Постанова № 18131041, 18.07.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.3.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2011 року Справа № 2а-5091/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Яковлева Д.О.,

при секретарі Житній Ю.С.

в присутності сторін: від позивача Ємельяненко А.В.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Житлосервіс «Ритм» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 18000,44 грн., -

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Житлосервіс «Ритм», у якому позивач просив:

- стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 17671,84 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 328,60 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для всіх підприємств, установ і організацій, які використовують найману працю установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

В порушення ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві КП «Житлосервіс «Ритм» у 2010 році замість 4 інвалідів працювало 3. Таким чином, на підприємстві за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 15.04.2011 мав самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 17671,84 грн. сума заборгованості підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2010 рік.

Вказана заборгованість відповідачем самостійно не сплачена, у звязку з чим за відповідачем утворилася пеня у сумі 328,60 грн.

Загальна сума заборгованості відповідача складає 18000,44 грн.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.26-29), у яких зазначив, що КП «Житлосервіс «Ритм» створено місця для працевлаштування інвалідів відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Разом з тим, обовязки підприємства відносно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обовязком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Крім того, підприємство у 2010 році підприємство інформувало Сєвєродонецький міський центр зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів та брало участь у ярмарках вакансій з працевлаштування інвалідів, але інвалідів бажаючих працевлаштуватися на підприємство не знайшлось.

За таких обставин вини підприємства немає і на відповідача не може бути покладено відповідальність за неналежне виконання обовязків з працевлаштування інвалідів.

На підставі викладеного, представник відповідача вважає, що підприємством вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому на відповідача не може бути покладена відповідальність.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд прийшов до такого.

Фонд соціального захисту інвалідів, відповідно до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.2011 за № 528/19266, є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів.

Фонд соціального захисту інвалідів згідно п.3, 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 (із наступними змінами і доповненнями) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п.п.3 п.5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до п.9 зазначеного Положення є територіальним органом бюджетної установи Фонду соціального захисту інвалідів, і діє на підставі Положення про Луганське відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до ст.7 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ).

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ, встановлено, що для підприємств (об'єд нань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст.20 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судом установлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідач Комунальне підприємство «Житлосервіс «Ритм» зареєстроване Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради 27.05.2005 за № 1 383 121 0000 000961 як субєкт підприємницької діяльності юридична особа, ід. код 33503196 (а.с.41), взятий на облік у позивача.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, складеного відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу КП «Житлосервіс «Ритм» у 2010 році складала 103 особи, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальних захищеності інвалідів в Україні» - 4, кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 3, кількість робочих місць (а.с.8).

За змістом ч.3 ст.19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.18 вищевказаного Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23.02.2006) підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» від 10.02.2007 № 42 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обовязок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обовязок по пошуку і підбору інвалідів для працевлаштування. Такий обовязок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік Форми №10-ПІ поданий відповідачем до Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів 1 березня 2011 року (а.с.18).

Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі № 3-ПН згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420.

Як вбачається з листа Сєвєродонецького міського центру зайнятості, протягом 2010 року відповідач надавав інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.9).

Про надання відповідачем у 2010 році звітності форми № 3-ПН свідчать копії звітів форми № 3-ПН про наявність вакансій з характеристикою місця для працевлаштування інвалідів станом на 11.01.2010, на 08.02.2010, на 28.02.2010, на 28.03.2010, на 28.04.2010, на 28.05.2010, на 28.06.2010, на 28.07.2010, на 28.08.2010, на 29.09.2010, на 28.10.2010, на 28.11.2010 (а.с.10-21) та на 28.12.2010 (а.с.35).

Крім того, як вбачається з листа Сєвєродонецького міського центру зайнятості, протягом 2010 року представник відповідача постійно брав участь в проведенні усіх «Ярмарок вакансій для інвалідів» (а.с. 40)

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобовязань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками.

Розглянувши справу, суд дійшов висновку, що КП «Житлосервіс «Ритм» вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, оскільки вакантні посади для інвалідів на КП «Житлосервіс «Ритм» не були зайняті не з вини відповідача. Натомість відповідач створив місця для інвалідів в необхідному обсязі та здійснив усі заходи для працевлаштування на ці місця інвалідів.

За таких підстав суд вважає, що позивачем не надано доказів встановлення будь-яких порушень чинного законодавства щодо виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто позивачем не доведено суду обставин, на яких ґрунтується позовна заява, тому на відповідача не може бути покладена відповідальність по сплаті фінансових санкцій та пені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 25 липня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Житлосервіс "Ритм" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 18000,44 грн., - відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанову у повному обсязі складено та підписано 25 липня 2011 року.

Суддя Д.О. Яковлев