Постанова № 18122033, 05.09.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2011 р. Справа № 5004/958/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М. суддів Мельник О.В. при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Приватне підприємство "Лучеськ-Плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 01.06.11 р.

у справі № 5004/958/11 (суддя Кравчук Антоніна Михайлівна )

позивач Публічне акціонерне товариство "Мегабанк"

відповідач Приватне підприємство "Лучеськ-Плюс"

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2

про стягнення в сумі 3060458,82 грн.

за участю представників сторін: <Текст >

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №13/606/11д від 23.08.2011р.);

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 01.06.2011 року у справі №5004/958/11 позов Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" до Приватного підприємства "Лучеськ-Плюс" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення в сумі 3060458,82 грн. задоволено. Присуджено до стягнення з приватного підприємства "Лучеськ-Плюс" на користь публічного акціонерного товариства "Мегабанк" 289907,32 дол. США основного боргу, 53874,76 дол. США заборгованості по відсотках за користування кредитом, 282 412,45 грн. неустойки, 2 384,25 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в т. ч. 328759,37 дол. США та 285907,62 грн. для солідарного стягнення з ОСОБА_2 згідно виконавчого листа від 28.03.2011 року, що виданий Київським районним судом м. Харкова. Крім того, присуджено до стягнення з приватного підприємства "Лучеськ-Плюс" 2900,34 дол. США державного мита в доход Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - приватне підприємство "Лучеськ-Плюс" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в стягненні 27981,07 грн. штрафу.

Обгрунтовучи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд, відхиляючи клопотання про відкладення розгляду справи, порушив його право на захист в судовому процесі, принцип змагальності сторін, принцип диспозитивності, що закріплені в ст.55 Конституції України та в ст. 22 ГПК України, а також принцип процесуальної належної правової процедури, що закріплений в ст.6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини від 1950р.

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на п.4.6 договору поруки, де сторони визначили територіальну підсудність справ у спорах, в яких позивачем за цим договором буде ВАТ "Мегабанк", - за місцезнаходженням Львівської філії ВАТ "Мегабанк"(м.Львів). З огляду на це, на думку скаржника, суд першої інстанції порушив правила територіальної підсудності.

Також апелянт вказує на те, що місцевим господарським судом було задоволено стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми за невиконання зобов'язань щодо сплати ануїтетних платежів та одночасно задоволено стягнення штрафу в розмірі 10% від суми отриманого кредиту за невиконання зобов'язань за кредитним договором. При цьому, зазначає, що невиконання зобов'язань щодо сплати ануїтетних платежів, на його думку, і є невиконання зобов'язань за кредитним договором, а відтак, судом двічі задоволено штраф за одне й те саме порушення.

Позивач - ПАТ "Мегабанк" у відзиві на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача та третьої особи, оскільки останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач оспорює рішення суду першої інстанції частково в частині стягнення з нього штрафу в розмірі 27 981,07 грн.. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Мегабанк" (позивачем), правонаступником якого є ПАТ "Мегабанк" згідно п.1.7 Статуту, та ОСОБА_2 (третьою особою) був укладений кредитний договір №68/2008А з додатком №1 (далі кредитний договір, а.с.27-31), до якого в подальшому були внесені зміни відповідно до додаткової угоди №1 від 08.08.2008 року, додаткової угоди б/н від 13.08.2008 року та додаткової угоди №2 від 01.09.2008 року (а.с.32-34).

Відповідно до п.1.1 кредитного договору, кредитодавець (позивач) зобовязувався надати позичальникові (третій особі) кредит у розмірі 300000 дол. США, а позичальник зобовязувався на умовах, передбачених договором, повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 11,5% річних за користування кредитором (з 01.09.2008 року - 13% річних згідно додаткової угоди №2 від 01.09.2008 року), комісійні винагороди та виконати всі інші зобов'язання згідно з договором.

Відповідно до п.1.2 кредитного договору, кредит надається на строк з 22 квітня 2008 року до 21 квітня 2018 року включно. Кредит надається на на споживчі цілі (п.1.3 кредитного договору).

Відповідно до п.4.3 кредитного договору, розмір ануїтетного (щомісячного) платежу складає 4247,65 дол. США.

Відповідно до п. 3.3.1 кредитного договору, позивач має право достроково розірвати договір та вимагати повернення кредиту, сплати нарахованих процентів у випадку, зокрема, порушення позичальником умов договору.

Як вбачається, позивач належним чином виконав взяті на себе за договором зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту в сумі 300000,00 дол. США, що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними валютними ордерами від 22.04.2008 року (а.с.140-141).

Натомість, позичальник в порушення умов кредитного договору та взятих на себе зобов'язань кредитні кошти повернув частково, відсотки за їх користування сплатив частково, що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з особового рахунку ОСОБА_2 за період з 13.08.2008 року по 12.05.2011 року (а.с.41-104).

В звязку з порушенням позичальником своїх договірних зобов'язань позивач надіслав позичальнику вимогу від 01.04.2010 року (а.с.109-111) про сплату заборгованості у 3-ий строк від дня її отримання або дострокове розірвання кредитного договору згідно п.3.3.1 договору, яка, в свою чергу, була залишена останнім без відповіді та задоволення.

