Ухвала суду № 18123677, 23.05.2011, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2011 року травня місяця „23” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В. Суддів: Курської А.Г.

Макарчук Л.В. При секретарі:

Савенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, пені та суми інфляції, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

12 серпня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу, пені та суми інфляції. Вимоги мотивовані тим, що 22.06.2006 року між ним та відповідачкою було укладено договір займу на суму 5050 грн., що складало 1000 доларів США. Строк виконання договору було встановлено до 22.07.2006 року. Згідно з п. 7 договору у разі прострочення грошового зобовязання позичальник зобовязаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пеню в розмірі 1 % від суми позики за кожен день прострочення. Оскільки курс долара США на день предявлення позову становить 7,9 грн. за один долар, сума основного боргу складає 7900 грн., пеня складає 115340 грн. Посилається на те, що він неодноразово звертався до відповідачки з проханням повернути гроші, проте борг ОСОБА_6 не повернула. Як на причину пропуску строку для звернення до суду з позовом зазначає, що відповідачка неодноразово обіцяла повернути йому борг, він мав надію на позасудове врегулювання спору, а крім того, в листопаді 2009 року він отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, у звязку з чим проходив довготривале лікування. Просить стягнути з ОСОБА_6 на його користь 7900 грн. основного боргу, пеню в сумі 115340 грн., а всього 123240 грн., суму інфляції за увесь час прострочення та судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначене рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на те, що рішення незаконне і необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про сплив строку позовної давності та відсутність поважних причин пропущення позовної давності.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1046, ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Справа № 22-ц/0190/2614/11 Головуючий в 1 інстанції Тонкоголосюк О.В.

Доповідач Горбань В.В.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 22 червня 2006 року був укладений договір позики, згідно умов якого, ОСОБА_5 передав у борг ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 5050 грн., що складає 1000 доларів США з кінцевим терміном повернення 22 липня 2006 року (а.с. 5).

На підтвердження вимог названого закону між сторонами по справі був укладений нотаріально посвідчений договір за реєстровим номером 2890.

Згідно умов вищеназваного договору позики його строк закінчився 22 липня 2006 року, однак, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 12 серпня 2010 року, тобто зі значним пропуском строку позовної давності.

Правилами статей 256, 257 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зміст частин четвертої та пятої статті 267 Цивільного кодексу України передбачають, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Про застосування строку позовної давності заявлено відповідачкою, що підтверджується її заявою від 22 листопада 2010 року (а.с. 29).

При такому положенні, суд першої інстанції, виходячи з правил статей 256, 257, 267 ЦК України та встановивши, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист порушеного права без поважних причин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України позивач не надав доказів, які могли б спростувати висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач мав статус безробітного, на довірливі та дружні відносини між ним та відповідачкою по справі, як підстави для визнання їх поважними причинами пропущення позовної давності самі по собі не можуть бути визнані такими, що перешкоджали би своєчасно звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права.

Довід скарги про те, що позивач тривалий час хворів та знаходився на лікарняному, що перешкоджало йому своєчасно звернутися до суду з зазначеним позовом, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про зазначені обставини.

Не має підстав вважати, що судом першої інстанції також були встановлені обставини, які б свідчили про переривання перебігу позовної давності відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно з'ясував обставини справи та не дав оцінки наданим позивачем доказам щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, а тому неправильно відмовив у задоволенні позову є безпідставними.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам згідно зі ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення суду.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06 квітня 2011 року відстрочено ОСОБА_5 сплату судового збору при подачі апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, пені та суми інфляції до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5 на зазначене рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення по справі.

За таких обставин, оскільки ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06 квітня 2011 року відстрочено ОСОБА_5 сплату судового збору до розгляду апеляційної скарги, сума судового збору підлягає обовязковому стягненню.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини першої статті 307, частиною першою статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2011 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 судовий збір на користь держави в розмірі 590 грн. 70 коп. на рахунок місцевого бюджету м. Сімферополя 31412537700003 Код платежу 22090100, ЄДРПОУ 34740405, Банк ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення

Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді :