами вчинення нікчемного правочину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ДПІ у Личаківському районі м. Львова правильно встановлено, що в порушення п.п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.5, п.п. 7.7.10 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 167/98-ВР позивачем занижено податок на додану вартість в червні 2008 року на суму 63727 грн. 00 коп.

Зважаючи на те, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства в межах цього спору, застосування до нього штрафних санкцій на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, є правомірним.

Враховуючи викладене, правомірним є також податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 07.02.2011 року № 0000252320/0/2647.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 червня 2011 року.

Суддя Гулик А.Г.

З оригіналом згідно

Суддя Гулик А.Г.