В подальшому, рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Слобожанська перспектива" від 30.08.2010 року (а.с.38-40) присуджено стягнути достроково з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Мегабанк" заборгованість за кредитним договором №68/2008А від 22.04.2008 року в розмірі 328759, 37 дол. США та 285907, 62 грн. (про розгляд всіх спорів між сторонами за кредитними договором Постійно діючим третейським судом при асоціації "Слобожанська перспектива" погоджено сторонами згідно додаткової угоди №1 до кредитного договору, а.с.32).

На виконання рішення третейського суду Київським районним судом м.Харкова видано виконавчий лист від 28.03.2011 року (а.с.37).

Натомість, рішення про дострокове стягнення боргу з ОСОБА_2 не виконано, заборгованість за кредитним договором №68/2008А від 22.04.2008 року не сплачена.

22 квітня 2008 року в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між відкритим акціонерним товариством "Мегабанк" (позивачем) та відповідачем - приватним підприємством "Лучеськ-Плюс" був укладений договір поруки (далі - договір поруки, а.с.23).

Відповідно до п.п.1.1, 2.1 договору поруки, поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі усіх його обовязків, що виникли з кредитного договору №68/2008А від 22.04.2008 року і обов'язки боржника наведені в пункті 1.1 виходячи з кредитного договору.

Відповідно до п.2.1.2 договору поруки, у разі одержання від кредитора вимоги про виконання обовязків за кредитним договором, поручитель зобовязувався не пізніше ніж у 3-х денний строк сплатити кредитору відповідну заборгованість.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником як солідарний боржник у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитом, процентів, неустойки, комісійних винагород, відшкодування збитків (п.п.3.1,3.2 договору поруки).

Відповідно до п.5.1 договору поруки, останній набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом трьох років з дня закінчення строку кредитного договору.

Як вбачається, договір поруки підписаний сторонами, що, в свою чергу, свідчить про їх волевиявлення на укладення, в судовому порядку недійсним він не визнавався. Докази припинення договору у матеріалах справи відсутні.

02.04.2010 року поручителю - ПП "Лучеськ-Плюс" була надіслана вимога від 01.04.2010 року за № 101/182 про сплату заборгованості за кредитом в добровільному порядку, яка, в свою чергу, була залишена останнім без відповіді та задоволення (а.с.111-112).

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача як поручителя заборгованості, яка згідно уточненого розрахунку позивача (а.с.138-139) складає 343782,08 дол. США, в тому числі: 289907, 32 дол.США основного боргу згідно кредитного договору №68/2008А від 22.04.2008 року, 53874,76 дол.США заборгованості по відсотках за користування кредитом, обгрунтовані, законні та відповідно правомірно задоволені місцевим господарським судом на підставі ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526, 553, 554, 559 п.1 ЦК України.

В свою чергу, як встановлено місцевим господарським судом, в кредитному договорі сторони домовились, що позичальник сплачує кредитодавцеві штраф у наступних випадках: за невиконання прийнятих на себе зобовязань щодо сплати ануїтетних платежів - у розмірі 10 % від несвоєчасно сплаченої суми; за невиконання будь-якого з прийнятих на себе обов'язків згідно з п.п. 3.2.4 3.2.14 договору - у розмірі 10% від суми отриманого кредиту (п.7.2 кредитного договору). Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було двічі задоволено штраф за одне й те саме порушення.

Відтак, нараховані позивачем 27981,07 грн. штрафу у розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми та 239052,00 грн. штрафу у розмірі 10% від суми отриманого кредиту є підставні та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Крім того, п.7.1 кредитного договору сторони передбачили, що за несвоєчасне погашення ануїтетних платежів позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від несвоєчасно сплаченої суми.

Враховуючи це та зважаючи, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 549, 611 п.3 ЦК України, п.6 ст.232 ГК України передбачена майнова відповідальність, суд апеляційної інстанції не може не погодитись з висновком місцевого господарського суду про обгрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення 15379,38 грн. пені.

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправомірно відхилив його клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.143). Щодо цього, судова колегія вважає, що з урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив дане клопотання з огляду на те, що факт проведення переговорів про врегулювання спору між сторонами представник позивача заперечив, доказів перебування представника відповідача на лікарняному суду першої інстанції надано не було. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що представництво в господарському процесі не обмежується певним колом осіб, тому відповідач зобовязаний добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та забезпечити явку свого представника в судове засідання, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах. У разі неможливості забезпечення явки представника в судове засідання, сторона у справі не позбавлена права надавати свої вимоги і заперечення в письмовому вигляді.

Крім того, як вбачається, ухвалою господарського суду Волинської області від 19.05.2011 року явка представників сторін не визнавалась обовязковою.

Відтак, неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Твердження скаржника про те, що господарський суд Волинської області порушив правила територіальної підсудності не взявши до уваги п.4.6 договору поруки є безпідставними з огляду на те, що норми господарського процесуального кодексу України щодо територіальної підсудності не допускають договірної підсудності.

Стаття 15 ГПК України встановлює загальні правила територіальної підсудності, тобто розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих господарським судам, за територіальною ознакою.

Відповідно до ч.2 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Лучеськ-Плюс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волнської області від 01.06.2011 року у справі №5004/958/11 залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

<Текст >

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Мельник О.В.

01-12/10119/11